Постанова
Іменем України
19 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 608/963/20
провадження № 51-2110 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Садовського М.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020210190000147 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 06 на 07 квітня 2020 року приблизно о 00:00 з метою викрадення чужого майна, діючи умисно, таємно, повторно, шляхом пошкодження металопластикового вікна проник до приміщення магазину " Файні окуляри", який розташований у будинку АДРЕСА_2, звідки викрав майно потерпілого ОСОБА_2, чим завдав майнової шкоди останньому на суму 2 600 грн.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Садовського М.Д. залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора Ярошинської Л.В. задоволено частково.
Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року в частині визначення принципу призначення ОСОБА_1 остаточного покарання змінено.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 серпня 2020 року визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 05 квітня 2019 року по 06 лютого 2020 року та з 07 квітня 2020 року по 26 березня 2021 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження щодо нього. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що його винуватість не була доведена поза розумним сумнівом, обвинувачення ґрунтуються на припущеннях, враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтверджували вчинення ним злочину. Таким чином, наголошує, що суд не застосував закону, який підлягав застосуванню, та не закрив кримінального провадження за наявності для цього підстав. Також стверджує, що місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, безпідставно не визнав недопустимими та поклав в основу обвинувального вироку докази, які здобуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Зокрема, зазначає, що місцевий суд зобов`язаний був визнати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 07 квітня 2020 року, оскільки цю слідчу дію проведено незаконно, до внесення відомостей в ЄРДР, з порушенням його права на захист, без дозволу слідчого судді, а також проведено неуповноваженим на це слідчим Дерманським П.В., який не виїжджав на місце вчинення злочину, крім того протокол не підписаний спеціалістом. Звертає увагу, що, як вбачається із відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, під час його затримання пакет з ноутбуком у нього не вилучався, а 07 квітня 2020 року фактично відбувся не огляд місця події, а його особистий обшук, під час якого нібито й вилучено викрадений у потерпілого ноутбук. Крім того, вказує, що місцевий суд не врахував того, що розписка потерпілого ОСОБА_2 про дозвіл на проведення огляду приміщення магазину не містить вказівки, кому вона надається і ким отримана, а тому суд мав її визнати недопустимим доказом. Також вважає, що поза увагою суду залишилось те, що в договорі оренди нежитлового приміщення № 11 від 01 жовтня 2017 року підпис орендаря відмінний від підпису потерпілого ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що протокол прийняття заяви про вчинений злочин не зареєстровано в передбаченому законом порядку. Вказує, що йому було вручено повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року за підписом слідчого Свинарчука В.А., однак у його тексті зазначено, що таке повідомлення складено слідчим Тимківим Б.В. Крім того, у тексті вказаного повідомлення про підозру зазначено, що потерпілим у кримінальному провадженні є " ОСОБА_3" а не " ОСОБА_2". У подальшому постановами від 09 квітня 2020 року та від 18 травня 2020 року зазначені описки були виправлені, проте виправлення описок на стадії досудового розслідування не передбачено вимогами процесуального закону, а тому повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року не може вважатись допустимим доказом, що за принципом "плодів отруйного дерева" вказує про недопустимість всіх інших доказів у кримінальному провадженні.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу з доповненнями засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Садовський М.Д. підтримали касаційну скаргу з доповненнями, просили її задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити. Прокурор Сингаївська А.О. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто відповідно до вимог процесуального закону суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права.
У касаційній скарзі з доповненнями, окрім іншого, засуджений посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження.
Однак засудженим не враховано, що вказані обставини були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які надали їм відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях, а суд касаційної інстанції з огляду на свої повноваження, передбачені вимогами ст. 433 КПК України, позбавлений можливості здійснювати їх переоцінку.
Таким чином, доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого в цій частині не можуть бути предметом касаційного розгляду, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 07 квітня 2020 року, в ході якого оглянуто територію приміщення "Тарко", де розташований магазин " Файні окуляри", під час якого виявлено та вилучено ноутбук марки "DELL", сліди взуття, сліди папілярних узорів рук; у протоколі затримання ОСОБА_1 від 07 квітня 2020 року як особи, підозрюваної у вчиненні злочину; у протоколі огляду DVD-R диску з відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції під час затримання ОСОБА_1 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться: у висновку судової товарознавчої експертизи № 6/1-392/20 від 06 травня 2020 року, відповідно до якого вартість ноутбука "DELL Inspiron 1545" становить 2 600 грн; у висновку судової трасологічної експертизи № 3/2-238/20 від 15 квітня 2020 року, відповідно до якого слід низу підошви взуття, скопійований на відрізок темної дактилоскопічної плівки, залишений взуттям з таким же малюнком низу підошви взуття (однотипним), як і взуття, вилучене під час затримання ОСОБА_1 .
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
За встановлених фактичних обставин та на підставі сукупності зазначених доказів місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення.
Апеляційний суд, здійснюючи в порядку апеляційної процедури перевірку доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Садовського М.Д. щодо недопустимості доказів та, відповідно, відсутності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, надав їм відповідну оцінку.
Тобто, перевіряючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив зазначені доводи апеляційних скарг сторони захисту, проаналізував і надав на них переконливі відповіді та вмотивував прийняте рішення.
В ході перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що докази та показання потерпілого та свідків були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів неналежними або недопустимими.
За таких обставин доводи засудженого про те, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях, а матеріали кримінального провадження не містять доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Як на підставу для скасування судових рішень засуджений посилається на те, що місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, безпідставно не визнав недопустимими та поклав в основу обвинувального вироку докази, які здобуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Зокрема, засуджений зазначає, що місцевий суд зобов`язаний був визнати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 07 квітня 2020 року, оскільки цю слідчу дію проведено незаконно, до внесення відомостей в ЄРДР, з порушенням його права на захист, без дозволу слідчого судді, а також проведено неуповноваженим на це слідчим Дерманським П.В., який не виїжджав на місце вчинення злочину, крім того протокол не підписаний спеціалістом.
Однак колегія суддів з такими доводами засудженого погодитися не може з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, послався на протокол прийняття усної заяви ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення від 07 квітня 2020 року (а. с. 173, т. 1), на підставі якого було внесено відомості до ЄРДР за № 12020210190000147 та розпочато досудове розслідування злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Місцевим судом також враховано, що зі змісту вказаного протоколу вбачається, що невідома особа шляхом розбиття металопластикового вікна проникла до приміщення магазину " Файні окуляри", що на АДРЕСА_3, звідки таємно викрала ноутбук марки "DELL", заподіявши ОСОБА_2 матеріальної шкоди.
При цьому суд першої інстанції у вироку зазначив, що як убачається з протоколу огляду місця події від 07 квітня 2020 року з додатками у вигляді таблиці-ілюстрації, зазначену слідчу дію було проведено слідчим СВ Чортківського ВП ГУНП в Тернопільській області Дерманським П.В. за участю затриманого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, понятих ОСОБА_9, ОСОБА_10, спеціаліста ОСОБА_11 (а. с. 175-188, т. 1).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що учасникам огляду місця події роз`яснено процесуальні права, про що у протоколі містяться їхні підписи. За результатом проведення огляду місця події слідчим складено відповідний протокол, який без зауважень підписаний учасниками слідчої дії на всіх його сторінках, у тому числі й спеціалістом ОСОБА_11 .
При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання засудженого про недопустимість протоколу огляду місця події через те, що таку слідчу дію проведено до внесення відомостей про вчинений злочин до ЄРДР.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 214 КПК України у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).
Враховуючи, що одразу після приїзду на місце вчинення крадіжки працівниками поліції було затримано ОСОБА_1 як особу, яка могла вчинити вказаний злочин, проведений огляд місця події до внесення відомостей до ЄРДР був проведений як невідкладна слідча дія, а тому в даному конкретному випадку не суперечить положенням ч. 3 ст. 214 КПК України.
Крім того, проведення такого огляду у приміщенні магазину "Файні окуляри", з якого викрадено ноутбук, було здійснено на підставі добровільної згоди орендаря зазначеного приміщення, а саме ОСОБА_2, про що в матеріалах кримінального провадження міститься його розписка (а. с. 189, т. 1).
У подальшому, після закінчення огляду, на підставі встановлених обставин та обґрунтованої підозри, що саме ОСОБА_1 причетний до вчинення крадіжки, того ж дня його було доставлено до відділення поліції і після внесення відомостей до ЄРДР затримано о 05:40 в порядку ст. 208 КПК України, роз`яснено права, у тому числі й право на захист.
Оскільки під час огляду місця події порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає доводи засудженого про недопустимість доказу та порушення його права на захист у цій частині необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого про те, що огляд місця події проведено неуповноваженою особою, оскільки як було встановлено судом апеляційної інстанції, під час перевірки доводів апеляційних скарг сторони захисту, відповідно до витягу з ЄРДР від 07 квітня 2020 року серед слідчих СВ Чортківського ВП ГУНП у Тернопільській області, визначених для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зазначений, у тому числі, й слідчий Дерманський П.В. (а. с. 172, т. 1).
Також надуманими є доводи засудженого про те, що протокол прийняття заяви про вчинений злочин від 07 квітня 2020 року не зареєстровано в передбаченому законом порядку, оскільки такі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який в ході перевірки матеріалів кримінального провадження зазначених обставин не встановив.
Колегія суддів не може погодитися й з доводами засудженого про те, що 07 квітня 2020 року відбувся не огляд місця події, а його особистий обшук, під час якого нібито й вилучено викрадений у потерпілого ноутбук.
Відповідно до встановлених фактичних обставин, які викладені у вироку суду, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили, що 07 квітня 2020 року, прибувши за викликом, вони почули звуки розбитого скла, прибігли на місце, де виявили ОСОБА_1, який вилазив з вікна з пакетом в руках. При огляді пакету, що був у ОСОБА_1, потерпілий впізнав викрадений у нього ноутбук.
Під час проведення огляду місця події зазначений ноутбук був вилучений, поміщений до паперового пакету та у подальшому постановою слідчого СВ Чортківського ВП ГУНП у Тернопільській області Тимківа Б.В. від 08 квітня 2020 року визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
Як передбачено положеннями ч. 5 ст. 237 КПК України, при проведенні огляду (місцевості, приміщення, речей, документів) дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.
Таким чином, вилучення в ОСОБА_1 ноутбуку і подальше визнання його речовим доказом здійснено в рамках огляду місця події, а не його особистого обшуку, а тому доводи засудженого в цій частині є надуманими.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого про те, що в розписці потерпілого ОСОБА_2 не зазначено, ким вона отримана та кому надано дозвіл на проведення огляду приміщення магазину, а тому є недопустимим доказом, оскільки зі змісту розписки вбачається, що такий дозвіл ОСОБА_2 надав працівникам поліції, при цьому відсутність у розписці конкретного прізвища та посади представника правоохоронного органу не вказує про її недопустимість.
Що стосується доводів засудженого про те, що на відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції не вбачається, що під час затримання у нього вилучався пакет з ноутбуком, а також доводів про те, що в договорі оренди нежитлового приміщення № 11 від 01 жовтня 2017 року підпис орендаря відмінний від підпису потерпілого ОСОБА_2, то з огляду на визначені ст. 433 КПК України повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, такі доводи не можуть бути предметом касаційного розгляду. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості перевірити зазначені обставини.
Крім того, у касаційній скарзі з доповненнями засуджений вказує, що йому було вручено повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року за підписом слідчого Свинарчука В.А., однак у його тексті зазначено, що таке повідомлення складено слідчим Тимківим Б.В. Також звертає увагу, що в тексті повідомлення про підозру зазначено, що потерпілим у кримінальному провадженні є " ОСОБА_3", а не " ОСОБА_2".
Зазначає, що у подальшому постановами від 09 квітня 2020 року та від 18 травня 2020 року зазначені описки були виправлені, однак виправлення описок на стадії досудового розслідування не передбачено вимогами процесуального закону, а тому повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року є недопустимим доказом, що за принципом "плодів отруйного дерева" тягне за собою визнання недопустимими інших доказів у кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, зазначені засудженим помилки носять характер технічних описок, допущені під час проведення досудового розслідування, та жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, як і не виправдовують його, не вказують про незаконність оскаржуваних судових рішень, а тому не є безумовною підставою для їх скасування.
З огляду на те, що під час касаційного розгляду не встановлено будь-яких правових підстав для визнання повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року недопустимим доказом, у колегії суддів відсутні підстави визнавати й інші докази у кримінальному провадженні недопустимими, про що наголошує засуджений у своїй касаційній скарзі з доповненнями.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не може погодитися з доводами засудженого про те, що суди обох інстанційне застосували закону, який підлягав застосуванню, та не закрили кримінального провадження за наявності для цього підстав, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу з доповненнями засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд