ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 280/4569/19
адміністративне провадження № К/9901/17499/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Автоліга" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Головко О.В., судді Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Автоліга" до Запорізької митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними і скасування рішень,
установив:
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Автоліга" (далі за текстом - ТОВ "ТД Автоліга", Товариство) звернулось до суду з позовом до Запорізької митниці Державної фіскальної служби (далі за текстом - Запорізька митниця ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати: рішення про коригування митної вартості товарів №UA112000/2019/000035/2 від 7 серпня 2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00594 від 7 серпня 2019 року.
На обґрунтування позову позивач стверджував, що ним надано всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, який переміщується через митний кордон України, а посилання митного органу на виявлені під час перевірки поданих документів розбіжності є безпідставними.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року адміністративний позов Товариства задоволено в повному обсязі.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (від 9 жовтня 2018 року у справі №826/24835/15, від 24 січня 2019 року у справі №820/636/17, від 21 січня 2020 року у справі №812/2336/14,, від 13 лютого 2020 року у справі №810/1175/16, від 21 лютого 2020 року у справі №813/1229/16).
Скаржник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що наданий позивачем платіжний документ не є належним підтвердженням задекларованої позивачем митної вартості товару (відсутність зв`язку платіжного документа/рахунку зі специфікацією), оскільки судом не було враховано, що підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості товару були зовсім інші причини. Також, стверджує, що надані митному органу документи (контракт, специфікація, рахунок-фактура) надавали можливість перевірити числові значення складових митної вартості товарів, задекларованих позивачем, а висновки митного органу в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості є надуманими та формальними.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Окрім того, від відповідача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі - Запорізької митниці ДФС, її правонаступником, - Дніпровською митницею Держмитслужби. З огляду на подані заявником документи, які підтверджують реорганізацію Запорізької митниці ДФС шляхом її приєднання до Дніпровської митниці Держмитслужби, колегія суддів ухвалила задовольнити клопотання та замінити відповідача його правонаступником.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що між ТОВ "ТД "Автоліга" (покупець) та ООО "Меридиан АНК", Російська Федерація (постачальник), укладено контракт №UA19RU-AVL від 29 січня 2019 року, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав запасні частини для легких автомобілів; найменування, кількість, комплектність, ціни, виробник товару зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною контракту.
Поставка товару здійснюється на умовах "Інкотермс 2010" - FCA. Ціна товару, вказана в специфікації, не підлягає зміні, та включає в себе плату за виконання митних формальностей та банківські витрати на території РФ, а також послуги з маркування, пакування, навантаження на транспортний засіб покупця. Сума контракту на момент підписання 20000000,00 рос. рублів.
Оплата за товар здійснюється банківським переказом на розрахунковий рахунок постачальника у російських рублях не пізніше 6 місяців від дати поставки. Додаткові умови обумовлюються в Специфікаціях.
Згідно зі специфікацією №02/19 від 26 липня 2019 року ООО "Меридиан АНК" було поставлено товар загальною вартістю 1619945,30 рос. рублів, виробник товару ИП ОСОБА_1, ООО "Форвард-Классик", ООО "Автокомпоненты".
6 серпня 2019 року позивачем до митного контролю та митного оформлення надіслано засобами електронного зв`язку митну декларацію в режимі ІМ 40, якій присвоєно №UA112080/2019/022284, на товар: "арматура кріплення, фурнітура та аналогічні вироби для автотранспортних засобів: склопідйомники модернізовані 2110 (правий, н/о лівий), склопідйомник під електропривод 1118 (лівий/правий), механізм СТП 2114, 2123, 2170 (виробник ИП ОСОБА_3 ); склопідйомник 2106 передній електро в зб. (2106-6104020) -16 компл. (виробник ООО "Форвард-Классик") та маховики, з недорогоцінних металів, штамповані до а/м ВАЗ (виробник ООО "Автокомпоненты"). Країна виробництва РФ".
Згідно з графою 43 МД №UA112080/2019/022284 від 6 серпня 2019 року декларантом вказано метод визначення митної вартості за ціною контракту (перший метод), передбачений статтею 58 Митного кодексу України (далі - МК України).
При поданні МД № UA112080/2019/022284 декларантом надано до Запорізької митниці ДФС наступні документи: рахунок-фактуру №190801 від 1 серпня 2019 року; автотранспортну накладну (СМR) №232659 від 1 серпня 2019 року; банківський платіжний документ б/н від 30 липня 2019 року; довідку про транспортні витрати б/н від 31 липня 2019 року; контракт №UA19RU-AVL від 29 січня 2019 року; специфікацію №02/19 від 26 липня 2019 року до контракту №UA19RU-AVL від 29 січня 2019 року; лист ООО "Меридиан АНК" б/н від 30 липня 2019 року; лист ООО "Меридиан АНК" б/н від 2 серпня 2019 року; договір про перевезення №1 від 30 липня 2019 року, копію митної декларації країни відправлення №10418010/010819/0197603 від 1 серпня 2019 року.
Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган дійшов висновку, що документи, надані позивачем до митного оформлення, містять розбіжності, а саме: в графі 70 "Призначення платежу" наданого до митного оформлення банківського платіжного документу від 30 липня 2019 року зазначено реквізити рахунку від 26 липня 2019 року №19/147, який до митного оформлення декларантом не надано, що не дає можливості ідентифікувати зазначений платіжний документ із задекларованим товаром. Крім того митний орган зазначив про наявність інформації щодо вищих рівнів митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
Про виявлені митницею обставини 6 серпня 2019 року декларанту надіслано електронне повідомлення засобами автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор". Також зазначено про можливість декларанта за власним бажанням подати додаткові наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно з частиною шостою статті 53 МК України.
7 серпня 2019 позивачем додатково надано митному органу наступні документи: рахунок на передплату для SWIFT від ООО "Меридиан АНК" №19/147 від 26 липня 2019 року; договір із третіми особами від 16 січня 2016 року №УС_835 між ИП ОСОБА_1 та ООО "Меридиан АНК"; рахунок про оплату від ИП ОСОБА_1 на ООО "Меридиан АНК" від 27 червня 2019 року №248; прайс-лист, підписаний ОСОБА_1 ; рахунок від 11 липня 2019 року №1 від ИП ОСОБА_2 на ООО "Меридиан АНК".
За наслідками аналізу додатково наданих позивачем документів митним органом встановлено наступні розбіжності: в пункті 10 наданого контракту № УС_835 від 16 січня 2016 року зазначено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2016 року, однак в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за договором, шо виникли після закінчення терміну його дії; контракт №УС_835 від 16 січня 2016 року підписаний ОСОБА_1, при цьому виробником товару №1 МД задекларовано ИП ОСОБА_3 ; у рахунку №248 від 27 червня 2019 року зазначено ОСОБА_1, при цьому виробником товару №1 МД задекларовано ИП ОСОБА_3 ; прайс-лист підписаний ОСОБА_1, при цьому виробником товару №1 МД задекларовано ИП ОСОБА_3 ; рахунок від 11 липня 2019 року №1 виписано ИП ОСОБА_2, при цьому виробником товару №2 задекларовано ООО "Автокомпоненты", що не дає можливості однозначно ідентифікувати додатково наданий документ із задекларованим товаром №2 МД.
За результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA112000/2019/000035/2 від 7 серпня 2019 року із застосуванням резервного методу визначення митної вартості (щодо подібних товарів).
Також, позивачу було відмовлено в оформленні МД №UA112080/2019/022284 від 6 серпня 2019 року та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00594 від 7 серпня 2019 року.
Вважаючи протиправними прийняті митним органом рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що єдиною підставою для виникнення сумнівів щодо заявленої митної вартості товару було встановлення митним органом того, що в графі 70 "Призначення платежу" наданого до митного оформлення банківського платіжного документу від 30 липня 2019 року, зазначено реквізити рахунку від 26 липня 2019 року №19/147, який до митного оформлення декларантом не надано, проте, як встановив суд, позивач протягом встановленого митним органом строку усунув зазначений недолік та надав рахунок митниці. Також суд першої інстанції зазначив, що виявлення митним органом інших недоліків не перешкоджає останньому перевірити правильність визначення декларантом митної вартості. Крім того, за висновком суду першої інстанції, митний орган не уповноважений за результатами отримання додаткових документів встановлювати нові недоліки щодо заявленої митної вартості товару.
Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що митний орган наділений повноваженнями щодо перевірки достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, незалежно від того наданий документ первинно чи додатково на запит митного органу. Суд вважав, що наданий платіжний документ від 30 липня 2019 року не можна вважати належним підтвердженням задекларованої позивачем митної вартості товарів, адже у ньому призначення платежу пов`язується з рахунком №19/147 від 26 липня 2019 року, який неможливо пов`язати зі специфікацією №02/19 від 26 липня 2019 року.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з частиною першою статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
За приписами частини першої статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються, серед іншого, для нарахування митних платежів (частина перша статті 50 МК України).
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до частин першої - третьої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (…).
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (за переліком).
Відповідно до пунктів 2.12, 2.14 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом ДФС від 11 вересня 2015 року №689, робота посадових осіб з аналізу, виявлення та оцінки ризиків здійснюється, зокрема, шляхом: перевірки наявності розбіжностей у документах, які підтверджують митну вартість товарів; перевірки та аналізу документів, додатково поданих органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою відповідно до статті 53 Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості (…).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що під час здійснення митного оформлення товару обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, вправі витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційної інстанції про те, що в силу приписів МК України митний орган наділений повноваженнями щодо перевірки достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, незалежно від того, чи наданий документ первинно або ж додатково на запит митного органу.
Так, як з`ясовано судом апеляційної інстанції, декларантом разом з митною декларацією було надано митному органу банківський платіжний документ від 30 липня 2019 року, який містив посилання на рахунок від 26 липня 2019 року №19/147, втім, вказаний рахунок не було надано позивачем до митного оформлення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи митного органу щодо неможливості ідентифікувати вказане платіжне доручення з певною поставкою товару та, як наслідок, правомірність витребування митницею додаткових документів для підтвердження митної вартості товару.
Разом із тим, роблячи висновок про неможливість пов`язати та ідентифікувати банківський платіжний документ з товаром, який декларується (з тих підстав, що у вказаному платіжному документі призначення платежу пов`язується з рахунком №19/147 від 26 липня 2019 року, який, своєю чергою, неможливо пов`язати зі специфікацією №02/19 від 26 липня 2019 року), суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що підставою до коригування митної вартості товарів слугували зовсім інші обставини (як-от наявність технічних помилок у наданих декларантом документах, ненадання документів, які пов`язують продавця з виробником товару тощо), яким, втім, суд апеляційної інстанції жодної правової оцінки не надав, як і не з`ясував, чи впливали наведені митним органом недоліки на правильність визначення складових митної вартості задекларованих позивачем товарів.
Колегія суддів враховує приписи процесуального закону, згідно з якими: доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України); предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України); під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (частина перша статті 244 КАС України); суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі (частина четверта статті 9 КАС України).
Тобто, у ході розгляду справи суд вправі виходити за межі повідомлених сторонами фактичних обставин справи, якщо в судовому процесі виявить наявність інших обставин, що безумовно входять до предмета доказування в справі та мають значення для її правильного вирішення.
Втім, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відтак, в першу чергу адміністративний суд повинен перевірити й надати правову оцінку тим мотивам й аргументам, які були покладені в основу оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. Однак, суд апеляційної інстанції цього не зробив, що не дає підстав стверджувати про відповідність ухваленого судом за результатами розгляду справи рішення критеріям законності й обґрунтованості, визначеним статтею 242 КАС України.
Окрім того, у мотивах свого рішення апеляційний суд помилково послався на те, що згідно зі специфікацією №02/19 від 26 липня 2019 року загальна вартість поставленого товару становить саме 1619945,30 гривень, оскільки в означеному документі валюта обумовлена в російських рублях (Т.1 а.с. 23).
Оскільки обставини та фактичні дані, які були покладені митним органом в основу оскаржуваних рішень, залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.
З урахуванням викладеного, Суд вважає за необхідне направити дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду