Постанова
Іменем України
16 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 138/692/18
провадження № 61-9855св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року у складі судді Холодової Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування позову посилалася на те, що 26 серпня 2000 року сторони зареєстрували шлюб, на тепер їхні фактичні шлюбні відносини припинені. У шлюбі сторони придбали сім транспортних засобів, які зареєстровані за відповідачем, а саме: DAF XF 105.460, 2009 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2017 року; причіп OVIBOS 36W1, 2008 року випуску, дата реєстрації 16 серпня 2016 року; причіп TRAILOR SYY 3CX, 1998 року випуску, дата реєстрації 29 жовтня 2015 року; DAF XF 95.430, 2006 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2013 року; причіп WIELTON NW38АТ, 2007 року випуску, дата реєстрації 22 серпня 2012 року; причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року; напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року. Зазначені транспортні засоби є спільним майном подружжя, їхня загальна вартість становить 3 003 936 грн. Проте п`ять із зазначених транспортних засобів загальною вартістю 2 511 168 грн відповідач відчужив без згоди позивачки. На цей час у користуванні відповідача перебувають лише причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, та напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, загальною вартістю 492 768 грн.
З урахуванням наведеного просила поділити між сторонами належне їм на праві спільної сумісної власності майно та стягнути з відповідача на її користь 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, яке було відчужене відповідачем, у розмірі 1 255 584 грн, а також стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно: причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, та напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, у розмірі 245 500 грн.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 листопада 2019 року про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, а саме: транспортного засобу DAF XF 105.460, 2009 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2017 року; причепу OVIBOS 36W1, 2008 року випуску, дата реєстрації 16 серпня 2016 року; причепу TRAILOR SYY 3CX, 1998 року випуску, дата реєстрації 29 жовтня 2015 року; транспортного засобу DAF XF 95.430, 2006 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2013 року; причепу WIELTON NW38АТ, 2007 року випуску, дата реєстрації 22 серпня 2012 року, у розмірі 1 255 584 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, а саме: причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року; напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року, у розмірі 245 500 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні транспортні засоби придбані відповідачем за час шлюбу з позивачкою, тому належать сторонам на праві спільної сумісної власності і підлягають поділу між ними у рівних частках. Суд врахував, що відповідач відчужив частину спірних транспортних засобів без згоди позивачки, тому врахував їхню вартість при поділі майна. Суд першої інстанції також виходив з того, що транспортні засоби, які на цей час перебувають у користуванні відповідача є неподільними речами, а тому вимога позивачки про залишення їх відповідачу зі стягненням грошової компенсації за 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на це майно у розмірі 245 500 грн є обґрунтованою.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 жовтня 2019 року в частині стягнення грошової компенсації замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, а саме: причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року та напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року, у розмірі 245 500 грн скасовано. У порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_2 на праві власності напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року, вартістю 487 200 грн, а ОСОБА_1 причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року, вартістю 5 568 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 240 816 грн компенсації різниці у вартості 1/2 частки спільного майна подружжя, що виділяється у натурі. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині компенсації позивачці вартості транспортних засобів, які були відчужені відповідачем без згоди позивачки, проте, стягуючи на користь позивачки грошову компенсацію вартості 1/2 частки наявного і зареєстрованого на ОСОБА_2 спільного майна, суд не врахував, що наявне спірне майно має ділитися в натурі, а присудження одному із подружжям грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно може мати місце лише за його згодою і за умови попереднього внесення другим із подружжя (у цьому випадку ОСОБА_2 ) відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тому два наявних транспортних засоби підлягають поділу між сторонами шляхом виділення їх у натурі із компенсацією різниці у вартості.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили мету та джерело придбання транспортних засобів та неправильно застосували частину першу статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), зробили припущення, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Суди не взяли до уваги, що висновки (довідки) незалежного сертифікованого оцінювача від 19 грудня 2018 року, які покладеній в основу оскаржуваних рішень, є недопустимими доказами на підтвердження дійсної (ринкової) вартості спірного майна. Зазначене унеможливило правильно встановити істотні обставини, які мають значення для розгляду цієї справи. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та позбавив можливості заявити додаткові клопотання та надати додаткові докази. Суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 234/12140/14, від 11 червня 2020 року у справі № 664/3661/15, від 10 червня 2020 року у справі № 361/4130/16, від 10 червня 2020 року у справі № 447/3676/14, від 19 лютого 2020 року у справі № 405/3904/17 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зупинено виконання оскаржуваних рішень.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що сторони з 26 серпня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а. с. 4).
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з базою даних АІС "ДАІ-2000" управління державної автомобільної інспекції України у Вінницькій області та Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ за ОСОБА_2 зареєстровано сім одиниць транспортних засобів, а саме: DAF XF 105.460, 2009 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2017 року; причіп OVIBOS 36W1, 2008 року випуску, дата реєстрації 16 серпня 2016 року; причіп TRAILOR SYY 3CX, 1998 року випуску, дата реєстрації 29 жовтня 2015 року; DAF XF 95.430, 2006 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2013 року; причіп WIELTON NW38АТ, 2007 року випуску, дата реєстрації 22 серпня 2012 року; причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року; напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року. Зазначене підтверджується листом від 28 лютого 2018 року № 31/2/0543-П-7 наданим Територіальним сервісним центром № 0543 Регіонального сервісного центру у Вінницькій області МВС України на запит адвоката (а. с. 7).
Тобто спірне майно придбане відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою. Зазначене не заперечували у судовому засіданні і сторони.
Відповідно до висновків незалежного оцінювача ОСОБА_3 про вартість майна від 19 грудня 2018 року ринкова вартість спірних транспортних засобів становить: DAF XF 105.460, 2009 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2017 року - 528 960 грн; причепу OVIBOS 36W1, 2008 року випуску, дата реєстрації 16 серпня 2016 року - 528 960 грн; причепу TRAILOR SYY 3CX, 1998 року випуску, дата реєстрації 29 жовтня 2015 року - 515 040 грн; DAF XF 95.430, 2006 року випуску, дата реєстрації 06 червня 2013 року - 445 440 грн; причепу WIELTON NW38АТ, 2007 року випуску, дата реєстрації 22 серпня 2012 року - 492 768 грн; причепу ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року - 5 568 грн; напівпричепу GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року - 487 200 грн (а. с. 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92).
Також суди встановили, що п`ять транспортних засобів: DAF XF 105.460, причіп OVIBOS 36W1, причіп TRAILOR SYY 3CX, DAF XF 95.430, причіп WIELTON NW38АТ, відповідач відчужив без попередньої згоди позивачки.
У користуванні відповідача залишились причіп ШЗК 06 Турист, 2001 року випуску, дата реєстрації 17 липня 2001 року та напівпричіп GENERAL TRAILERS, 2002 року випуску, дата реєстрації 15 січня 2011 року.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), від 07 липня 2021 року у справі № 760/18983/16 (провадження № 61-16673св20).
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
З огляду на викладене, суди, врахувавши наведені вище положення закону, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.
Відповідач не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно, не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за його власні кошті.
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається, зокрема, на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 234/12140/14, від 11 червня 2020 року у справі № 664/3661/15, від 10 червня 2020 року у справі № 361/4130/16, від 10 червня 2020 року у справі № 447/3676/14-ц.
У постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 234/12140/14 (провадження № 61-39424св18) зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року № 664/3661/15 (провадження № 41391св18), від 10 червня 2020 року у справі № 361/4130/16 (провадження № 61-45723св18), від 10 червня 2020 року у справі № 447/3676/14 (провадження № 35455св18) зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Посилання заявника на зазначені постанови Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах. У цій справі суди встановили, що відповідач належними, достатніми та допустимими доказами не спростував презумпцію належності придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, тобто, що спірні транспортні засоби він набув за особисті кошти, які належали йому на праві особистої власності, та дійшли правильного висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростував, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти, доводи касаційної інстанції про належність спірного майна на праві особистої приватної власності відповідача безпідставні.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій визначили вартість спірного майна відповідно до висновку (довідки) незалежного сертифікованого оцінювача, який є неналежним доказом. Так, відповідач не надав заперечень щодо розміру вартості спірного майна та доказів на спростування зазначеного висновку про оцінку майна. Клопотань про призначення експертизи щодо визначення вартості спірного майна відповідач не заявляв. Додані заявником до касаційної скарги акти огляду реалізованого транспортного засобу, в яких зазначена інша вартість спірного майна, суд не бере до уваги, оскільки ці докази відсутні у матеріалах справи та їм не надавалась оцінка судами першої та апеляційної інстанцій. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), від 19 лютого 2020 року у справі № 405/3904/17 (провадження № 61-36331св19), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки воно не було підписане електронним цифровим підписом суд не бере до уваги з огляду на таке.
Згідно з частиною восьмою статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження№ 11-361заі20) зробила висновок, що надсилання процесуальних документів до Верховного Суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через "Електронний кабінет".
Аналіз наведених норм права, з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, дає підстави для висновку, що формування та надсилання процесуальних документів через сервіс "Електронний суд" визначає необхідність застосування електронного підпису особи, яка надсилає такий документ, тобто без накладення такого підпису неможливо створити процесуальний документ та здійснити його направлення через сервіс "Електронний суд".
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 629/794/19 (провадження № 61-4890св20).
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції мав відкласти розгляд справи, оскільки судове засідання відбувалося під час дії карантинних заходів є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 04 червня 2020 року за відсутності представника відповідача, який належним чином був повідомлений, а продовження адаптивного карантину не зупиняє діяльність судів з розгляду справ.
Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що присудження позивачці грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно може мати місце лише за згодою відповідача і за умови попереднього внесення ним відповідної грошової суми не депозитний рахунок суду є помилковим. Оскільки системне тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивачки у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Проте касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження із висновками апеляційного суду щодо способу поділу наявних у відповідача транспортних засобів, зокрема поділу між сторонами зазначеного майна в натурі, а тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.