Постанова
Іменем України
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 462/3125/19
провадження № 51-1128 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
захисника в режимі відеоконференції Гуменецького І.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гуменецького І.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018140060003234 від 09 вересня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Новосілки Самбірського району Львівської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 вересня 2018 року приблизно о 09:30, керуючи автомобілем марки "Daewoo Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Кульпарківській у напрямку до перехрестя вул. Кульпарківської з вул. В. Великого та вул. Виговського у м. Львові, де організовано круговий рух, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, по якому в цей момент переходила проїзну частину дороги потерпіла ОСОБА_2, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін і, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до зупинки та здійснив наїзд на потерпілу, у результаті чого вона отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу захисника Гуменецького І.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Гуменецький І.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на ряд процесуальних порушень, які, на його думку, допустив місцевий суд та не усунув апеляційний суд.
На обґрунтування своїх доводів захисник стверджує, що місцевим судом було покладено в основу свого рішення неналежні докази. Зокрема, висновок судово-медичної експертизи від 14 листопада 2018 року № 286/18, на переконання захисника, є недопустимим доказом, оскільки експертне дослідження здійснювалось на підставі медичних документів, які не досліджувалися судом та не відкривались стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.
Крім того, захисник зазначає, що під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції ним було заявлено клопотання про повторне дослідження висновку судово-медичної експертизи від 14 листопада 2018 року № 286/18 з метою вирішення питання про його допустимість як доказу, проте апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, належним чином не аргументувавши своїх висновків.
Разом з тим захисник посилається на те, що розгляд даного кримінального провадження здійснювався з порушенням меж територіальної юрисдикції, визначеної положеннями ст. 32 КПК України. Так, захисник стверджує, що злочин було вчинено за адресою, яка за територіальною підсудністю відноситься до Франківського районного суду м. Львова, а не до Залізничного районного суду м. Львова, яким було ухвалено обвинувальний вирок, що, на його переконання, є недопустимим. При цьому захисник вказує, що таке порушення було залишено апеляційним судом поза увагою.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Гуменецький І.І. підтримав касаційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно із ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, які судом визнано достовірними, послідовними і такими, що не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом було досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 08 вересня 2018 року, у протоколах слідчого експерименту від 12 квітня 2019 року за участю потерпілої ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_1, а також у висновку судово-медичної експертизи від 14 листопада 2018 року № 286/18 та у висновках судових автотехнічних експертиз від 05 жовтня 2018 року № 1/1267 та від 17 квітня 2019 року № 1/444, та інші докази, які наведені у вироку.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання потерпілої, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи від 14 листопада 2018 року № 286/18, оскільки такий висновок було складено на підставі медичних документів, які не досліджувались судом та не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, на переконання колегії суддів, є неспроможними та безпідставними виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до приписів ст. 290 КПК України стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування (том 1, арк. пров. 129).
При цьому згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Відповідно до матеріалів справи, у ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК України щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи.
Ураховуючи, що зазначену експертизу проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними немає.
Експертиза містить посилання на медичні документи, що були об`єктом експертного дослідження, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК України принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження висновку експерта мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено.
За таких обставин посилання захисника на недопустимість як доказу висновку вищезазначеної експертизи та порушення вимог ст. 290 КПК України є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, непереконливими є і доводи захисника в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження висновку судово-медичної експертизи від 14 листопада 2018 року № 286/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник належним чином не обґрунтував свого клопотання, поданого під час апеляційного розгляду, та не довів наявності підстав для повторного дослідження вказаного доказу, як того вимагають положення ст. 404 КПК України, що, зокрема, підтверджується звукозаписом судового засідання від 01 грудня 2020 року.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного клопотання, апеляційний суд виходив з того, що такі докази були предметом дослідження суду першої інстанції, а захисником у судовому засіданні належним чином не обґрунтовано необхідності повторного їх дослідження.
Під час дослідження звукозапису вищезазначеного судового засідання апеляційного суду колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання. Тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є і доводи захисника щодо порушення вимог ст. 32 КПК України.
Так, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що розгляд даного кримінального провадження здійснювався з порушенням меж територіальної юрисдикції, оскільки інкримінований ОСОБА_1 злочин було вчинено за адресою, яка за територіальною підсудністю відноситься до Франківського районного суду м. Львова, а не до Залізничного районного суду м. Львова.
Водночас у ході касаційного розгляду Судом установлено, що вказані доводи сторони захисту були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. При цьому апеляційний суд, керуючись положеннями статей 32, 34 КПК України та посилаючись на матеріали справи, зазначив, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було розглянуто Залізничним районним судом м. Львова без порушень правил підсудності. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується в повному обсязі.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У ході касаційного розгляду колегією суддів установлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання захисника, виразилось у ненаданні відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо допущених судом першої інстанції процесуальних порушень, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень норм кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд