Постанова
іменем України
17 серпня 2021року
м. Київ
справа № 161/12105/19
провадження № 51-1002км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
прокурора Нескородяного А.М.,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000468від 11 травня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Крижівка Рожищенського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та на нього покладено обв`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 3 статті 76 КК.
Як установлено судом та детально викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21:45, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-2105, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Глушець в с. Рованці Луцького району Волинської області в напрямку с. Боратин Луцького району, поблизу магазину "Бісквіт" на порушення вимог підпункту "б" пункту 2.3, пунктів 12.4, 12.9, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху в населеному пункті (понад 50 км/год), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявивши безпечність та неуважність, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину по ньому зліва направо щодо руху автомобіля, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 .
Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці ДТП.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2020 року цю ухвалу скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, Рівненський апеляційний суд 08 грудня 2020 року ухвалив новий вирок, яким скасовано вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання.
ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду та залишення без зміни вироку суду першої інстанції, яким йому призначено покарання із застосуванням статті 75 КК.
Вказує на те, що він не заперечує своєї вини, шкодує за спричинення потерпілій непоправної втрати батька та щиро розкаюється у вчиненому, одночасно вважає неврахованим те, що потерпілий, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, раптово вибіг перед автомобілем на перехід і хоча він загальмував, однак уникнути зіткнення не зміг.
Крім того, засуджений зазначив, що з часу вчинення злочину (більше півтора року) він добровільно відшкодував усі завдані збитки потерпілій, також морально підтримує сім`ю потерпілого, у зв`язку із чим вважає, що позбавлення його волі буде тягарем і для потерпілої сторони, і для його матері-пенсіонерки.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підставах.
Мотиви Суду
Обґрунтованості доведення винуватості засудженого ОСОБА_1 за частиною 2 статті 286 КК, правильності кваліфікації його дій та застосування статті 69 КК у касаційній скарзі засуджений не заперечує та не оскаржує.
Доводи засудженого щодо несправедливості призначеного йому покарання колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, якою засудженому було призначено покарання із застосуванням статті 75 КК, вважав, що апеляційний суд не дав належної оцінки тяжкості злочину, його суспільної небезпечності, даним про особу винного, який раніше неодноразово скоював порушення у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також не врахував інших обставин справи, а саме характеру і кількості грубих порушень вимог ПДР під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом, у результаті чого настали незворотні наслідки - смерть людини.
Верховний Суд констатував, що судами першої і апеляційної інстанцій висновки щодо наявності підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення відповідно до статті 75 КК та непризначення йому додаткового покарання було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.
Водночас Верховний Суд вказав, що за тих самих даних щодо тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та конкретних обставин кримінального провадження застосування статті 75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами - такими обставинами, що свідчать про м`якість призначеного покарання.
На виконання вказівок Верховного Суду апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання із застосуванням статті 75 КК та одночасно призначив покарання із застосуванням статті 69 КК.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженоговнести корективи в йогосоціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме собою є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
З огляду на зазначене покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 286 КК призначено ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 50, 65 КК та є справедливим та достатнім для його виправлення і попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
З наведеного вбачається, що жоден з доводів апеляційної скарги засудженого не залишився без оцінки та перевірки апеляційного суду, який також навів вичерпні мотиви прийнятого рішення.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), вказівки суду касаційної інстанції під час апеляційного розгляду враховані та вимоги статті 439 зазначеного Кодексу дотримані.
Таким чином, колегією суддів не встановлено будь-яких порушень при призначенні засудженому покарання.
На підставі зазначеного касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
Ураховуючи наведене, керуючись статтями 433, 434, 436 Кримінального процесуального кодексу України, Суд