Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 758/14487/18
провадження № 61-14653св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про виселення.
Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та позивачем укладений договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_3 подарував своїй донці - ОСОБА_1, належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
В даній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_2 . Відповідач не є співвласником спірного житла, не є членом сім`ї власника житла та немає жодних правових підстав для проживання у спірній квартирі.
Проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 порушує права позивача, як власника квартири та створює перешкоди у вселенні позивача до вищевказаної квартири.
Позивач просила виселити ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення задоволено в повному обсязі.
Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є членом сім`ї позивача, право користування відповідача вищевказаною квартирою було похідним від права власності її попереднього власника - ОСОБА_3, з припиненням права власності якого припинилось і право користування даною квартирою відповідачем, як колишнім членом сім`ї власника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення - відмовлено.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постійним місцем проживання відповідача є спірна квартира, і надав їй це право ОСОБА_3, зареєструвавши її місце постійного проживання в своїй квартирі, без будь-яких умов про його тимчасовість. Доводи позивача не спростовують права ОСОБА_2 на користування спірною кватирою, яке було добровільно надане власником у 2006 році. Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач не являється членом її сім`ї не впливає на висновки апеляційного суду, оскільки колегія суддів виходить з того, що право користування спірною квартирою було надано власником, саме на момент реєстрації в квартирі відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16. Право членів сім`ї власника будинку користуватися цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є, з припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів її сім`ї. Відповідач не є власником спірної квартири, так само не є і не була членом сім`ї позивача, а відтак не має права проживати у спірній квартирі та підлягає виселенню незалежно від наявності іншого житло, задля припинення порушення права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач в утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послу участі не бере, систематично порушує правила співжиття, неодноразово вчиняла правопорушення, була ініціатором постійних сварок, здійснювала протиправні дії та насильство.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/14487/18, витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні 2020 року цивільна справа № № 758/14487/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17; від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16).
Фактичні обставини
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1, згідно договору дарування квартири від 24 жовнтя 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Арестович-Корнійчук О. М. за реєстром № 625, на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 .
Попереднім власником даної квартири був ОСОБА_3, що є батьком позивача.
Відповідно до довідки Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 02 жовтня 2017 року № 106-7238 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та усунуто перешкоди ОСОБА_3, як власнику, у здійсненні права власності на дану квартиру, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаною квартирою (справа № 758/14688/16-ц).
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року зазначене рішення районного суду скасовано з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Батько позивача ОСОБА_3 в 2006 році надав згоду на постійне проживання в належній йому квартирі ОСОБА_2 . В подальшому, відповідач постійно проживала і проживає в спірній квартирі разом зі ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.
Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що:
"спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір`ю.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що:
"у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власності відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції; не надав оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що відповідач не була членом сім`ї позивача.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та право користування відповідача, яка зареєстрована у спірній квартирі.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.