Постанова
Іменем України
16 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 200/8432/19
провадження № 61-16186св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Дніпровський міський голова ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Костур Роксоланою Володимирівною, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Парандюк Т. С., Сташків Б. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У травні 2019 року Дніпровський міський голова ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 спростувати інформацію, яка завдає шкоду честі, гідності та його діловій репутації, як міського голови, шляхом здійснення публічного проголошення у той самий спосіб, яким була поширена неправдива інформація, щодо критичного відношення міського голови до отримання Православною церквою України Томосу, а також до армії та державності нашої країни.
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 14 год. під час прес-конференції ОСОБА_1 проголосив промову, якою засудив висловлювання Дніпровського міського голови з приводу отримання Томосу Православною церквою України, а саме:
- "...Я звертаюся до міського голови і засуджую такі дії, які так легковажно і, можливо, не розуміючи до кінця, так нехтуючи, напевно, якимись церковними справами, він так вільно висловлюється. Ми засуджуємо це. Ми засуджуємо. Я ще раз кажу: ну хіба у нас в місті немає справ... у Вас? Коли Ви сьогодні так пробуєте: розмовляти про Томос : потрібний він державі нашій чи не потрібний? Сьогодні він взявся за Томос, а завтра він запитається у держави: чи нам потрібна наша .. державність? Я вважаю, що Томос - це національне надбання. Я хотів особисто його запитати, що він зробив для того, щоб цей Томос у нас був? Яке він має право коментувати такі дії? Вірян це збуджує. Ось в чому проблема. Якщо ти мер, який повинен всіх об`єднувати, навпаки повинен всіх збирати в дніпровську родину, всім знаходити час, то легковажно ти не маєш права так просто, так розповідати: Томос потрібний він чи не потрібний? Наразі він чи не наразі? Завтра він буде коментувати потрібна нам державність чи не потрібна, армія потрібна чи не потрібна? Я вважаю, що у ОСОБА_2 є достатньо багато проблем і багато роботи, бо ми це, дніпряни, відчуваємо, скільки треба ще потрудиться, бо наразі більше запитань до міського голови, ніж відповіді ми отримали. Ось про що я хотів сказати...".
Зазначав, що, проголошуючи таку промову, відповідач не переконався в достовірності цієї інформації. Його висловлювання з приводу критичного ставлення міського голови до отримання Православною церквою країни Томосу є недостовірною інформацією, яка жодними доказами не підтверджена, оскільки негативних висловлювань з приводу отримання Томосу ні в публічній площині, ні в особистих розмовах з його боку не було. Навпаки він завжди позитивно ставився до всіх питань, пов`язаних із незалежністю української церкви від зовнішніх впливів.
Зміст інформації ОСОБА_1 є надуманим, голослівним та недостовірним, а характер висловлювань створює негативне враження і відношення до нього та складає негативну думку про нього як у суспільстві, так і серед населення. Такі дії з боку відповідача спрямовані на завдання шкоди діловій репутації та підриву його авторитету, як головної посадової особи територіальної громади міста Дніпра, оскільки проголошені публічно.
Посилаючись на те, що поширена відповідачем інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що поширена ОСОБА_1, керуючим Дніпровською єпархією православної церкви України, яким є ОСОБА_1, на прес-конференції, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_1, інформація не може вважатися фактичними твердженнями, а є його оціночними судженнями, оскільки такі твердження не містять фактичних даних, є вираженням суб`єктивної думки його поглядів.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, звернув увагу на особливий статус позивача, який є публічною особою - Дніпровським міським головою, та зазначив, що межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи може бути висловлена в значно гострішій формі, ніж стосовно звичайного громадянина.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Костур Р. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 343/1410/17, від 22 травня 2019 року у справі № 910/16360/17, від 27 березня 2020 року в справі № 216/739/17, від 05 червня 2019 року у справі № 727/8388/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/1281/17, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15, від 19 липня 2018 року у справі № 910/5117/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 910/17819/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 910/3665/18, від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання особи, що подає касаційну скаргу (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги.
Суди, розглядаючи спір, не надали окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв`язку належної оцінки, а лише обмежилися мотивуванням про відсутність фактичного та стверджувального характеру спірних тверджень.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 рокупоновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 200/8432/19 за позовом Дніпровського міського голови ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 є Дніпровським міським головою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулася прес-конференція ОСОБА_1, керуючого Дніпровською єпархією православної церкви України, яким є ОСОБА_1, на якій він зробив заяву такого змісту:
"Звертаюсь до міського голови офіційно, тому що, ми чекали і читали дуже давно і різні, отримуємо інформацію таких легких висловлювань, які лунають від міського голови, легких висловлювань, і це так збурює віруючих людей, що вони мені завжди кажуть: ОСОБА_1, як може собі дозволяти людина, коментувати такі подібні висловлювання, що стосуються Томосу, церкви і всього іншого. Я звертаюсь до міського голови і засуджую такі дії, які він так легковажно і, іноді можливо не розуміючи до кінця, так нехтуючи, напевно, якимись церковними справами, він так вільно висловлюється. Ми засуджуємо це. Ми засуджуємо. Я ще раз кажу: ну хіба у нас в місті немає справ... у Вас? Коли Ви сьогодні так пробуєте розмовляти про Томос : потрібний він державі нашій чи не потрібний? Сьогодні він взявся за Томос, а завтра він запитається у держави: чи нам потрібна наша державність? Я вважаю, що Томос - це національне надбання. Я хотів особисто його запитати, що він зробив для того, щоб цей Томос у нас був. Яке він має право коментувати такі дії? Вірян, вірян це збуджує, ось в чому проблема. Якщо ти мер, який повинен всіх об`єднувати, навпаки повинен всіх збирати в дніпровську родину, всім знаходити час, то легковажно, ти не маєш права так просто, так розповідати: Томос потрібний він чи не потрібний? Наразі він чи не наразі? Завтра він буде коментувати потрібна нам державність чи не потрібна, армія потрібна чи не потрібна? Я вважаю, що у ОСОБА_2 є достатньо багато проблем і багато роботи, бо ми це, дніпряни, відчуваємо, скільки треба ще потрудиться, бо наразі більше запитань до міського голови, ніж відповіді ми отримуємо. Ось про що я хотів сказати і я засуджую любого політика, який так легко і легковажно відноситься до таких тонких справ, які називаються Томосом, Українська церква, тощо. Ось в чому я засуджую, як єпископ, як той хто спілкується з народом, тому що мери приходять і мери уходять, а ми з Вами як народ віруючий завжди тут є, і ми в кінці поставимо оцінку: і мерам, і владі, ми з Вами поставимо оцінку, хто трудився, і хто працював на благо церкви і Українського народу і хто живе справою національного характеру, а не лише коментуючи якісь речі так злегка, ось це я засуджую, і цю інформацію прошу донести абсолютно до усіх, і я вірян хотів би заспокоїти, що оцінку ми усім хто так легко коментує, поставимо з Вами згодом, і нехай цьому нам Господь допомагає".
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що вищезазначена інформація є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, у зв`язку з чим просив її спростувати у той самий спосіб, яким вона була поширена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 343/1410/17, від 22 травня 2019 року у справі № 910/16360/17, від 27 березня 2020 року в справі № 216/739/17, від 05 червня 2019 року у справі № 727/8388/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/1281/17, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15, від 19 липня 2018 року у справі № 910/5117/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 910/17819/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 910/3665/18, від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання особи, що подає касаційну скаргу (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.
Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Верховний Суд зазначає, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.
Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Lingens v. Austria" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: "Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе".
Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У рішенні від 07 лютого 2012 року "Аксель Спрінгер проти Німеччини" ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
У справах "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
Згідно аналізу вказаних рішень ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872?му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що ОСОБА_2 є публічною особою, обіймає публічну посаду Дніпровського міського голови.
Суд першої інстанції, проаналізувавши інформацію зпрес-конференції, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_1 за участі відповідача, дійшов висновку, що висловлювання є оціночними судженнями останнього, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, речення не містять стверджувальних висловів щодо особи позивача.
Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції, звернув увагу на те, що позивач має особливий статус і є публічною особою, тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.
За таких обставин, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, беручи до уваги те, що позивач є публічною особою (Дніпровський міський голова), а оспорювана інформація, поширена відповідачем, - допустимою критикою публічної особи, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).