Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 369/3017/18
провадження № 61-12454св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство "Юридична компанія "Софія",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Приватного підприємства "Юридична компанія "Софія" (далі - ПП "Юридична компанія "Софія") про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 травня 2017 року позивача прийнято на роботу до ПП "Юридична компанія "Софія" на посаду юрисконсульта.
Під час працевлаштування між позивачем та відповідачем досягнута угода щодо розміру оплати праці з мінімальним розміром в сумі 10 000,00 грн щомісячно (на руки). Відповідачем було порушено умови трудового договору в частині виплати заробітної плати. У зв`язку з чим, позивачем направлено письмове звернення щодо узгодження спірних моментів.
Після письмової претензії, 10 січня 2018 року позивачу здійснені офіційні платежі у розмірі 19 278,94 грн, 16 січня 2018 року у розмірі 4 040,94 грн, всього - 23 319,88 грн. Такий розмір заробітної плати був визначений відповідачем на власний розсуд.
Наказом № 4 від 10 січня 2018 року позивача звільнено з посади юрисконсульта з 10 січня 2018 року за прогул без поважних причин згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Звільнення позивач вважає незаконним. Так, у наказі відсутні дати прогулу позивача, що унеможливлює правову оцінку дій позивача. Крім цього, позивач був відсутній в останні два дні перед звільненням в офісному приміщенні, яке було визначене відповідачем, однак, продовжував здійснювати свої трудові обов`язки, що унеможливлювало визнання таких дій позивача як прогул.
З урахуванням уточнених позовних вимог та відмови від позовних вимог в частині поновлення на роботі, позивач просив:
визнати незаконним та скасувати наказ № 4 від 10 січня 2018 року ПП "Юридична компанія "Софія" про звільнення ОСОБА_1 ;
визнати дійсним трудовий договір від 17 травня 2017 року, який укладений між ПП "Юридична компанія "Софія" і ОСОБА_1, в частині встановлення щомісячної заробітної плати в сумі 10 000,00 грн, без врахування податкових відрахувань;
зобов`язати ПП "Юридична компанія "Софія" змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 запис із "Звільнений з роботи за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України" на "Звільнений за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю", зазначивши датою звільнення - дату прийняття судом рішення;
зобов`язати ПП "Юридична компанія "Софія" нарахувати ОСОБА_1 вихідну допомогу і виплатити її у день винесення судом рішення у справі;
зобов`язати ПП "Юридична компанія "Софія" здійснити нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі щомісячних нарахувань виходячи із суми 10 000,00 грн (без врахування податкових відрахувань) за період з 17 травня 2017 року по 10 січня 2018 року і сплатити цю суму в день винесення судом рішення;
зобов`язати ПП "Юридична компанія "Софія" здійснити нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 11 січня 2018 року по 21 січня 2019 року, сплатити цю суму в день винесення судом рішення;
зобов`язати ПП "Юридична компанія "Софія" провести нарахування ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу і сплатити цю суму в день винесення судом рішення;
стягнути з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн;
стягнути з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ПП "Юридична компанія "Софія", третя особа: ОСОБА_2, про скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 4 від 10 січня 2018 року ПП "Юридична компанія "Софія" щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин.
Зобов`язано ПП "Юридична компанія "Софія" змінити та внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 формулювання причини звільнення зі "звільнення за прогул без поважних причин, пункт 4 стаття 40 КЗпП України" на "звільнення у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України" та змінити дату звільнення з "10 січня 2018 року" на "15 лютого 2018 року".
Стягнуто з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 9 376,74 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 018,41 грн.
Стягнуто з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду.
Стягнуто з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказу на підтвердження погодження з позивачем тривалості робочого дня, а також визначення певного місця роботи, за яким позивач повинен був протягом встановленого робочого часу виконувати свої трудові обов`язки, не надано актів про фіксування відсутності позивача на робочому місці та будь-якими іншими належними та допустимими доказами не підтверджено фіксування відсутності позивача на робочому місці. Позивач не мав обов`язку з`являтись до місця знаходження офісу відповідача, при цьому міг належним чином здійснювати покладені на нього трудові обов`язки з приводу представництва інтересів клієнтів в судових та інших державних і недержавних установах, проводити зустрічі з клієнтами та здійснювати підготовку документів поза межами офісу відповідача. Крім того, листом від 10 січня 2018 року позивачем були надані відповідачу пояснення причини відсутності його на робочому місці - несприятлива психологічна атмосфера у колективі та заборгованість відповідача по заробітній платі.
Суд першої інстанції зробив висновок про можливість зобов`язати відповідача змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 на "звільнений за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю з 15 лютого 2018 року", тобто з дня вручення позивачеві трудової книжки.
Судом першої інстанції також задоволено позовні вимоги в частині нарахування вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2018 року по 15 лютого 2018 року виходячи з розміру заробітної плати 3 200,00 грн.
Враховуючи обставини справи та беручи до уваги поведінку обох сторін, а також наявність конфлікту між сторонами, період відсутності працевлаштування позивача, суд першої інстанції зробив висновок про можливість стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.
Враховуючи те, що відповідачем була виплачена нарахована заробітна плата позивачу, виходячи із розмірі 3 200,00 грн, що підтверджується довідкою ПАТ КБ "ПриватБанк" від 02 квітня 2018 року, суд першої інстанції зробив висновок про відмову в частині здійснення нарахувань та виплати заробітної плати, виходячи із суми 10 000,00 грн за безпідставністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ПП "Юридична компанія "Софія" задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП "Юридична компанія "Софія", третя особа: ОСОБА_2, про скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Наказ ПП "Юридична компанія "Софія" № 4 від 10 січня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин визнано незаконним в частині формулювання звільнення.
Змінено формулювання причин звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 відповідно до наказу № 4 від 10 січня 2018 року із пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - "прогул без поважних причин" на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України - "припинення трудового договору за угодою сторін", зобов`язано відповідача ПП "Юридична компанія "Софія" внести відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_1
Стягнуто з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законними та обґрунтованими.
Однак, позивачем не надано доказів на порушення роботодавцем умов трудового договору, а тому підстави для зміни формулювання причин звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні. Враховуючи, що позивачем була здійснена пропозиція на розірвання трудового договору 10 січня 2018 року, яка фактично була прийнята відповідачем, підстави для зміни дати звільнення відсутні.
Суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини третьої статті 235 КЗпП України, зробив висновок про зміну формулювання причин звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 відповідно до наказу № 4 від 10 січня 2018 року із пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - "прогул без поважних причин" на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України - "припинення трудового договору за угодою сторін", із внесенням відповідного запису у трудову книжку ОСОБА_1 . Оскільки судом змінено формулювання причин звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 в наказі № 4 від 10 січня 2018 року, то суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для стягнення з ПП "Юридична компанія "Софія" на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи обставини справи, незаконність наказу № 4 від 10 січня 2018 року в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_3 із займаної ним посади та завдані у зв`язку з цим йому незручноcті, апеляційний суд зробив висновок, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 2 000, 00 грн, є достатнім. Крім того, в суді апеляційної інстанції, позивач погодився із визначеною сумою моральної шкоди у розмірі 2 000, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачем не пропущена позовна давність. З матеріалів справи вбачається, що трудову книжку із записом про звільнення на підставі наказу № 4 від 10 січня 2018 року позивач отримав 15 лютого 2018 року, а тому початок перебігу місячного строку звернення до суду у нього розпочався з 16 лютого 2018 року. З позовом до суду позивач звернувся 14 березня 2018 року, тобто в межах місячного строку передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнення, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, передати справу в частині невирішених та незадоволених вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки наданим доказам. Суди дійшли помилкового висновку про наявність письмово укладеного договору. Наказ № 3 "Про прийняття позивача на посаду" не містить ознак волевиявлення позивача. Штатний розпис був витребуваний ухвалою суду, але не наданий відповідачем. Відповідач не виконав ухвалу суду першої інстанції від 11 червня 2019 року про витребування доказів. Клопотання позивача про визнання обставини не вчинення відповідачем відповідних дій або відсутність події встановленою були або взагалі не розглянуті судами, або необґрунтовано відхилені. Трудовий договір, який укладений між позивачем та відповідачем 17 травня 2017 року, має бути укладеним у письмовій формі із підписанням його сторонами, зокрема і позивачем, та містити істотні умови, в тому числі розмір заробітної плати, але такого документу в письмовій формі не існує. Позивач до працевлаштування у ПП "Юридична компанія "Софія" працював на посаді головного юрисконсульта управління позовної роботи департаменту по роботі з проблемними активами юридичних осіб ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" і його заробітна плата дорівнювалась близько 10 000, 00 грн. Працевлаштовуясь до відповідача, позивач не мав наміру погіршувати свої умови праці, в тому числі працювати за меншу винагороду ніж ту, яку він мав. Суд першої інстанції вірно вирішив, що позивача незаконно звільнено, але невірно визначив дату. Позивач не писав заяву про звільнення. Висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до відносин сторін у справі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України не відповідає волевиявленню сторін, суперечить загальновизнаній судові практиці, яка сформулювалась у вирішенні аналогічних справ, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17. Позивач зазначає, що заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін (лист позивача від 10 січня 2018 року) не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін. Після скасування наказу про звільнення, як такого, що суперечить трудовому законодавству, для вирішення питання щодо визначення дати звільнення, суд має обґрунтовано встановити дату із посиланням на докази у справі та враховуючи волевиявлення особи, права якої порушені із посиланням на відповідний закон. Суд першої інстанції, визначивши конкретну суму грошових коштів, які підлягають сплаті позивачу, порушив право позивача на своєчасне отримання цих грошових коштів, що передбачено нормами статей 116, 117 КЗпП України. Заявлені у справі позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі після ретельного дослідження правової позиції сторін у справі та всіх доказів. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які розглядаються у справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги до 14 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги до 26 березня 2021 року.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі № 369/3017/18, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року відмовлено.
У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 369/3017/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).