Постанова
іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 592/6973/17
провадження № 51-3641км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Бородія В.М., Булейко О.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Нескородяного А.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Крамаренко І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Крамаренко Ірини Валеріївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковпаківського районного суду міста Суми від 07 червня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200440001616, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), відповідно до приписів ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2020 року вказане рішення залишив без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та його захисника Крамаренко І.В. - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, за таких обставин.
18 березня 2017 року в проміжок часу з 18:00 до 21:00 у спальні будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ході розпивання алкогольних напоїв на побутовому ґрунті виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_1, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, діючи умисно, зі значною силою у невстановленій слідством черговості наніс не менше 21 удару ногами та руками у життєво важливі органи по голові та по тулубу потерпілого, від чого той неодноразово падав та підіймався, пересуваючись з кімнати до кімнати будинку. Після чого ОСОБА_1 залишивши ОСОБА_2 на підлозі в коридорі, пішов спати.
Унаслідок неправомірних дій засудженого ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження, які належать до категорії легких та тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров`я в момент заподіяння, які викликали небезпечний для життя стан, і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого.
19 березня 2017 року, прокинувшись близько 06:00, ОСОБА_1 помітив, що ОСОБА_2 лежить мертвий на дивані у кухні. З метою приховати вчинений злочин, ОСОБА_1 перетягнув труп ОСОБА_2 до підвалу домоволодіння та в подальшому, близько 20:00, переслідуючи мету сховати труп ОСОБА_2, попросив у сусіда ОСОБА_3 господарський візок, на якому 20 березня 2017 року близько 03:00, з метою приховати вчинене, вивіз труп ОСОБА_2 на пустир на перехресті
вул. 6-та Продольна та вул. Нахімова у м. Суми, на відстань близько 1 км від будинку,
та закопав.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями, захисник звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій ставить вимогу про скасування вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2019 року та ухвали Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник вважає, що умисел ОСОБА_1 на нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень залишився недоведеним, так само як мотив і мета вчинення злочину, а висновок суду про причинний зв`язок між діянням засудженого та інкримінованими наслідками є безпідставним.
Стверджує, що аналогічні доводи були викладені в апеляційній скарзі, однак суд залишив їх поза увагою, не оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їхню сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Крім того, у касаційній скарзі захисник Крамаренко І.В. не погоджується з оцінкою доказів судом, фактично вказує на однобічність та неповноту судового слідства, стверджує про невідповідність висновків суду обставинам кримінального провадження.
Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сторона захисту відмовилася від своїх доводів про незаконність складу суду через порушення вимог ст. 319 КПК, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Наводить доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Крамаренко І.В. підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, вважав безпідставними викладені у ній доводи, а оскаржені судові рішення обґрунтованими, вмотивованими та законними.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
За ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Таким чином, в цьому кримінальному провадженні суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу, виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, де перевіряє правильність їх правової оцінки судами попередніх інстанцій.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 338 КПК, змінив висунуте за ч. 1 ст. 115 КК засудженому ОСОБА_1 обвинувачення, інкриміновані останньому дії прокурор кваліфікував за ч. 2 ст. 121 цього Кодексу.
Місцевий суд розглянув провадження в межах, визначених ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до обвинувального акта і з огляду на фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, та дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. У вироку суду першої інстанції наведено належне обґрунтування висновків щодо винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, яке включає оцінку всіх доказів, із урахуванням приписів ст. 94 КПК, з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується сукупністю досліджених і оцінених судом доказів, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, судово-медичного експерта ОСОБА_10, а також письмовими і речовими доказами: протоколом огляду місця події від 26 квітня 2017 року з оптичним диском та фототаблицею (проведено на перехресті вул. Нахімова та вул. 5-тої Продольної); протоколом огляду місця події від 26 квітня 2017 року (проведено за адресою: АДРЕСА_1 ) з фототаблицею; протоколом огляду місця події від 26 квітня 2017 року (проведено за адресою: вул. 6-та Продольна, 23/2) з фототаблицею; протоколом огляду трупа від 26 квітня 2017 року з фтотаблицею; висновом експерта № 341/255 від 19 червня 2017 року; протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_5 від 07 червня 2017 року та диском технічної фіксації ходу слідчого експерименту; протоколом огляду документів; висновком експерта № 341/255 (д2) від 20 червня 2017 року; висновками експертів № 469 та №470 від 10 травня 2017 року; протоколом проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_1 від 05 травня 2017 року та диском технічної фіксації ходу слідчого експерименту; висновками експерта № 341/255 (д1) від 20 червня 2017 року; висновками експерта № 341/255 (д3) від 19 червня 2017 року.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Колегія суддів відхиляє як непереконливі доводи касаційної скарги, зміст яких зводиться до обґрунтування підстав для скасування оскаржених рішень через те, що судами не встановлено мотиву та мети вчинення злочину ОСОБА_1 .
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії злочинів з похідними наслідками. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).
