Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
справа № 539/677/18
провадження № 61-6643св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2019 року в складі судді Іващенка Ю. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку.
В обґрунтування позову зазначав, що 21 січня 2005 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 та вони разом переїхали проживати до будинку АДРЕСА_2 . Під час спільного проживання як чоловіка та жінки за спільні кошти ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . В зареєстрованому шлюбі з відповідачкою вони прожили до 05 травня 2008 року, після чого їх шлюб було розірвано, але вони продовжували проживати як чоловік та жінка без шлюбу по АДРЕСА_2, а в придбаному будинку робили ремонт. Так вони спільно проживали до кінця 2015 року, після чого відповідачка створила нову сім`ю та перейшла проживати до їхнього спільно придбаного житлового будинку АДРЕСА_1, де проживає і до цього часу.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, придбаний нею 25 серпня 2005 року згідно свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів зареєстрованого в реєстрі за № 2-551, придбаного в період перебування у шлюбі за власні кошти.
Позов мотивувала тим, що з 21 січня 2005 року по 05 травня 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 28 липня 2005 року відбулися прилюдні торги з реалізації заставленого майна боржника, а саме будинку АДРЕСА_1, належний ОСОБА_4, переможцем яких стала вона.
З квітня 2008 сторони перестали підтримувати шлюбні стосунки, спільне господарство не вели, стали проживати окремо. Вона почала проживати у будинку АДРЕСА_1, однак її місце проживання було зареєстроване в будинку АДРЕСА_2 .
Між нею та ОСОБА_1 не було досягнуто згоди про користування спірним будинком, який вона придбала за власні кошти. ОСОБА_1 ніколи в ньому не проживав і не користувався ним, жодних майнових претензій щодо будинку ніколи не заявляв, оскільки знав, що будинок придбаний за її особисті кошти.
ОСОБА_1 не приймав участь у прилюдних торгах з придбання спірного будинку, особистих коштів для участі в ньому також не надавав з огляду на відсутність доходу, будинок був придбаний частково за власні кошти та позичені у дядька ОСОБА_5 . В подальшому у березні 2006 року вона продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 та за отримані кошти повернула борг ОСОБА_5 . Таким чином, спірний будинок був придбаний у період перебування в шлюбі, однак за її особисті кошти, тому не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю .
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1, який придбано 25 серпня 2005 року згідно свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів ОСОБА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період перебування у зареєстрованому шлюбі придбали будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 за допомогою належних і допустимих доказів не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вказаний будинок, тому він підлягає поділу відповідно до положень статті 70 СК України.
Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на пропуск ОСОБА_1 позовної давності, оскільки ОСОБА_1 про порушення своїх прав довідався у вересні 2015 року. Початок перебігу позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя слід обраховувати від дня, коли один із співвласників довідався чи міг довідатися про порушення свого права, а не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суд першої інстанції не врахував, що на момент припинення шлюбних стосунків спільним сумісним майном подружжя були три автомобіля, наявність яких підтвердив ОСОБА_1 . Ці транспортні засоби залишися у його володінні, однак суд не поставив сторонам жодного питання для з`ясування обсягу спільного майна подружжя.
ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду за захистом своїх майнових прав, оскільки як підтвердили допитані в судовому засіданні свідки, він у 2008 році допомагав їй перевозити її майно до спірного будинку, відтак сторони у квітні 2008 року фактично здійснили розподіл майна, тому з цього часу слід обраховувати позовну давність.
Суд не надав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 та її поясненням у сукупності.
Вона надала належні докази на підтвердження того, що придбала спірний будинок за особисті кошти, в період шлюбу одноособово сплачувала комунальні платежі, роботи по проведенню додаткових та ремонту існуючих комунікацій до спірного будинку, оскільки ОСОБА_1 увесь цей час не працював.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
10 серпня 2020 року справа № 539/677/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.