Постанова
Іменем України
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 725/1757/20
провадження № 51-1549 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бідашка О.Є. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 21 жовтня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020260020000325 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, крім житла.
Зазначеним вироком засуджено також ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково. Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 191 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 листопада 2019 року близько 22:30 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та двома особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, перебуваючи на території літнього майданчика цілодобового міні-маркету "Комфорт", що на вул. Головній, 18 у м. Чернівцях, під час спільного розпивання алкогольних напоїв з потерпілим ОСОБА_3 вирішили незаконно заволодіти його майном. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, почали обговорювати між собою, яким чином вони будуть діяти.
Почувши таку розмову, потерпілий ОСОБА_3 почав тікати, а ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, почали бігти за ним. Наздогнавши ОСОБА_3 біля будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, повалили потерпілого на землю та стали наносити йому удари руками та ногами по різним частинам тіла, після чого відкрито заволоділи його майном, завдавши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 5 685 грн.
Після цього особа, матеріли відносно якої виділені в окреме провадження, із пневматичного пістолета марки "ПМ", який носила при собі, здійснила декілька пострілів в голову потерпілому ОСОБА_3, від чого він втратив свідомість, а ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Бідашка О.Є. і апеляційну скаргу захисника Хоміцької Т.Б. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Штефанчук С.В. задоволено частково.
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 21 жовтня 2020 року в частині вирішення цивільного позову змінено.
Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бідашко О.Є. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому злочину не доведена поза розумним сумнівом, оскільки місцевий суд у вироку формально перерахував докази, однак не зазначив, якими саме доказами підтверджується його винуватість. При цьому вказує, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 надав непослідовні показання, не вказав конкретно чи брав участь ОСОБА_1 у його побитті. Стверджує, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є неналежними, оскільки перший не був очевидцем події, а другий лише чув, що компанія молодих людей голосно з`ясовує відносини. Звертає увагу, що протоколи видачі та огляду речей та висновки судово-медичних та судово-імунологічних експертиз підтверджують лише факт побиття потерпілого. Зазначає, що протокол обшуку та вилучення в ОСОБА_2 банківської картки потерпілого не стосується ОСОБА_1, а отже, не вказує на його причетність до розбою, до того ж із довідки про рух коштів на картковому рахунку не вбачається факту зняття готівки з картки потерпілого. Вказує, що протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 є недопустимим доказом, оскільки таку слідчу дію проведено без захисника, під час якої фактично відбувся його повторний допит. Зазначає, що протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 не є належним доказом, не підтверджує його винуватості у вчиненні злочину, оскільки під час слідчого експерименту ОСОБА_1 дав такі ж показання, як і в суді першої інстанції, що не причетний до побиття потерпілого. Крім того, вважає неналежним доказом протоколи огляду відеозаписів з камер зовнішнього спостереження, оскільки такі відеозаписи не містять фіксації самої події злочину. Зазначає, що без належної оцінки місцевого суду залишилось те, що протокол прийняття заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення не свідчить про розбійний напад, а лише про побиття потерпілого. Крім того, місцевий суд не надав належної оцінки заяві про залучення ОСОБА_3 потерпілим у справі, в якій так само не зазначено про викрадення у нього будь-якого майна. Вказує, що без належної оцінки залишився й протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_3, а також той факт, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 для впізнання потерпілому пред`явлено не було. Наголошує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні, які місцевим судом були досліджені не повно, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України. При цьому апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи докази, на порушення положень ст. 23 КПК України погодився з оцінкою, яку їм надав суд першої інстанції.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Сингаївська А.О. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник у касаційній скарзі зазначає про непослідовність показань потерпілого ОСОБА_3, неналежність показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не були безпосередніми очевидцями події. Вказує про неналежність таких письмових доказів у справі, як протокол видачі речей, протокол обшуку, протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, протоколи огляду відеозаписів з камер зовнішнього спостереження, довідки про рух коштів на картковому рахунку, які не свідчать про причетність ОСОБА_1 до вчинення розбою, а висновки судово-медичних та судово-імунологічних експертиз лише підтверджують факт побиття потерпілого.
Крім того, зазначає, що без належної оцінки місцевого суду залишилося те, що протокол прийняття заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, а також заява про залучення ОСОБА_3 потерпілим у справі не свідчать про розбійний напад, а лише про його побиття. Вказує, що без належної оцінки залишився і протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_3, а також той факт, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 для впізнання потерпілому пред`явлений не був.
Тобто, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично оспорює неповноту та однобічність судового розгляду, доказам у кримінальному провадженні просить дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Що стосується доводів захисника про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину дані, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14 листопада 2019 року, протоколі огляду місця події від 03 грудня 2019 року, протоколі добровільної видачі речей від 25 листопада 2019 року, протоколах огляду речей від 26 листопада 2019 року, 03 грудня 2019 року, 04 грудня 2019 року, протоколах огляду відеозаписів від 25 грудня 2019 року та 26 грудня 2019 року, протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 лютого 2020 року, протоколі проведення обшуку від 14 лютого 2020 року, протоколі огляду речей від 15 лютого 2020 року, протоколах проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_2 від 25 лютого 2020 року та за участю ОСОБА_1 від 15 квітня 2020 року, довідці про рух коштів на картковому рахунку потерпілого ОСОБА_3 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз № 1107 від 19 листопада 2019 року та № 1150 від 27 грудня 2019 року, висновках судово-імунологічних експертиз № 1685 від 17 грудня 2019 року та № 1687 від 17 грудня 2019 року.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
При цьому колегія суддів не може погодитися із твердженнями захисника про те, що місцевий суд у вироку формально перерахував докази, при цьому не зазначив, якими саме доказами підтверджується винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину.
Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи свої висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на показання потерпілого ОСОБА_3, який в суді пояснив, що він швидко вибіг з магазину "Апеті", та бачив як всі хлопці, у тому числі й ОСОБА_1, побігли за ним. Коли його наздогнали, повалили на землю та почали бити, він не бачив хто саме йому наносив удари, оскільки закрив голову руками, однак чув, як прохожа жінка почала кричати "хлопці, як же ви четверо на одного", після чого він втратив свідомість.
Крім того, місцевий суд послався й на показання самого ОСОБА_1, який не заперечував факт нападу на потерпілого та його побиття, однак зазначив, що особисто не бив ОСОБА_3, речей у нього не забирав, а навпаки відтягував інших хлопців від нього.
Однак місцевий суд критично поставився до таких показань ОСОБА_1, оскільки вони спростовуються сукупністю інших доказів у справі, а тому розцінив їх як спосіб захисту.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційних скарг сторони захисту, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням потерпілого, свідків, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зокрема, апеляційний суд в своїй ухвалі зазначив, що місцевий суд правильно взяв до уваги протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_2, який під час проведення зазначеної слідчої дії показав місце вчинення злочину, де саме обвинувачені, у тому числі й ОСОБА_1, наносили потерпілому тілесні ушкодження, показав місце розташування кожного із учасників нападу, показав куди особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, викинула рюкзак та блокнот потерпілого, а також показав де стояли незнайомі жінки, які зробили їм зауваження щодо побиття потерпілого.
Також апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку як доказ винуватості ОСОБА_1 протокол слідчого експерименту від 15 квітня 2020 року за участю останнього, відповідно до якого ОСОБА_1 на місці відтворив обставини вчинення нападу, вказав хто із нападників і як наносили удари потерпілому, показав місце де особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, розбив телефон, відібраний у потерпілого, а також показав магазин, у якому за відібрані у потерпілого 200 грн купували спиртне.
При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
З урахуванням встановлених фактичних обставин, місцевим судом кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України, а саме як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб. З такою кваліфікацією погодився й суд апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена поза розумним сумнівом, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі захисник зазначає про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_2, оскільки зазначену слідчу дію проведено без захисника, під час якої, на думку захисника, фактично відбувся його повторний допит.
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України, касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого.
З матеріалів провадження вбачається, що, оспорюючи законність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суд, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_1, захисник Бідашко О.Є. звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
При цьому захисник не зазначив, яким чином проведення слідчого експерименту за участю засудженого ОСОБА_2 стосується інтересів засудженого ОСОБА_1, та не обґрунтував у скарзі, яким чином вказане, на його думку, порушення кримінального процесуального закону під час проведення зазначеної слідчої дії перешкодило чи могло б перешкодити місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення саме щодо його підзахисного - ОСОБА_1 .
Таким чином, зазначені доводи захисника з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки сам засуджений ОСОБА_2 з цих підстав касаційну скаргу до суду не подавав.
Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України.
До того ж захисник наголошує, що у порушення положень ст. 23 КПК України апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи докази, погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції.
Як передбачено ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник Бідашко О.Є. просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити.
При цьому в порядку ст. 404 КПК України захисник клопотав перед апеляційним судом про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні з підстав надання місцевим судом їм неналежної оцінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що місцевим судом у повному обсязі досліджено докази у кримінальному провадженні з дотриманням засад безпосередності, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а захисник у своєму клопотанні, а також у судовому засіданні апеляційного суду зазначив про надання таким доказам неправильної оцінки, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання захисника.
Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку вимоги процесуального закону не порушив, оскільки сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони у повному обсязі досліджені місцевим судом, а сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідність їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України.
Оскільки колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи захисника в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Безпідставними також колегія суддів вважає доводи захисника про те, що апеляційний суд у своїй ухвалі допустив посилання на докази, які не досліджував безпосередньо, чим порушив вимоги ст. 23 КПК України.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Бідашка О.Є., апеляційний суд вказав, що місцевим судом в основу обвинувального вироку покладено лише ті докази, які були предметом безпосереднього дослідження під час розгляду кримінального провадження.
Тобто суд апеляційної інстанції погодився з обсягом і правовою оцінкою сукупності здобутих місцевим судом доказів та не встановлював у ході апеляційного розгляду будь-яких інших обставин.
Таким чином, надаючи відповідь на доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд цілком очевидно посилається на здобуті місцевим судом докази, зазначаючи про їх належність та допустимість, а тому з огляду на вимоги ст. 404 КПК України колегія суддів у даному випадку не вбачає порушень принципу безпосередності дослідження доказів, про що захисник наголошує у своїй касаційній скарзі.
На думку колегії суддів ухвала апеляційної суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд