ПОСТАНОВА
Іменем України
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа №815/4293/14
касаційне провадження № К/9901/39866/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Березівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року (головуючий суддя - Бойко О.Я.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лук`янчук О.В.; судді: Градовський Ю.М., Кравченко К.В.)
у справі № 815/4293/14
за позовом Дочірнього підприємства "Петрол" Приватного малого підприємства "Петрол-Форвардинг"
до Головного управління ДФС в Одеській області,
Березівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2016 року адміністративний позов Дочірнього підприємства "Петрол" Приватного малого підприємства "Петрол-Форвардинг" (далі - ДП "Петрол"; позивач; платник) до Головного управління ДФС в Одеській області та Березівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Березівська ОДПІ; відповідач-2; контролюючий орган) задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2014 року № 0000092200.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 лютого 2017 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Березівська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-2 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на фіктивному характері проведених поставок.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Березівської ОДПІ.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
19 квітня 2021 року Березівською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача-2 у справі - Березівської ОДПІ на Головне управління ДПС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ДП "Петрол" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 квітня 2014 року № 460/22-00/22484671.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням витрат за наслідками придбання нафтопродуктів у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2020" з підстави удаваного характеру здійснених господарських операцій.
Обґрунтовуючи свою позицію, Березівська ОДПІ посилалася на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у справі № 646/3810/15-к, яким директора контрагента платника ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.
Названим вироком, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 був лише формальним учасником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2020", не виконував функцій, покладених на нього відповідно до статуту цієї юридичної особи, не вчиняв дій щодо управління Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2020", не приймав участі у фінансово-господарській діяльності вказаного суб`єкта господарювання та не отримував від неї прибутку.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем-2, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2014 року № 0000092200, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1649457,00 грн за основним платежем та 412364,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підтвердження товарності операцій, здійснених із Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2020", платник надав належим чином оформлені копії первинних документів.
Верховний Суд із наведеним твердженням судів погодитися не може з огляду на таке.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У спірному випадку контролюючий орган послався на фіктивність безпосереднього постачальника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2020" як суб`єкта господарювання та свої доводи підтверджував вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у справі № 646/3810/15-к, що набрав законної сили.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, висловленого, зокрема, в постанові від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пеппермінт" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд, у тому числі в постановах від 20 листопада 2018 року у справі № П/811/3013/14, від 09 квітня 2019 року у справі № 2а-6493/09, від 21 січня 2020 року у справі № 826/6170/16, від 20 січня 2021 року у справі № 805/1728/16-а.
А відтак, доводи судових інстанцій про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії є помилковими.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -