Постанова
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 753/20870/18
провадження № 61-19132св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Юнівест",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С.М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" (далі - ПАТ "СК "Юнівес"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 01 листопада 2016 року на Набережному шосе у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "SEAT", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, автомобіля марки "MITSUBISHI", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, автомобіля марки "TOYOTA", номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля марки "HYUNDAI", номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП всі автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2018 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_5 закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Суди виходили із того, що в діях ОСОБА_5 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) не вбачалося, а дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам підпункту "б" пункту 2.3, пунктів 12.1, 13.1 ПДР України і знаходяться у причинному зв`язку із настанням цієї ДТП, що підтверджується висновком експерта від 27 жовтня 2017 року. На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "HYUNDAI", номерний знак НОМЕР_4, застрахована у ПАТ "СК "Юнівес" згідно з договором обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів серії АЕ/9891531 зі строком дії з 25 червня 2016 року до 24 червня 2017 року, розмір франшизи - 0 грн, ліміт майнової відповідальності -100 000 грн.
Після отримання копії постанови Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року позивач 13 квітня 2018 року звернувся до ПАТ "СК "Юнівес" із заявою про отримання страхового відшкодування. 03 липня 2018 року він отримав листа від 06 червня 2018 року № 18/06/06-19, яким йому відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) у зв`язку з неподанням ним впродовж одного року заяви про страхове відшкодування. Статус потерпілого він набув лише з моменту прийняття Печерським районним судом міста Києва постанови від 05 березня 2018 року, якою встановлено винуватця ДТП, а до цього часу з огляду на наявність невирішеного судового спору щодо особи, відповідальної за спричинені йому матеріальні збитки, він був неналежним суб`єктом для звернення в порядку статті 35 Закону № 1961-IV. Встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк необхідно обраховувати з 05 березня 2018 року. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) потерпілій особі є обов`язком страховика. Покладання цього обов`язку на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Таким чином, саме на страхову компанію покладено обов`язок щодо відшкодування потерпілому збитків. Позивач за власний рахунок відремонтував автомобіль марки "MITSUBISHI", номерний знак НОМЕР_2, вартість відновлювального ремонту згідно з калькуляцією та актом виконаних робіт станцією технічного обслуговування фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 від 19 липня 2017 року становить 75 000 грн. Внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_2 йому завдана моральна шкода, розмір якої з урахуванням характеру й обсягу його душевних страждань та вимушених змін в організації свого життя позивач оцінив 5 000 грн.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ПАТ "СК "Юнівес" та ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування майнової шкоди 75 000 грн, а також стягнути із ОСОБА_2 на свою користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "СК "Юнівес" на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, завдані внаслідок ДТП у межах виплати страхового відшкодування у розмірі 48 410,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 25 589,64 грн та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційне провадження у цій справі зупинено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час апеляційного розгляду справи встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільну справу № 147/66/17 з підстав наявності виключної правової проблеми і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (стаття 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Ураховуючи що спірні правовідносини у цій справі та у справі № 147/66/17, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є подібними та з метою дотримання однакового застосування норм закону наявні підстави для зупинення апеляційного провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 147/66/17.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просивухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зупинив апеляційне провадження у справі необґрунтовано, не врахував, що у справі, яка є предметом перегляду, та у справі, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, різні правовідносини за своїм змістом. Зупиняючи провадження, суд фактично надав перевагу стороні відповідача. Крім того, тривалість провадження порушує принцип "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставами відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статей 89, 251, 252 ЦПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 252 ЦПК України передбачено випадки, за яких суд має право зупинити провадження у справі.
За положеннями пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України та пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду до закінчення перегляду цієї справи у касаційному порядку.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Фрайдлендер проти Франції" від 27 червня 2000 року).
Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування схожої (ідентичної) справи на розгляді у суді касаційної інстанції та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав, визначених пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, суд повинен з`ясувати пов`язаність справи, яка розглядається судом касаційної інстанції, зі справою, що є предметом перегляду, та вказати, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справі, яка переглядається, предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Встановлено, що 13 квітня 2018 року позивач звернувся до ПАТ "СК "Юнівес" із заявою про отримання страхового відшкодування, проте 03 липня 2018 року отримав листа ПАТ "СК "Юнівес" від 06 червня 2018 року № 18/06/06-19, яким йому відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV у зв`язку з неподанням ним впродовж одного року заяви про страхове відшкодування.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу № 147/66/17 (провадження № 61-581св18) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зі змісту зазначеної ухвали випливає, що колегія суддів Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав неоднакового застосування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для покладення обов`язку на винну у ДТП особу відшкодувати шкоду на користь потерпілого, а також різну судову практику у суді касаційної інстанції. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення. Так, підлягає визначенню, чи втрачає потерпілий право на отримання захисту у межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди до винуватця ДТП у разі, якщо ним втрачено право на отримання відшкодування від страховика/МТСБУ винної у ДТП особи з підстав пропуску строків, передбачених статтею 37 Закону № 1961-IV.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) прийнято та призначено для розгляду.
Підставою для зупинення провадження у справі, яка переглядається, є спірні правовідносини, оскільки вони є подібними і стосуються вирішення питання чи втрачає потерпілий право на отримання захисту в межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди до винуватця ДТП у разі, якщо ним втрачено право на отримання відшкодування від страховика/МТСБУ винної у ДТП особи з підстав пропуску строків, передбачених статтею 37 Закону № 1961-IV, що, серед іншого, також є предметом з`ясування у цій справі.
За змістом пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд має право за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду. При цьому, така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
Питання про зупинення провадження у справі вирішується судом у залежності від конкретних обставин справи.
Апеляційний суд, зупиняючи апеляційне провадження у цій справі, на виконання вимог статті 252 ЦПК України зазначив до перегляду якої конкретної справи зупиняється провадження у цій справі, проаналізував предмети та підстави позовів та вказав, у чому полягає подібність спірних правовідносин у цих справах та можливий вплив результату розгляду подібної справи на розгляд справи, що переглядається.
Зупинивши апеляційне провадження у справі, яка переглядається, апеляційний суд сприяв єдності правозастосовчої практики.
Подібний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 750/2254/19 (провадження № 61-16416св19).
Станом на день постановлення ухвали про зупинення провадження у справі (12 жовтня 2020 року) Великою Палатою Верховного Суду розгляд справи № 147/66/17 не завершено, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зупинення провадження у цій справі.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права. Ці доводи також зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).