Наявність об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, яку складають діяння, суспільно небезпечні наслідки у виді тяжкого тілесного ушкодження і похідного наслідку у вигляді смерті потерпілого, а також причинний зв`язок між діянням засудженого і такими наслідками, підтверджено сукупністю досліджених судом належно оцінених доказів. З урахуванням викладеного та встановлених судом фактичних обставин убачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,
є обґрунтованим.
Засуджений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав лише
в частині нанесення ударів потерпілому, не заперечував заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, однак вважав, що від них ОСОБА_2 померти не міг.
Водночас, колегія суддів, спираючись на зміст закону України про кримінальну відповідальність, виходить із того, що мотив і мета, як ознаки суб`єктивної сторони, не визначені законодавцем як обов`язкові (конститутивні) ознаки інкримінованого засудженому злочину. У цьому провадженні мотив і мета на кваліфікацію не впливають. У ч. 2 ст. 121 КК законодавець серед альтернативних ознак суб`єктивної сторони передбачає спеціальну мету - залякування потерпілого або інших осіб, мотив - расову, національну або релігійну нетерпимість. Такі мотив і мета у цьому кримінальному провадженні в провину засудженому не ставляться.
При цьому, твердження сторони захисту спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що умисел засудженого виник на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з потерпілим ОСОБА_2 .
Отже, встановлені судами внутрішні спонукання засудженого до вчинення злочину у виді раптово виниклих неприязних стосунків, і є мотивом вчиненого ОСОБА_1 злочину.
Під метою вчинення злочину розуміється мислене уявлення особи про бажаний результат своїх суспільно небезпечних дій, яке в цьому провадженні значною мірою обумовлено змістом та спрямованістю умислу засудженого, відображенням яких є заподіяні ним суспільно-небезпечні наслідки.
З огляду на ступінь конкретизації в свідомості ОСОБА_1 тих наслідків, які він заподіяв життю та здоров`ю потерпілого, суд дійшов правильного висновку про те, що його дії слід кваліфікувати за правилами, коли психічне ставлення винуватої особи до діяння та тяжких тілесних ушкоджень виявляється у виді прямого альтернативного умислу, де свідомістю винної особи охоплюється настання спектру негативних наслідків у межах одного виду шкоди, будь-який з яких є бажаним для особи. При такому прямому умислі кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому. Бажання настання наслідків вказує про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом, де визначені в інкримінованому складі злочину наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень є метою вчинення злочину.
Суд першої інстанції, з посиланням на докази, які були предметом дослідження за правилами ст. 94 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим умисних дій, спрямованих на нанесення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень. Судом встановлено, що потерпілому нанесено не менше 21 прицільного удару в голову та тулуб, від яких утворилися ушкодження, що знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.
Засудженого визнано винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Попри те, що психічне ставлення до заподіяної смерті виявляється у формі необережності, інкримінований за ч. 2 ст. 121 КК злочин в цілому вважається вчиненим умисно. Найближча мета, застосованого засудженим насильства, у виді тяжких тілесних ушкоджень детермінована характером, змістом і спрямованістю вчинених дій, кількістю нанесених ушкоджень, їх локалізацією на тілі потерпілого, силою і влучністю ударів. За встановленими судом обставинами провадження відсутні підстави стверджувати про те, що мисленим уявленням засудженого про результат своїх дій не охоплювалось бажання заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як відсутні і підстави для твердження про психічне ставлення до заподіяної смерті у формі умислу.
За встановлених фактичних обставин колегія суддів касаційного суду погоджується з правовою оцінкою судами попередніх інстанцій дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК, які виходили з того, що засуджений ОСОБА_1 не намагався надати потерпілому ОСОБА_2 медичну допомогу, не викликав швидку, не звернувся до інших осіб задля відвернення шкоди, натомість приховав тіло померлого, що свідчить про бажання настання засудженим наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень і необережне ставлення до заподіяної смерті.
Оскільки злочин, інкримінований засудженому за ч. 2 ст. 121 КК, характеризуються настанням двох наслідків, які настають один за одним, судом обґрунтовано встановлено як причинний зв`язок між діянням і тяжким тілесним ушкодженням, так і між діянням і похідним наслідком у виді смерті.
В цьому провадженні суд небезпідставно виходив з наявності необхідного причинного зв`язку між діями засудженого та їх наслідками. Настанню смерті передували діяння і проміжний наслідок у виді тяжкого тілесного ушкодження. За характером заподіяної фізичної шкоди, тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні потерпілому ОСОБА_2, спричинили загрозливі для життя явища, які без надання медичної допомоги закінчилися заподіянням смерті. Саме діяння засудженого є необхідною умовою настання похідного наслідку у виді смерті.
Отже, доводи сторони захисту про не встановлення судом як мотиву і мети заподіяного тілесного ушкодження, так і про відсутність причинного зв`язку між діянням засудженого і суспільно небезпечними наслідками, є безпідставними.
Версія сторони захисту про заподіяння ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, а заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому іншою особою, була предметом перевірки суду першої інстанції, який за результатами оцінки доказів спростував її та розцінив як свідчення бажання засудженого ухилитися від відповідальності за вчинений злочин.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується як з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, так і висновком суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.
