ПОСТАНОВА
Іменем України
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа №160/6182/20
провадження № К/9901/6015/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 (головуючий суддя Верба І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Сафронової С.В., суддів Мельника В.В., Чепурнова Д.В.)
у справі № 160/6182/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 24.06.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.07.2019 № 95;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи з 24.06.2019 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю.
3. У поданій касаційній скарзі Міністерство оборони України із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (Військова частина А1126) 13.01.2016 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 16.08.2014 (довідка МСЕК серія 12 ААА № 009539 від 13.01.2016).
5. У зв`язку з втратою 25% працездатності Міністерством оборони України позивачу було виплачено 24 115 грн.
6. 11.06.2019 під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 10 ААГ № 031918 від 11.06.2019).
7. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок поранення та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
8. Відповідно до Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.07.2019 №95, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Зазначено, що допомога у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 24 115 грн.
9. Не погодившись з цим рішенням позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.
11. Суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги. Та підстава, яка вказана Міністерством оборони України у протоколі як підстава для не призначення допомоги (групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності) ОСОБА_1 не передбачена як підстава для відмови згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. На думку скаржника чинне законодавство дійсно допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але при цьому право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу встановлено інвалідність понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності, а тому він не має права на доплату грошової допомоги.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
14. В цій справі ключовим правовим питання є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
15. У постанові Верховного Суду від 02.12.2020 (справа №1.380.2019.006957), прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, суд дійшов таких правових висновків.
"Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності….
…. за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності".
16. Застосовуючи цей висновок до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, відбувся в січні 2016 року, а первинно втрату працездатності без встановлення інвалідності позивачу встановлено в червні 2019 року. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
17. Посилання суду апеляційної інстанції на ст. 16-4 Закону №2011-ХІІ є помилковим, оскільки в цьому випадку мова йде про наявність/відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги, а не про обставини, з якими закон пов`язує відсутність підстав для виплати грошової допомоги особам (вчинення злочину або адміністративного правопорушення; вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисне спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства, подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги).
18. З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
19. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права.
20. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
21. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
22. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341, 345, 351, 356 КАС України, Суд -