Постанова
Іменем України
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 569/5328/18
провадження № 51-743 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П..
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Яреми С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12017180010006449 від 27 вересня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Здолбунова Рівненської області, без постійного місця проживання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 липня 2017 року приблизно о 21:00 за попередньою змовою з ОСОБА_2, перебуваючи біля кафе "Дорожнє" на площі Привокзальній, 7 у м. Рівному, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, що виразилось у завданні одного удару в ділянки ніг потерпілого ОСОБА_3, у результаті чого останній втратив рівновагу та впав на землю, відкрито заволоділи належним йому майном, чим заподіяли матеріальної шкоди на суму 466,67 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу захисника Яреми С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Ярема С.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не надав належної правової оцінки доводам захисника та не усунув допущених місцевим судом процесуальних порушень, що, як наслідок, призвело до прийняття незаконного, невмотивованого та необґрунтованого рішення.
Крім того, захисник вказує, що в діях засудженого ОСОБА_1 відсутні такі кваліфікуючі ознаки, як застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а тому кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України є неправильною. При цьому стверджує, що посилання місцевого суду на показання потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, а також на дані, отримані в ході перегляду відеозапису з камери спостереження, встановленої на кафе "Дорожнє", як на докази, що підтверджують винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, є безпідставними, оскільки ці докази жодним чином не підтверджують факту застосування з боку ОСОБА_1 насильства стосовно потерпілого та не доводять наявності попередньої змови між засудженим та ОСОБА_2 .
Разом з тим захисник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2017 року, ухваленим щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України за епізодом від 03 липня 2017 року, посилаючись на те, що під час судового розгляду докази відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися. При цьому зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання щодо допиту ОСОБА_2 .
Одночасно захисник стверджує, що місцевим судом було ухвалено вирок на підставі наданих стороною обвинувачення та належним чином не завірених фотокопій документів, а не їх оригіналів. При цьому апеляційний суд належної оцінки вказаному порушенню не надав.
Крім того, захисник також вказує, що апеляційним судом було залишено поза увагою той факт, що всі слідчі та процесуальні дії в рамках даного кримінального провадження були здійснені слідчими, які не мали відповідних повноважень. Так, на переконання захисника, у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, що підтверджують повноваження слідчих Калюша П.Р. та Гусарука М.І. на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив її залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність ухвали апеляційного суду, вважає, що таке рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, висновку щодо винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань обвинуваченого ОСОБА_1, показань свідка ОСОБА_4 та фактичних даних, що містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 серпня 2017 року, у протоколі проведення слідчого експерименту від 18 серпня 2017 року та у висновку судово-товарознавчої експертизи від 18 серпня 2017 року №3.2-843/17, а також на підставі показань потерпілого ОСОБА_3, який під час проведення впізнання за фотознімками чітко вказав на засудженого як на особу, яка з іншою невідомою особою завдали йому тілесні ушкодження та викрали мобільний телефон, а під час слідчого експерименту детально розповів про обставини вчинення злочину, показав механізм заподіяння йому тілесних ушкоджень та викрадення мобільного телефону. При цьому суд встановив, що такі показання потерпілого в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, показанням свідка та іншим доказам, наявним у матеріалах кримінального провадження, що у своїй сукупності повністю відтворюють картину події.
Крім того, місцевим судом також було досліджено запис з камер відеоспостереження з кафе "Дорожнє", на якому відображено обставини конфлікту між потерпілим ОСОБА_3 та засудженими ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та інші докази.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду відповідно до положень ст. 404 КПК України, належним чином оцінив показання потерпілого, свідка, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Разом з тим у ході дослідження матеріалів кримінального провадження Судом не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про відсутність у діях засудженого ОСОБА_1 таких кваліфікуючих ознак, як застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, а також вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_2, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито викрали майно ОСОБА_3, при цьому суд зазначив, що дії вказаних осіб були об`єднані єдиним умислом, оскільки ОСОБА_2 завдав потерпілому удар, а ОСОБА_1 витягнув у нього з кишені мобільний телефон.
Згідно з вироком, даний факт підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, записом з камер відеоспостереження, на якому зафіксовані обставини інциденту між потерпілим та засудженими, вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2017 року, ухваленим щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України, відповідно до якого останній повністю визнав свою вину у вчиненні відкритого викрадення майна ОСОБА_3, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою з не встановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, а також показаннями ОСОБА_1, який зазначив, що саме він після того, як ОСОБА_2 збив потерпілого з ніг, викрав з кишені останнього мобільний телефон.
Урахувавши вищевказане, заслухавши показання потерпілого і свідка та дослідивши зазначені докази, місцевий суд дійшов висновку про наявність усіх підстав, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину, а саме відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, підстав, які б вказували на необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не встановив та погодився з висновками місцевого суду щодо обґрунтованості кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про його спільне вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як убачається із ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.
Відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Разом з тим відповідальність за ч. 2 ст. 186 КК України настає для всіх співучасників, незважаючи на те, яку саме роль кожен з них виконував. Тобто грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо дії цих осіб були об`єднані єдиним умислом незалежно від їх ролей.
При цьому факт наявності єдиного умислу, навіть за умови, що тілесні ушкодження завдавалися не всіма співучасниками, свідчить про необхідність кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 186 КК України.
За таких обставин посилання захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 186 КК України є надуманими та безпідставними.
Таким чином, на переконання колегії суддів, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_1 кваліфіковано правильно за ч. 2 ст. 186 КК України, а саме як відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційним судом безпідставно було відмовлено в задоволенні її клопотання про допит засудженого ОСОБА_2, є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник Ярема С.В., посилаючись на те, що докази у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 не досліджувалися, оскільки судовий розгляд було проведено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, подала клопотання про допит засудженого ОСОБА_2 в порядку апеляційної процедури.
Апеляційний суд, керуючись положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України, розглянув вищевказане клопотання в повному обсязі та в процесуальному порядку, надавши належне обґрунтування, відмовив у його задоволенні. При цьому суд зазначив, що оскільки ОСОБА_2 визнавав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за епізодом від 03 липня 2017 року за обставин, викладених у вироку Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2017 року, який на даний час набрав законної сили, то клопотання сторони захисту про допит вказаної особи як свідка є недоцільним.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника про безпідставну відмову в задоволенні поданого стороною захисту клопотання є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.
Твердження захисника про ненадання судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки тому факту, що стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 було надано не оригінали документів, а їх фотокопії, які належним чином не завірені, Суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судів обох інстанцій, які належним чином їх розглянули, визнали ці доводи неспроможними, навівши обґрунтовані мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що всі слідчі та процесуальні дії в рамках даного кримінального провадження були здійснені слідчими, які не мали відповідних повноважень, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглянувши аналогічні доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі захисника, щодо проведення досудового розслідування неуповноваженими слідчими, вказав, що оскільки за даними витягу з ЄРДР досудове розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 було доручено СВ Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області, то слідчі слідчого відділу Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області Калюша П.Р. та Гусарук М.І. були уповноважені на здійснення слідчих та процесуальних дій у даному кримінальному провадженні.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, а тому доводи касаційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
У ході касаційного розгляду колегією суддів установлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання захисника, виразилось у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо допущених судом першої інстанції процесуальних порушень, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень норм кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд