ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9752/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н. Г. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" - адвоката Цвери І. С., ДП "МТП "Чорноморськ" - Ільченко К. Р., ДП "Адміністрація морських портів "України" - Сидоренко Д. О., Міністерства інфраструктури України - Ігнатенко Т. Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКО-ІНВЕСТ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016
у справі № 910/9752/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКО-ІНВЕСТ"
до: 1) Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ";
2) Державного підприємства "Адміністрація морських портів "України",
за участю третіх осіб: 1) Міністерства інфраструктури України; 2) Компанії "WELLGOS PQ S.A."; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "3-А"; 4) Компанії "Dead Sea Shipping and Marine Company",
про відшкодування збитків у розмірі 9 060 659 доларів США,-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2016 року ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" (змінено найменування на ДП "МТП "Чорноморськ") та ДП "АМПУ" збитків в сумі 243 188 087, 56 грн, що складало 9 060 659, 00 дол. США відповідно до офіційного курсу НБУ.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" зазначало, що протиправними діями ДП "МТП "Чорноморськ", які виражаються у порушенні умов договору та самовільному вивантаженні вантажу з судна, позивачу було завдано збитків на загальну суму 243 188 087,56 грн.
При цьому позивач зазначає, що відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них згідно розподільчих балансів. Внаслідок виділу було утворено зареєстровано 27.05.2013 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ДП "АМПУ". Оскільки правовідносини між ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" та ДП "МТП "Чорноморськ" виникли до створення ДП "АМПУ" позивач на підставі ч. 4 ст. 109 ЦК України заявив вимогу про солідарне стягнення грошових коштів з відповідачів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі №910/9752/16 (суддя Підченко Ю. О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (колегія суддів: Зубець Л. П. - головуючий, Пономаренко Є. Ю., Євсіков О. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/9752/16 залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у справі № 910/9752/16 та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Підставами касаційного оскарження ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 910/9665/17 щодо обов`язку суду під час розгляду справи самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин у справі та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Заявник касаційної скарги не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав відповідно до ст. ст. 224, 225 ГК України для відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю між сторонами спору господарських зобов`язань, оскільки позивач просив стягнути збитки, які виникли із позадоговірних зобов`язань.
У касаційній скарзі ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.08.2020 у справі № 925/1478/16 та від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17 щодо неможливості одночасного застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 224, 225 ГК України, якими врегульовані договірні зобов`язання, та ст. ст. 1166, 1190 ЦК України, що застосовуються до позадоговірних зобов`язань.
ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" також вважає, що суди у цій справі дійшли передчасних висновків щодо не підтвердженості у нього права власності на вантаж (596 автомобілів), оскільки встановили фактичні обставини на підставі неналежних та недопустимих доказів. Так, на думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій безпідставно посилались на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2014 у справі № 916/546/14 та ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к щодо встановлення у цих судових рішеннях права власності на вантаж у третьої особи - транспортної фірми Dead Sea Shipping and Marine Company.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки щодо солідарної відповідальності відповідачів у розумінні ч. ч. 1, 4 ст. 109 ЦК України.
У відзиві ДП "МТП "Чорноморськ" просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було встановлено відсутність між сторонами спору будь-яких договірних зобов`язань і як наслідок, відсутність підстав для стягнення збитків. При цьому, відповідач погоджується із висновками судів щодо відсутності у його діях ознак неправомірної поведінки, вини та самих збитків, з огляду на те, позивач не є власником вантажу, про який йде мова у позовній заяві.
У клопотанні ДП "МТП "Чорноморськ" просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" на підставі п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, вважаючи безпідставними посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у справах №917/1739/17, №924/1473/15, №910/9665/17, № 925/1478/16, №910/6702/17, оскільки судові рішення у наведених справах прийняті у відносинах, які не є подібними із справою 910/9752/16.
У відзиві ДП "АМПУ" просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", а оскаржувані судові рішення без змін, враховуючи, що події, внаслідок яких, на думку позивача, йому була завдана шкода виникли до створення ДП "АМПУ", останній не є правонаступником ДП "ІМТП". Більше того, до повноважень ДП "АМПУ" не належить здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, внаслідок яких, як стверджує ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", йому була завдана шкода.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2013 між ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" (покупець) та Компанією ʼʼWELLGOS PQ S.A." (продавець), було укладено контракт № АМ/01, відповідно до якого продавець зобов`язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів.
Компанією ʼʼWELLGOS PQ S.A." у відповідності до умов Контракту на поставку легкових автомобілів, на адресу ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" були видані інвойси на автомобілі у кількості 596 одиниць вартістю 9 678 504, 00 дол. США.
До кожного коносаменту, Компанією ʼʼWELLGOS PQ S.A." було надано листи, якими повідомляється, що вантаж, який прямує до Іллічівського порту відповідно до кожного коносаменту та Контракту № АМ/01 від 05.03.2013 року належить ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ".
Між ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" як клієнтом та ТОВ "3-А" як експедитором укладено договір транспортного експедирування від 15.03.2013 № 15/03/13, відповідно до якого ТОВ "3-А" взяло на себе зобов`язання за плату і за рахунок ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу клієнта.
Судами у цій справі встановлено, що відповідно до положень " Зводу звичаїв Іллічівського морського торговельного порту", усі навантажувально-розвантажувальні роботи (операції), зберігання вантажів на території порту здійснюються виключно портом, за винятком випадків, коли такі операції та роботи здійснюються іншими підприємствами (організаціями) за згодою порту (на підставі відповідних договорів з портом), у зв`язку з чим ТОВ "3-А" та ДП "ІМТП" (порт) було підписано наступні договори:
- договір про агентування суден № 251/а від 23.12.2011, відповідно до якого сторони погодили, що порт надає послуги судновласникам по обслуговуванню суден, оголошені в "Зводі звичаїв Іллічівського морського торгівельного порту", а також ТОВ "3-А";
-договір про перевантаження імпортної автотехніки № 250/и від 23.12.2011, згідно з яким, у відповідності зі "Зводом звичаїв Іллічівського морського торговельного порту", порт приймає на себе зобов`язання вивантажити із суден типу РО-РО, прийняти на зберігання, навантажити в залізничні вагони і/або автотранспорт та документально оформити імпортну авто техніку, а ТОВ "3-А" планує до перевантаження 5 000 одиниць авто техніки та зобов`язується оплатити надані йому портом послуги в погодженому договором порядку.
На підставі п. 2.4. договору транспортного експедирування № 15/03/13 ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" було подано ТОВ "3-А" замовлення на надання експедиторських послуг по вантажу, який прибув на т/х "FAINA" згідно з коносаментами № 26, 35, 42, 43, 67, 73.
ТОВ "3-А" надало порту наряди на вивантаження 45 автомобілів, а саме: №15П/411, № 14П/410, №13П/409, № 12П/408, № 11П/407, № 10П/406.
Протягом 19.03.2013-20.03.2013 ДП "ІМТП" було вивантажено з судна "FAINA" 596 автомобілів.
ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" звернулось 22.03.2013 до експедитора з листом, в якому просило ТОВ "3-А" вказати підстави, на яких було вивантажено вантаж у кількості 596 автомобілів без відповідного доручення клієнта.
Листом ТОВ "3-А" повідомило ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", що на виконання умов договору про перевантаження імпортної автотехніки № 250/и від 23.12.2011 та договору транспортного експедирування № 15/03/13 від 15.03.2013, подало ДП "ІМТП" наряди на відвантаження вантажу у кількості 45 автомобілів. Інших розпоряджень щодо розвантаження автомобілів з т/х "FAINA" ТОВ "3-А" не отримувало та не надавало.
Крім того, листом від 27.03.2013 ТОВ "3-А" повідомило ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", що ДП "ІМТП" відмовлено у навантажені 551 автомобілів у зв`язку з забороною Іллічівського міського відділу головного управління МВС України в Одеській області на вивіз вантажу т/х "FAINA" з території ДП "ІМТП".
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2013 у кримінальному провадженні №120113170160000800 накладено арешт на автомобілі у кількості 596 одиниць. Ухвала мотивована тим, що власник вантажу не встановлений, зокрема, в матеріалах провадження були відсутні оригінали або завірені копії документів, тобто не було надано доказів на підтвердження наявності права власності на автомобілі у будь-кого та три компанії стверджували, що вони є власниками.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к скасовано арешт автомобілів, у зв`язку з тим, що досудовим слідством було долучено всі копії необхідних документів, які підтверджують належність автомобілів громадянам Лівії. Цією ж ухвалою вирішено передати зазначені у ній 597 автомобілів у розпорядження співробітника транспортної фірми Dead Sea Shipping and Marine Company для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій послались на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2014, що залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2014 у справі №916/546/14 за позовом Іллічівського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України ДП "Іллічівський морський торговельний порт" до ТОВ "3-А" про стягнення 12 63 493,41 грн.
Так, розглядаючи даний спір, судами попередніх інстанцій зазначено, що судами у справі №916/546/14 встановлено, що після зняття арешту з автомобілів у кількості 597 одиниць їх передано у розпорядження співробітника транспортної фірми Dead Sea Shipping and Marine Company для подальшого вивезення автомобілів з території України до Лівії.
Спір у даній справі № 910/9752/16 виник через протиправні, на думку позивача, дії відповідача ДП "МТП "Чорноморськ" щодо відвантаження 551 автомобілів.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову мотивовані тим, що позивачем не надано жодних доказів існування будь-яких господарських зобов`язань між ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ", ДП "МТП "Чорноморськ" та/або ДП "АМПУ".
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, Господарський суд міста Києва виходив із правомірності дій першого відповідача та відсутності у діях першого та другого відповідачів вини у заподіянні збитків позивачу.
Крім того, судом першої інстанції зазначено про недоведеність позивачем наявності та розміру понесених збитків, із врахуванням того, що ДП "МТП "Чорноморськ" було видано спірні автомобілі їх власнику - представнику компанії Dead Sea Shipping and Marine Company на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі №757/16317/13-к, тобто факт втрати вантажу позивачем не доведено.
З такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодився і апеляційний суд.
Крім того, господарський суд першої інстанції також зазначив, що факт передачі спірного вантажу, після зняття на них арешту, у розпорядження співробітника транспортної фірми Dead Sea Shipping and Marine Company для подальшого їх вивезення з території України до Лівії також було встановлено у господарській справі №916/546/14, рішення у якій набрало законної сили. При цьому, у названій справі, не було підтверджено права власності ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" на спірний вантаж (596 автомобілів) та було визнано права транспортної фірми Dead Sea Shipping and Marine Company на вказаний вантаж.
Суди попередніх інстанцій виходили із преюдиційності обставин, встановлених судами у справі №916/546/14.
Суди попередніх інстанцій також зазначили про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 541 ЦК України у зв`язку із відсутністю підстав для солідарної відповідальності відповідачів.
Разом із тим, з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна, оскільки вони є передчасними з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім фактичним обставинам та доказам у справі, доводам та запереченням сторін.
За змістом положень ст. ст. 32, 34, 35, 82 ГПК України у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення судом першої інстанції, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Так, визнаючи преюдиційними обставини, що були встановлені у господарській справі №916/546/14, місцевий господарський суд належним чином не встановив суб`єктного складу, предмету позову у цій справі, не дослідив чи було предметом розгляду та дослідження у вказаній справі право власності на спірний вантаж.
Водночас, обмежившись посиланням на не встановлення судами права власності ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" на спірний вантаж у справі №916/546/14, судом першої інстанції не було надано належної оцінки усім наявним у справі № 910/9752/16 доказам, зокрема, документам, на які посилався позивач, стверджуючи, що саме він є власником спірних автомобілівавтомобілів.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустився аналогічних помилок, чим допустив порушення положень ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 86 та 269 ГПК України, в редакції, що діяла на момент прийняття постанови.
При цьому, зазначаючи про укладення ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" із Компанією ʼʼWELLGOS PQ S.A." контракту № АМ/01, наявність коносаментів до цього контракту та листів Компанії ʼʼWELLGOS PQ S.A." суди не надали належної оцінки цим доказам щодо того, чи можуть вказані документи вважатись належними доказами на підтвердження права власності позивача на спірний вантаж, а відтак не надали оцінки як доводам позивача, так і доводам відповідача ДП "МТП "Чорноморськ" щодо наявності у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.
Встановлення вказаних обставин є суттєвим для правильного вирішення спору, оскільки підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, а відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що дослідження та надання оцінки всім обставинам справи, наявним у справі доказам, доводам та запереченням всіх учасників справи в їх сукупності є обов`язковим при розгляді даного спору.
Крім того, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо надання обставинам, встановленим ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 757/16317/13-к, якою було скасовано арешт автомобілів, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи, оскільки ухвала суду про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні не є судовим рішенням, яким вирішено спір по суті та не може вважатись рішенням суду, у якому встановлені обставини, що мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.
Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №920/1111/19.
Крім того, частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1, абзацу 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В ч. 2 ст. 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, як визначено в ч. 1 ст. 225 ГК України, включаються: о складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 та пунктів 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Касаційний суд частково погоджується із доводами касаційної скарги, зокрема в частині неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 910/9665/17 щодо обов`язку суду під час розгляду справи самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин у справі та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а також висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.08.2020 у справі № 925/1478/16 та від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17 щодо неможливості одночасного застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 224, 225 ГК України, якими врегульовані договірні зобов`язання, та ст. ст. 1166, 1190 ЦК України, що застосовуються до позадоговірних зобов`язань.
Так, вказуючи фактично на відсутність між сторонами договірних відносин, апеляційний суд не виконав свого обов`язку щодо застосування для вирішення спору застосування тих правових норм, які регулюють спірні правовідносини з огляду на встановлені фактичні обставини.
Поряд з цим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах прийнятих у 2018 - 2020 роках, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалене у липні 2016 року, тобто до прийняття таких постанов та до набрання чинності нової редакції ГПК України.
Однак це не спростовує встановлених касаційним судом процесуальних порушень, яких допустився суд першої інстанції при вирішенні даного спору.
Крім того, судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою питання щодо належнихПе відповідачів у цій справі, зокрема, чи міг виникнути у відповідачів солідарний обов`язок з огляду на положення ч. 4 ст. 109 ЦК України, не надано оцінки доводам відповідача ДП "АМПУ" в контексті часу, коли відбувались події, внаслідок яких, на думку позивача, йому була завдана шкода та відповідних повноважень ДП "АМПУ", враховуючи, що останнім в підтвердження таких обставин були надані відповідні докази, яким також не була надана оцінка судами попередніх інстанцій.
З огляду на наведене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.
З огляду на зазначене, виходячи з аналізу наведених вище норм, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені за відсутності належної оцінки доказів і доводів сторін, та не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Відтак, порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті, свідчить про передчасність здійснених висновків у даній справі.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 3 та ч. 4 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа № 910/9752/16 направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
У клопотанні ДП "МТП "Чорноморськ" просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АЛКО-ІНВЕСТ" на підставі п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, вважаючи безпідставними посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у справах №917/1739/17, №924/1473/15, №910/9665/17, № 925/1478/16, №910/6702/17, оскільки судові рішення у наведених справах прийняті у відносинах, які не є подібними із справою 910/9752/16.
Згідно з п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Перевіривши доводи клопотання ДП "МТП "Чорноморськ", суд, з урахуванням зазначеного вище, дійшов висновку, що підстав для закриття касаційного провадження не вбачається.
Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, в тому числі на підставі належних та допустимих доказів встановити, чи є позивач власником спірного вантажу, якщо так, то чи було порушене його право власності, якщо так, то чи мало місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачами, а також надати встановленим обставинам належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Оскільки у цьому касаційному провадженні спір по суті не вирішується, а справа підлягає направленню і до суду першої інстанції на новий розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-