Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 645/3284/19
провадження № 61-15301св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Юлія Вікторівна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в складі колегії суддів Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Позов мотивувала тим, що 11 грудня 2006 року сторони уклали договір довічного утримання, за яким позивачка передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В свою чергу, відповідачка зобов`язалася довічно утримувати позивачку, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи належний догляд та необхідну допомогу. Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторони визначили в розмірі 400 грн щомісячно.
Позивачка вказувала, що подальше виконання відповідачкою умов договору є неможливим через її відсутність на території України. Зазначала, що ОСОБА_2 погодилася з розірванням договору, надавши розписку від 09 червня 2018 року про те, що не заперечує проти розірвання договору довічного утримання в разі її не повернення з-за кордону до травня 2019 року.
З огляду на невиконання відповідачкою істотних умов правочину ОСОБА_1 просила суд достроково розірвати договір довічного утримання від 11 грудня 2006 року, укладений між сторонами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 09 вересня 2019 року в складі судді Сілантьєва Е. Є. позов задоволено: розірвано договір довічного утримання від 11 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №2596.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з червня 2018 року не проживає на території України, а тому не може здійснювати належний догляд за позивачем по справі, яка є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. Незважаючи на передбачені договором довічного утримання обов`язки відповідачки, догляд за ОСОБА_1 здійснюють сторонні люди. З урахуванням викладеного, суд уважав, що лише сплата грошових коштів у розмірі 400 грн щомісячно не може вважатися належним виконанням ОСОБА_2 умов договору довічного утримання, що є підставою для його розірвання в судовому порядку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу представника відповідачки задоволено, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 09 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено обов`язок відповідачки довічно утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу, а вартість такого утримання визначено сторонами в розмірі 400 грн щомісячно, які відповідачкою сплачуються належним чином. Суд апеляційної інстанції вважав, що сама по собі відсутність ОСОБА_2 протягом певного часу на території України не свідчить про неналежне виконання нею умов договору щодо надання утримання у передбаченому договором розмірі.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково ототожнив поняття утримання та догляду. Зазначає, що в пункті 7 договору довічного утримання сторони визначили майновий вираз лише для харчування, одягу та необхідної допомоги, догляд же полягає в діях немайнового характеру, опікуванні набувача над відчужувачем. Уважає, що перебування відповідачки за межами України свідчить про неможливість виконання нею обов`язків з догляду за позивачкою. Вказує, що є людиною похилого віку, має низку хронічних захворювань та потребує сторонньої фізичної допомоги.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий представником, в якому відповідачка просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків апеляційного суду.
Посилається на те, що в договорі довічного утримання, укладеному між сторонами, не визначено інших обов`язків для набувача, крім обов`язку з утримання відчужувача, вартість якого визначено сторонами в 400 грн щомісячно, та який відповідачка належним чином виконує.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 березня 2021 року зазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 грудня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №2596.
Згідно з пунктом 5 договору ОСОБА_2 зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу. В свою чергу, ОСОБА_1 передала у власність відповідачки належну їй на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У пункті 7 договору сторони визначили вартість харчування, одягу та необхідної допомоги в розмірі 400 грн щомісячно, які набувач зобов`язалася перераховувати відчужувачу шляхом поштового переказу або через банківські установи, або іншим зручним для сторін способом.
ОСОБА_2 з червня 2018 року не має постійного місця проживання на території України.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. Догляд за позивачем відповідачка не здійснює.
Апеляційний суд установив, що 06 листопада 2018 року позивачка отримала від ОСОБА_2 9800 грн на виконання зобов`язань задоговором довічного утримання, що підтверджується розпискою, в якій також зазначено, що в разі неповернення відповідачки на територію України в строк до 01 травня 2019 року договір підлягає розірванню за її згодою.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)
Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17 (провадження № 61-14554св18) зроблено висновок, що "тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій. Аналогічні положення містяться у пункту 8.1 Договору. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, посилаючись на квитанції, платіжні доручення, покази свідків, виходив з того, що позивач не довела невиконання або неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), оскільки відповідач щомісячно перераховувала на рахунок позивача у ПАТ КБ "ПриватБанк" визначені договором довічного утримання 3 000,00 грн, забезпечувала позивача лікарськими засобами та продуктами харчування, тому підстави для розірвання оспорюваного договору на підставі пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України відсутні. Разом з цим, судами не враховано, що за договором довічного утримання ОСОБА_2 зобов`язувалася не лише забезпечувати ОСОБА_1 довічним утриманням у щомісячному розмірі не менше 3 000,00 грн, лікарськими засобами та продуктами харчування, а також у разі втрати здоров`я забезпечувати її довічним доглядом (пункт 1.1 договору). Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі представник позивача як на одну із підстав для розірвання договору вказував на те, що відповідач не виконує обов`язку щодо забезпечення позивача доглядом. Зокрема, зазначав, що ОСОБА_2 телефонувала ОСОБА_1 не більше двох разів на місяць, а також не більше одного разу на місяць відвідувала її. Також, відповідач щороку з сім`єю виїжджала за кордон на відпочинок і жодного разу нікому не доручала доглянути за нею. Щодня позивача доглядають соціальний працівник, який її обслуговує вже 10 років, та її друзі: приносять продукти харчування, газети, підтримують чистоту в її квартирі, у тому числі роблять вологі прибирання та миття вікон, допомагають сплачувати комунальні платежі. Суди зазначених обставин належним чином не перевірили, не взяли до уваги, що факт призначення ОСОБА_1 соціального працівника не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом з боку ОСОБА_2".
У справі, що переглядається, пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачка не спроможна забезпечити виконання взятих на себе зобов`язань за договором, до яких, зокрема, входить догляд за відчужувачем, оскільки перебуває за кордоном.
Згідно з пунктом 5 договору ОСОБА_2 зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу.
У пункті 7 договору сторони визначили вартість харчування, одягу та необхідної допомоги в розмірі 400 грн щомісячно, які набувач зобов`язалася перераховувати відчужувачу шляхом поштового переказу або через банківські установи, або іншим зручним для сторін способом.
Тобто, сторони погодили, що майновій оцінці в 400 грн підлягає виключно вартість харчування, одягу та необхідної допомоги. Належний догляд за відчужувачем є окремим обов`язком набувача, що передбачений в пункті 5 договору.
Установивши, що ОСОБА_2 з червня 2018 року проживає за межами України та в порушення умов договору не здійснює догляду за ОСОБА_4, яка є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання.
Апеляційний суд помилково ототожнив поняття майнового утримання та догляду, не врахував невиконання набувачем обов`язків, передбачених договором довічного утримання, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.