Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/43309/19
провадження № 61-14392св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Інвест-Буд",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у складі судді Притула Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Інвест-Буд" (далі - ТОВ "Укр-Інвест-Буд") звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позов мотивований тим, що 26 квітня 2019 року на підставі протоколу № 401893 про проведення електронних торгів по лоту № 339892, сформованого Державним підприємством "Сетам" ТОВ "Укр-Інвест-Буд" стало переможцем торгів з продажу предмета іпотеки - п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
17 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є. видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.
Право власності позивача на вказану вище квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Києва від 15 жовтня 2019 року, у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані відповідачі, які фактично не проживають у вказаній квартирі, не сплачують комунальні послуги, в утриманні квартири участі не беруть, особисті речі відповідачів в квартирі відсутні. Позивач є новим власником квартири на законних підставах, згоди на вселення та реєстрації у ній відповідачів не надавав, відповідачі зареєстровані у квартирі зі згоди колишнього власника. Таким чином, відповідачі порушують права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, позов ТОВ "Укр-Інвест-Буд" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, задоволено.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з придбанням вказаної квартири з електронних торгів позивач набув право власності, а право власності попереднього власника - ОСОБА_4 припинилось. Оскільки в квартирі зареєстровані сторонні особи, позивач як власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у справі за позовом ТОВ "Укр-Інвест-Буд" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відхилено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач придбав спірну квартиру на електронних торгах при здійсненні приватним виконавцем Крайчинським С. В. стягнення на предмет іпотеки. Приватний нотаріус зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстровані та проживають власник, який передав майно в іпотеку та члени його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними. До спірних правовідносин підлягають застосування норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц; від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17; від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі 6-197цс16; від 21 жовтня 2015 року у справі 6-1484цс15. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/43309/19, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2021 року цивільна справа № 761/43309/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц; від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17; від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі 6-197цс16; від 21 жовтня 2015 року у справі 6-1484цс15).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 17 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є. ТОВ "Укр-Інвест-Буд" було видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (у формі електронних торгів), відповідно до якого позивачу належить на праві власності майно, що складається з 5-кімнатної квартири АДРЕСА_1, яка раніше належала боржнику ОСОБА_4 . Того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А. Є. здійснено державну реєстрацію права власності за позивачем, номер запису про право власності: 31598328.
За даними Реєстру територіальної громади м. Києва у вказаній квартирі залишаються зареєстрованими: ОСОБА_3 - з 20 жовтня 2005 року, ОСОБА_1 - з 12 серпня 2010 року, ОСОБА_2 - з 24 січня 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.
Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що:
"спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір`ю.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що:
"у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власності відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_3 захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернув уваги на те, що під час ухвалення судового рішення про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та право користування цією квартирою ОСОБА_3, який зареєстрований у спірній квартирі.
Позивач зазначив в якості підстави позову статтю 405 ЦК України, якою передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд апеляційної інстанції не перевірив тривалість відсутності ОСОБА_3 у спірному житлі та наявність у нього іншого житла.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням з таких мотивів.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями, тому рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання осібтакими, що втратили право користування жилим приміщенням слід залишити без змін.