Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 756/7539/16-ц
провадження № 61-10038св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані"
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Мостової Г. І., Нежури В. А., Сержанюка А. С. від 26 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), в якому просив визнати договір поруки № 1095-Ф/П-1 від 31 січня 2008 року, укладений між ним та ЗАТ "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк", припиненим з 32 липня 2011 року, а також визнати такими, що припинились з 31 липня 2011 року відносини поруки за вказаним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що кредитодавець протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимогу до поручителя, а тому відносини поруки в силу положень статті 559 ЦК України є припиненими.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано договір поруки 1095-Ф/П-1 від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ "Сведбанк Інвест", припиненим з 31 липня 2011 року. Визнано такими, що припинились з 31 липня 2011 року відносини поруки за договором № 1095-Ф/П-1 від 31 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ "Сведбанк Інвест".
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не отримав вимоги від відповідача протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Файнес Компані" задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до позивача, як поручителя, кредитором не було пред`явлено позов про стягнення заборгованості на підставі вказаного договору поруки, тому права, свободи та законні інтереси ОСОБА_1 не порушені.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
18 червня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від 25 вересня 2019 року в справі № 555/540/17, від 26 лютого 2020 року в справі № 367/8904/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 202/32532/13-ц, від 17 жовтня 2018 року в справі № 490/5224/14-ц, 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
26 липня 2021 року ТОВ "Файненс Компані" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Указує, що ОСОБА_1 звертаючись з вимогою про визнання договору поруки від 31 січня 2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ "Сведбанк Інвест" припиненим обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Узагальнені доводи додаткових пояснень
06 серпня 2021 року ТОВ "Файненс Компані" подало засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду додаткові пояснення, у яких вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту з огляду на існування судового рішення про стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яке набрало законної сили задовго до звернення останнього з позовом у справі № 756/7539/16-ц. Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 756/7539/16-ц з Оболонського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 31 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "Сведбанк Інвест" (правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк" було укладено кредитний договір № 1095-Ф на підставі якого позичальникові надавався кредит в межах суми кредитної лінії 1 400 000 дол. США.
На забезпечення виконання кредитного договору 31 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Сведбанк Інвест" (правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк") було укладено договір поруки № 1095-Ф/П-1, до якого в подальшому вносилися доповнення та зміни.
07 березня 2019 року між ТОВ "Файнес Компані" та ПАТ "Омега Банк" укладено договір про відступлення прав вимоги № 1 за умовами якого банк відступив на користь ТОВ "Файненс Компані" права вимоги за кредитними договорами, зокрема № 1095-Ф від 31 січня 2008 року, укладеним з ОСОБА_2, а також за договорами, укладеними на забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань, зокрема за договором поруки № 1095-Ф/П-1 від 31 січня 2008 року.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що "визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту".
У справі, апеляційний суд не звернув уваги на те, що на момент пред`явлення ОСОБА_1 позову про визнання поруки припиненою ПАТ "Сведбанк" вже ініціював судовий процес про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № № 1095-Ф/П-1 від 31 січня 2008 року, та існує судове рішення, яке набрало законної сили, від 10 січня 2013 року про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя (цивільна справа № 2/1005/1933/2012), та не врахував, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги, підлягали встановленню та доказуванню в межах справи про стягнення з нього заборгованості як з поручителя за кредитним договором.
Звернення ОСОБА_1 з окремим позовом про припинення поруки після подання ПАТ "Сведбанк" позову про стягнення з поручителя кредитної заборгованості суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19).
За таких обставин наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 саме в зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.