Постанова
іменем України
17 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 688/1436/19
провадження № 51-1717км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Шурхно І.С.,
захисника Єрмак В.О.,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Янцеловського М.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Янцеловського М.Ф. на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240270000058, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого (останній раз 4 грудня 2003 року Шевченківським районним судом м. Києва за частиною 2 статті 296, статтею 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць (звільненого 6 січня 2015 року у зв`язку з відбуттям строку),
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 296 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 6 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 6 жовтня 2020 року.
Обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято під варту в залі суду.
Також цим вироком визнано винуватими та засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_5 - 6250 грн та 11250 грн на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком 19 січня 2019 року близько 02:00, ОСОБА_1 будучи раніше судимий за хуліганство, разом із ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_4 помітили у громадському місці біля диско-бару "Юність", розташованого на вул. Валі Котика, 2 у м. Шепетівці Хмельницької області, потерпілого ОСОБА_5 . Умисно, групою осіб, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, демонструючи зневажливе ставлення до суспільних інтересів, виражаючи елементи вседозволеності та зверхності, з хуліганських спонукань, нехтуючи присутністю інших громадян, ОСОБА_2 безпричинно завдав потерпілому удар в праве око, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_4, утримуючи потерпілого за плечі, завдали йому по одному удару кожен у груди, внаслідок чого останній впав. Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 умисно завдали потерпілому ще близько десяти ударів ногами по тулубу та по голові, чим спричинили ОСОБА_5 тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості. Після цього близько 02:10 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з хуліганських мотивів, групою осіб, умисно завдали близько десяти ударів ногами по обличчю, голові та тулубу потерпілій ОСОБА_6, яка намагалася припинити їх хуліганські дії відносно свого чоловіка, при цьому захищаючи останнього лягла на нього, прикриваючи таким чином від нанесення ударів, від чого потерпілі злетіли з бордюру висотою близько 1,5 метрів на проїзну частину вулиці Валі Котика.
У результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легкого ступеня тяжкості, що викликають короткочасний розлад здоров`я.
Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 близько 02:15 цього ж дня у вищевказаному місці, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з хуліганських спонукань, нехтуючи присутністю інших громадян, групою осіб, умисно, не реагуючи на зауваження потерпілого ОСОБА_7 та його намагання припинити хуліганські дії стосовно потерпілих ОСОБА_8, повалили потерпілого ОСОБА_7 на асфальтне покриття, після чого ОСОБА_4 завдав йому удар в губу, в результаті чого потерпілому заподіяно тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, що викликають короткочасний розлад здоров`я.
Після цього ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 поїхали з місця події на автомобілі марки "BMW-530", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Таким чином, ОСОБА_1 скоїв злочин, передбачений частиною 3 статті 296 КК - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, особою раніше судимою за хуліганство, пов`язане з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вчинили злочин, передбачений частиною 3 статті 296 КК, - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, пов`язане з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 6 жовтня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, захисник та засуджений ОСОБА_1 просять скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. При цьому вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при постановленні рішення.
Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що суд апеляційної інстанції не зважив на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 та порушення права на захист під час судового розгляду.
Крім того, вказують, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив учасників кримінального провадження про дату, місце та час розгляду апеляційної скарги та не направив її іншим учасникам судового процесу, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Разом з цим скаржники зазначають, що судом визнано обставиною, яка обтяжує покарання, рецидив злочину, тобто суд двічі врахував попередню судимість ОСОБА_1 і як кваліфікуючу ознаку злочину, і як обставину, яка обтяжує покарання, однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке порушення та не прийняв рішення на користь особи.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисників, які підтримали касаційні скарги, думку прокурора, яка просила судові рішення змінити, виключити рецидив злочину, а в іншій частині - залишити без зміни, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви Суду.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що засуджений та захисник оспорюють винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 296 КК, посилаються на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, порушення права на захист особи, а також неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 .
Однак зазначені доводи скаржників, наведені в касаційних скаргах, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання потерпілих, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, показання потерпілих, які під час судового розгляду вказали на осіб, які завдали їм тілесні ушкодження, надали послідовні показання щодо розвитку подій та поведінки винних, які вели себе зухвало, висловлювались нецензурними словами та раніше були їм незнайомі.
Із висновків судово-медичних експертиз №36 від 21 січня 2019 року та додаткових висновків експерта №149 від 09 квітня 2019 року, №37 від 21 січня 2019 року та №150 від 09 квітня 2019 року суд установив, що тілесні ушкодження завдані ОСОБА_5 та ОСОБА_6, могли виникнути від ударів кулаків рук та ніг, деякі синці виникли під час падіння тіла при наданні тілу прискорення з послідуючим ударом об земну поверхню.
Крім того, суд дослідив протокол огляду місця події від 19 січня 2019 року та переглянув відеозаписи протоколів слідчого експерименту від 21 січня 2019 року за участю ОСОБА_5, який на місці злочину на статисту показав, як йому завдавались тілесні ушкодження, як його своїм тілом накрила дружина, як вони скотилися на дорогу і він втратив свідомість. Зазначив, що осіб, які його били, бачив вперше, конфлікту ні з ким не було. З протоколу слідчого експерименту від 21 січня 2019 року з потерпілою ОСОБА_6 встановлено, що остання на статисту вказала, куди і хто заподіював тілесні ушкодження їй та її чоловіку, як їх скинули з бордюру на дорогу, та зазначила, що з нападниками не була знайома раніше і конфліктів не мала.
Також з протоколів пред`явлення осіб для впізнання від 21 січня 2019 року судом було встановлено, що потерпілі впізнали осіб, які завдавали їм удари, таке впізнання відбулось за фотознімками і під час проведення слідчої дії, потерпілі зазначили, за якими ознаками вони впізнали засуджених.
Такі докази суд визнав допустимими та правомірно поклав в основу обвинувального вироку. Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами та у своїй сукупності вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи сторони захисту про недопустимість доказів у кримінальному провадженні були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до частини 2 статті 92 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК).
Стаття 87 КПК чітко визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі сторони захисту послався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов по суті правильного висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 296 КК.
Спростовуючи доводи захисника, апеляційний суд вказав про безпідставність скарги в частині недопустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_8, при цьому захисник як в апеляційній, так і в касаційній скарзі зазначає, що підставні особи, які поруч з ОСОБА_1 були на фотознімках, суттєво відрізнялись за віком від його підзахисного, а тому такий доказ, на думку захисника суд повинен був визнати недопустимим.
Однак суд апеляційної інстанції, перевіривши такі доводи, зазначив, що під час впізнання потерпілі та свідок ОСОБА_9 чітко за загальними ознаками обличчя, за зростом, кольором волосся, тілобудовою та віком вказували на ОСОБА_1 як особу, яка завдавала удари потерпілим. Зазначив, що така слідча дія відбувалась відповідно до вимог статті 228 КПК та осіб було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань та за дачу завідомо неправдивих показань.
Ураховуючи вимоги кримінального процесуального закону, слідча дія проводиться в режимі реального часу та за подібних вихідних даних, а не за ідентичних.
Також, спростовуючи доводи захисника щодо неналежності та недопустимості такого доказу, як протоколу слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції зазначив, що при перевірці матеріалів кримінального провадження було виявлено відсутність будь-яких порушень під час проведення такої слідчої дії, стаття 240 КПК регламентує її порядок та значення для кримінального провадження, а посилання сторони захисту на розбіжності між показаннями, даними під час судового засідання потерпілим ОСОБА_7 та під час проведення такої слідчої дії, жодним чином не вказує на недопустимість вказаного доказу.
При цьому суд проаналізував у своєму рішенні як показання потерпілого ОСОБА_7, так і відеозапис за результатами проведення слідчого експерименту та дійшов висновку щодо встановлених обставин.
Між тим, доводи захисника та засудженого щодо сумнівних висновків суду та використання показань, наданих під час досудового слідства, є безпідставними в даній ситуації, оскільки суд взяв до уваги і показання потерпілого в судовому засіданні, і протокол слідчого експерименту та зробив свої висновки в сукупності з іншими зібраними під час судового розгляду доказами.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не підтвердилися, а апеляційним судом надано вмотивовані відповіді на всі доводи скарги.
Водночас, спростовуючи доводи засудженого та захисника, зазначені в касаційних скаргах щодо відсутності у матеріалах кримінального провадження постанови про доручення слідчому або групі слідчих щодо проведення досудового розслідування, слід зазначити, що такі доводи не свідчать жодним чином про те, що досудове розслідування проведено неуповноваженою особою і що всі здобуті слідчим докази є недопустимими.
Відхиляючи вказані доводи, з урахуванням результатів перевірки матеріалів кримінального провадження слід зазначити, що у суді першої інстанції стороною захисту не заявлялось про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні вказані постанови чи слідчі дії проведено неуповноваженими особами й усі здобуті докази є недопустимими.
Ураховуючи згадані засади кримінального провадження та те, що достовірність доказів не була поставлена стороною захисту під сумнів у суді першої інстанції, апеляційний суд не мав об`єктивних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні на підставах того, що суд першої інстанції дослідив докази неповно або з порушенням.
Однак, перевіряючи обґрунтованість доводів засудженого та захисника, суд касаційної інстанції встановив, що постанова про призначення групи прокурорів та постанова про призначення групи слідчих міститься в реєстрі матеріалів, прийнятих у ході досудового розслідування, з якими в повному обсязі була ознайомлена сторона захисту.
Такі висновки повністю узгоджуються із загальними засадами кримінального провадження, до яких віднесено, у тому числі, диспозитивність та змагальність сторін, оскільки саме на цих підставах учасники судового провадження доводять допустимість та достовірність доказів, підтверджують або спростовують обвинувачення в суді.
Разом із цим засуджений та захисник не наводять будь-яких підстав неповноважності слідчих чи прокурорів, крім долучення таких постанов про їх визначення до матеріалів кримінального провадження, не ставить під сумнів повноваження слідчого чи прокурора про доручення проведення слідчих дій, а саме не вказує про вплив відсутності такого документа на прийняті судами рішення. Тому Суд відхиляє доводи сторони захисту про недопустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування.
Між тим у своїх касаційних скаргах засуджений та захисник посилаються на висновки об`єднаної палати Верховного Суду, вказуючи про відсутність постанови про призначення групи прокурорів, що тягне за собою, на думку захисника, недопустимість доказів у кримінальному провадженні.
Однак такі доводи є неспроможними з огляду на наступне.
У постанові об`єднаної палати Верховного Суду (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584 кмо 18) викладено такий висновок: за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Проте, вказані висновки стосувалися обставин, за яких стороні було відкрито матеріали досудового розслідування з постановою про призначення прокурорів без підпису. Більше того, такі висновки стосувалися обставин, за яких у матеріалах досудового розслідування була відсутня постанова про призначення прокурорів. До того ж наявність повноважень слідчих та прокурорів додатково підтверджено під час судового провадження, незважаючи на те, що в суді першої інстанції такі обставини не ставилися під сумнів.
Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції, послався на показання потерпілих, які узгоджуються з показаннями свідків, а механізм заподіяння ушкоджень потерпілим та їх локалізація були відтворені під час проведення слідчих експериментів, що також досліджено та перевірено під час судового розгляду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим судом апеляційної інстанції ретельним аналізом доказів та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною 3 статті 296 КК.
Посилання захисника на порушення права на захист є неспроможним виходячи із наступного.
Суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою такі доводи та належним чином перевірив правильність прийнятого рішення щодо задоволення клопотання прокурора про відвід захисника Єрмак В.О.
Апеляційна інстанція перевірив матеріали кримінального провадження у своєму висновку зазначив, що на момент укладання ОСОБА_1 угоди із захисником Єрмак В.О. остання була відсутня в Єдиному реєстрі адвокатів України, такі пояснення під час апеляційного провадження надав прокурор. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції щодо вмотивованості рішення про відвід захисника Єрмак В.О.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зважує на те, що Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 впродовж всього судового розгляду був забезпечений захисником, при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні його клопотання про неефективність наданої йому правової допомоги або будь які інші скарги на дії захисників.
Тобто доводи захисника та засудженого про порушення права на захист засудженого ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє.
Що стосується доводів касаційних скарг засудженого та захисника про неправомірне застосування до ОСОБА_1 при призначенні йому покарання такої обтяжуючої обставини, як рецидив злочину, то колегія суддів зазначає наступне.
Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Ознаками рецидиву є: вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних кримінальних правопорушень; нове кримінальне правопорушення має бути вчинено особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше вчинене кримінальне правопорушення; кримінальне правопорушення, за яке особа має судимість, і кримінальне правопорушення, вчинене нею під час цієї судимості, мають бути умисними.
Оскільки відповідно до частини першої статті 88 КК особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення
або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попереднім умисним злочином їх рецидив.
В окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину
особою, раніше судимою за відповідний злочин.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 був засуджений Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області 9 грудня 2008 року за частиною 1 статті 187 КК та на підставі статей 75, 104 КК йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з подальшим звільненням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, однак 4 грудня 2009 року ОСОБА_1 вчинив новий злочин, передбачений частиною 2 статті 296 КК, за який Шевченківським районним судом м.Києва 4 грудня 2013 року його було засуджено та на підставі статті 71 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Тобто ОСОБА_1 вчинив новий злочин, передбачений частиною 3 статті 296 КК 19 січня 2019 року у період незнятої та непогашеної судимості за вчинення злочинів, передбачених статтею 187 та 296 КК, що вказує на кваліфікуючу ознаку "вчинення злочину особою, раніше судимою за хуліганство", а саме на повторність, при цьому у нього одночасно виникає рецидив злочину за попередньою судимістю за статтею 187 КК, як у особи, яка вчинила умисний злочин у період незнятої та непогашеної судимості.
Таким чином, доводи захисника про неправильне врахування рецидиву злочину, як обставини, що обтяжує покарання, є неспроможними.
Посилання захисника на відсутність повідомлень учасникам кримінального провадження про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги на вирок, за яким засуджено його підзахисного, також є безпідставними, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні листи про направлення повідомлень, а також на сайті судової влади є відмітка про такий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Крім того, в матеріалах кримінального провадження наявна заява від засудженого ОСОБА_2, який просить проводити апеляційний розгляд за його відсутності, що підтверджує належне повідомлення про дату слухання.
Поміж цим слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 313 КПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, не встановлено.
Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника не вбачається.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд