Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 439/449/17
провадження № 61-18661св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1,
боржник - кредитна спілка "Орізон",
особа, дії якої оскаржуються - державний виконавець Бродівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Львівської області Мартин К. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Крайника Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У грудні 2018 року Кредитна спілка "Орізон" (далі - КС "Орізон") звернулася зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Бродівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Львівської області Мартина К. М., боржник - КС "Орізон, стягувач ОСОБА_1 .
Скарга мотивована тим, що у провадженні Бродівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Львівської області перебуває виконавче провадження ВП № 56079843 з примусового виконання виконавчого листа № 439/449/17, виданого Бродівським районним судом Львівської області 14 лютого 2018 року, про стягнення з КС "Орізон" на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 210 518,76 грн.
29 березня 2018 року за заявою стягувача відкрито виконавче провадження на підставі вказаного виконавчого листа.
19 квітня 2018 року виконавцем описано та накладено арешт на нерухоме майно боржника, а саме: нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 45,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що винесено постанову опису та арешту майна, яка отримана боржником 24 квітня 2018 року.
24липня 2018 року державним виконавцем передано пакет документів описаного майна на реалізацію в ДП "СЕТАМ" для проведення електронних торгів з метою реалізації майна боржника для погашення заборгованості. Електронні торги з реалізації лота № 296648 тричі не відбулися в зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
30 жовтня 2018 року стягувач ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою, в якій повідомив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, а саме: нежитлове (офісне) приміщення, загальною площею 45,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
06 листопада 2018 року державним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складено акт державного виконавця про передачу майна стягувачу за ціною третіх електронних торгів, що відповідає частині дев`ятій статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
КС "Орізон" вказує, що дії державного виконавця щодо винесення постанови та складення акту про передачу ОСОБА_1 нереалізованого майна в рахунок погашення боргу вчинено з порушенням вимог статей 48, 52 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки 15 червня 2018 року та 02 липня 2018 року боржник звертався з заявами до начальника Бродівського РВ ДВС, у яких вказував, що кредитна спілка сплатила 20 394,26 грн на погашення заборгованості, а тому боржник просив стягувати в першу чергу кошти, які містяться на його рахунках, і рухоме майно, що є у власності КС "Орізон", у зв`язку з чим просив зупинити передачу приміщення на реалізацію. Проте, на такі вимоги боржника державний виконавець не відреагував.
КС "Орізон" просила:
- визнати неправомірною і скасувати постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 06 листопада 2018 року та визнати неправомірним і скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 06 листопада 2018 року у виконавчому провадженні;
- зобов`язати державного виконавця здійснювати стягнення у виконавчому провадженні в першу чергу на кошти та рухоме майно боржника.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року в задоволенні скарги КС "Орізон" відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник в добровільному порядку не вчиняв дій з метою виконання судового рішення, оскільки не надав державному виконавцю інформацію про наявність у нього рухомого майна, яке можна було реалізувати з метою погашення його заборгованості, а тому суд вважав, що постанова державного виконавця відповідає вимогам закону.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу КС "Орізон" задоволено частково; ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою скаргу КС "Орізон" задоволено частково;
- визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Мартин К. М. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 06 листопада 2018 року та визнано неправомірним і скасовано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 06 листопада 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 56079843; в задоволенні інших вимог скарги відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний виконавець відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання виконавчого листа № 439/449/17 в першу чергу повинен звернути стягнення на наявні кошти боржника і лише у разі їх відсутності звернути стягнення на майно, на яке звертається стягнення у першу чергу. З урахуванням наведеного апеляційний суд уважав неправомірними та такими, що суперечать вимогам закону, дії державного виконавця щодо передачі ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості нежитлового (офісного) приміщення по АДРЕСА_1, оскільки у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази дотримання порядку звернення стягнення на майно боржника.
Відмовляючи в задоволенні вимог скарги у частині зобов`язання державного виконавця здійснювати стягнення у виконавчому провадженні ВП № 56079843 в першу чергу на кошти та рухоме майно КС "Орізон", апеляційний суд виходив із того, що такі вимоги є необґрунтованими, оскільки порядок здійснення стягнення у виконавчому провадженні регламентовано Законом України "Про виконавче провадження", відповідно до вимог якого на виконавчу службу покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, у зв`язку з чим суд не вправі самостійно вчиняти будь-які дії, пов`язані зі здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить її скасувати та залишити в силі ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час розгляду скарги на дії державного виконавця не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року в справі № 463/1204/15 та у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2017 року в справі № 463/593/16 (провадження № 61-1636св17), від 06 лютого 2018 року в справі № 753/5007/16 (провадження № 61-1521св17) про те, що дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, яке на підставі постанови державного виконавця та акта про передачу майна передано стягувачу, який зареєстрував за собою право власності на нереалізоване майно, є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб і ефективним способом захисту прав боржника в такому випадку є пред`явлення позову із залученням стягувача та державного виконавця у якості відповідачів. Оскільки спірний об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 на підставі оскарженої постанови державного виконавця від 06 листопада 2018 року передано ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості, на підставі чого ОСОБА_1 23 серпня 2019 року зареєстрував за собою право власності на це майно, у суду не було законних підстав для задоволення скарги КС "Орізон".
28 січня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив КС "Орізон" на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17 (провадження № 14-175цс19) вказано, що: "правовідносини сторін регулювалися Законом № 606-XIV, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статей 32, 52 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
За загальним правилом (частина перша статті 62 цього Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Порядок реалізації арештованого майна передбачений частиною шостою статті 62 Закону № 606-XIV, у якій визначено, що у разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 згаданого Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт.
При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону № 606-XIV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).
З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Саме такі висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-1655цс16) та від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1804цс16), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків".
У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16 зазначено, що: "закон № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону). Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада2016 року у справі № 6-1655цс16. Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Оскільки предметом розгляду за скаргою були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні. Ураховуючи зазначене, а також той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Отже, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду. Також необхідно повідомити ОСОБА_1, що подання скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує їй відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, а тому їй слід звернутися до суду за захистом своїх прав із відповідним позовом у порядку позовного провадження".
У справі, що переглядається, предметом скарги є дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Враховуючи, що вимоги скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови та складання акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу спрямовані на втрату чинності цих документів, які пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав стягувача є пред`явлення до суду позову із залученням до участі у справі інших стягувачів, боржника та державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Тому зазначені вимоги скарги мають вирішуватися в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку із цим скаргу в цій частині слід залишити без розгляду.
Разом з тим, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимог скарги про зобов`язання державного виконавця вчинити дії у виконавчому провадженні ВП № 56079843 щодо черговості здійснення стягнення на кошти та рухоме майно боржника, оскільки за змістом статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти, а черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Матеріали справи не містять будь-яких належних доказів на підтвердження того, що державний виконавець на момент вчинення виконавчих дій мав інформацію про наявність іншого рухомого майна чи грошових коштів, що належать боржнику.