Апеляційний суд розглянув провадження в межах апеляційної скарги засудженого відповідно до вимог ст. 404 КПК. За приписами ч. 3 цієї статті суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що у випадку коли апеляційний суд по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції, він не зобов`язаний досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності. Так, у ч. 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Водночас, якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ним, останній не має підстав знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, клопотання про повторне дослідження доказів сторона захисту не заявляла, апеляційний суд за наслідками судового розгляду погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів у нього не було. Отже необґрунтованими
є доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції порушив правила оцінки доказів, тобто не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Твердження захисника про те, що апеляційний суд не дав оцінки доводам щодо незаконності складу суду через порушення вимог ст. 319 КПК, колегія суддів вважає безпідставними.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обґрунтовуючи свої вимоги про скасування вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2019 року, захисник вказувала на порушення судом першої інстанції вимог ст. 319 КПК.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні має бути проведено в одному складі суддів. У разі, якщо суддя позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім як у випадках, передбачених ч. 2 цієї статті та ст. 320 КПК.
При цьому суд умотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд із початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, за умови дотримання вимог, встановлених ч. 2 ст. 319 КПК. У такому разі докази, досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.
Як убачається з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2018 року, у зв`язку з закінченням терміну повноважень головуючого суддю Косолап М.Г. було замінено на суддю Бичкова І.Г.
З журналу судового засідання, а також звукозапису судового засідання від 22 листопада 2018 року вбачається, що в судовому засіданні учасникам судового провадження було роз`яснено зміст приписів ст. 319 КПК.
При обговоренні питання про необхідність розпочинати судовий розгляд спочатку, суд повідомив, що головуючий суддя Бичков І.Г. у повному обсязі ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, погоджується з раніше ухваленими судовими рішеннями. Належним чином з`ясувавши думку учасників судового провадження, а саме прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Крамаренко І.В., а також потерпілої ОСОБА_4, які просили продовжити судовий розгляд, суд постановив умотивовану ухвалу, в якій визнав відсутньою необхідність розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно процесуальні дії, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .
З аудіозапису судового засідання від 12 листопада 2020 року вбачається,
що в апеляційному суді захисник на питання суду підтвердила, що в суді першої інстанції не наполягала на необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку.
З урахуванням наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції не вважає помилковим висновок апеляційного суду про відмову захисника Крамаренко І.В. від вимог у частині ухвалення вироку незаконним складом суду, оскільки остання фактично підтвердила безпідставність своїх тверджень.
Також у касаційній скарзі захисника зазначено про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Як передбачено ст. 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вказаних вимог закону під час призначення покарання ОСОБА_1 судом дотримано. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, хоч і є максимальним у межах, визначених санкцією ч. 2 ст. 121 КК, однак є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував, що злочин,
у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винуватим, відноситься до категорії тяжких злочинів. Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК суд визнав вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, зважив на відсутність обставин, які пом`якшують покарання. Також, всупереч тверджень захисника, суд врахував відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він є особою не судимою в силу ст. 89 КК, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, протягом 2017 року притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях та дрібне хуліганство. До того ж суд зважив на стан його здоров`я, наявність постійного місця проживання та незадовільну характеристику за місцем проживання.
Про будь-які активні дії з боку ОСОБА_1 з метою сприяння розкриттю злочину матеріали кримінального провадження не свідчать, а з показань потерпілої ОСОБА_4, наданих суду першої інстанції, вбачається, що з дня коли їй стало відомо про зникнення брата, протягом місяця ОСОБА_1 лише цікавився його розшуком, давав поради де його шукати.
Водночас, розкриття злочину, всупереч твердженням у касаційній скарзі, не пов`язане зі сприянням з боку засудженого, оскільки свідків вчинення злочину сторона обвинувачення встановила поза волею засудженого, а місце приховання тіла потерпілого вказав свідок ОСОБА_5, а не, як зазначено захисником, засуджений ОСОБА_1 . Суд встановив, що місце, де закопаний труп ОСОБА_2, на прохання слідчого під супроводом соціального педагога показав неповнолітній ОСОБА_5 .
На підставі наведеного колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про необхідність врахування активного сприяння розкриттю злочину обставиною, яка пом`якшує покарання.
За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає і підстав визнавати часткове визнання винуватості, яке не містить ознак щирого каяття, обставиною, що пом`якшує покарання, оскільки поведінка ОСОБА_1 не свідчить про його психологічну переорієнтацію, дійсне засудження свого вчинку, визнання його антигромадського характеру і готовності нести відповідальність.
Суд апеляційної інстанції у відповідності з вимогами ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи поданих апеляційних скарг, дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з оцінкою доказів на предмет їх достовірності та належності, де захисник наводить їм власну оцінку, не погоджується з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, що не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Правильність оцінки судом апеляційної інстанції досліджених доказів з точки зору належності та достовірності касаційний суд не перевіряє з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 цього Кодексу.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд