Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 752/23610/18
провадження № 61-2098св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: українсько-швейцарське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвермут + Ко", ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Наталія Іванівна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу українсько-швейцарського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвермут + Ко", підписану адвокатом Сібільовою Оленою Вікторівною, на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в складі колегії суддів Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, українсько-швейцарського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕРМУТ+КО" (далі по тексту - СП "УКРВЕРМУТ+КО"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2017 року ОСОБА_2 відчужив належні йому нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) під літ. "А" загальною площею 234 м?, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на користь СП "УКРВЕРМУТ + КО" на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І. Державну реєстрацію права власності відчуженого нерухомого майна проведено приватним нотаріусом 09 серпня 2017 року.
Позивач уважав, що вказаний договір укладено з порушенням вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 відчужив належне йому нерухоме майно під час дії ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року в справі №466/4507/15-ц, якою забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2, в межах ціни позову (3 965 270,13 грн). На підставі вказаної ухвали 08 липня 2015 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції здійснено обтяження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 .
Зазначав, що ОСОБА_2 був обізнаний про арешт належного йому нерухомого майна, накладений в інтересах позивача, однак незважаючи на наявність обтяження вчинив оспорюваний правочин.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та СП "УКРВЕРМУТ + КО";
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. від 09 серпня 2017 року (індексний номер 36547318) про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) під літ. "А" загальною площею 234 м?, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, за СП "УКРВЕРМУТ + КО".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в складі судді Колдіної О. О. в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року арешт накладено не на все нерухоме майно ОСОБА_2, а на майно в межах ціни позову (3 965 270,13 грн). При цьому нотаріус пересвідчилась, що під час посвідчення договору купівлі-продажу будь-які обтяження на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (група приміщень № 66) під літ. "А" за адресою: АДРЕСА_1 були відсутні.
Відмова в задоволенні позову мотивована також і тим, що при зверненні до суду позивач не обґрунтував, у чому полягає порушення його прав унаслідок укладення оспорюваного правочину та в який спосіб вони будуть відновлені в разі задоволення позову. Суд зазначив, що ОСОБА_1 в судовому порядку захистив своє право, порушене відповідачем невиконанням зобов`язань за договором позики, а правовідносини, які існували між сторонами, не пов`язані з правами на нерухоме майно, яке було предметом оспорюваного правочину. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, які унеможливлюють виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2016 року за рахунок іншого майна, що належить ОСОБА_2, і що спірні нежилі приміщення на момент укладення оспорюваного правочину були єдиним майном, за рахунок якого могло відбутись виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено:
- визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та СП "УКРВЕРМУТ + КО", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1239;
- скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 серпня 2017 року, індексний номер 36547318, про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) під літ. "А" загальною площею 234 м?, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за СП "УКРВЕРМУТ + КО".
Апеляційний суд виходив із того, що правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заінтересованість ОСОБА_1 у визнанні опорюваного правочину недійсним полягає в тому, щоб спірні нежитлові приміщення, на які в межах розгляду цивільної справи №466/4507/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів накладено арешт, перебували у власності боржника - ОСОБА_2, оскільки від цього залежить подальша можливість ОСОБА_1 реалізувати своє право на забезпечення виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2016 року у справі №466/4507/15-ц про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 4 047 865,22 грн.
За таких обставин апеляційний суд уважав, що позивач довів факт порушення його прав укладенням оспорюваного правочину, а тому з урахуванням обізнаності відповідача про накладення арешту на належне йому нерухоме майно наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду про те, що права позивача вже захищені ухваленим рішенням суду про стягнення заборгованості за договором позики, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 таке судове рішення виконав.
Аргументи учасників справи
08 лютого 2021 року СП "УКРВЕРМУТ + КО" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником, на постанову апеляційного суду та просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- для визнання недійсним договору з відчуження нерухомого майна, обтяженого арештом, необхідно встановити недобросовісність у діях набувача такого майна;
- СП "УКРВЕРМУТ + КО" не було обізнане про існування ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року в справі № 466/4507/15-ц про накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно;
- вказаною ухвалою накладено арешт не на індивідуально визначене майно, а на все майно боржника в межах ціни позову;
- майно, яке є предметом оспорюваного правочину, перебувало в іпотеці, а тому накладений судом арешт не поширювався на нього, а ОСОБА_1 не міг претендувати на таке майно, оскільки не є його іпотекодержателем;
- Єдиний державний реєстр речових прав не містив відомостей про накладення арешту на нежитлові приміщення, які є предметом договору купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року;
- на момент укладення оспорюваного правочину будь-яких виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості не існувало;
- за наслідками розгляду судом цивільної справи № 466/4507/15-ц позивач набув право на стягнення грошових коштів, а не звернення стягнення на нерухоме майно;
- СП "УКРВЕРМУТ + КО" здійснив ремонтні роботи в групі нежитлових приміщень, які є предметом оспорюваного правочину, чим значно збільшив його вартість (до 25 527 300 грн), яка суттєво перевищує суму заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 ;
- позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки внаслідок задоволення позову його права не поновлюються;
- апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки належним чином не дослідив зібрані по справі докази, а також не розглянув подані відповідачем клопотання про залучення третіх осіб та зупинення провадження в справі.
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому позивач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
- оспорюваний правочин учинено ОСОБА_2 за наявності накладеного ухвалою суду арешту на майно, яке є предметом такого договору;
- на момент укладення оспорюваного правочину спірні нежитлові приміщення не були предметом іпотеки, а тому ОСОБА_1 міг розраховувати на звернення стягнення на вказане майно в порядку виконання судового рішення про стягнення на його користь заборгованості за договором позики;
- у разі невідповідності відомостей, що містяться в Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії, пріоритет мають відомості, що містяться в таких документах (в даному випадку - в ухвалі Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року в справі № 466/4507/15-ц);
- вартість нерухомого майна, яке ОСОБА_2 відчужив СП "УКРВЕРМУТ + КО", становить 2 600 000 грн, тобто на таке майно поширюється дія ухвали суду про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 в межах ціни позову (3 965 270,13 грн);
- доказів виконання ремонтних робіт, якими збільшено вартість спірного майна, відповідач не надав;
- задоволення позову призведе до відновлення попереднього становища, в якому перебували учасники справи, а тому відновить порушене право позивача, який зможе розраховувати на звернення стягнення на належне відповідачу майну в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення дії постанови апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року задоволено клопотання відповідача, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 березня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за:
- відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;
- необґрунтованого відхилення клопотання про залучення третіх осіб та зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається у порядку кримінального судочинства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 серпня 2017 року ОСОБА_2 (продавець) та СП "УКРВЕРМУТ+КО" (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) під літ. "А" загальною площею 234 м?, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1239.
Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. (індексний номер: 36547318) від 09 серпня 2017 року за СП "УКРВЕРМУТ + КО" зареєстровано право власності на вказані нежитлові приміщення.
В провадженні Шевченківського районного суду міста Львова з липня 2015 року перебувала цивільна справа №466/4507/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року у справі № 466/4507/15 задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 у межах ціни позову 3 965 270,13 грн. Цією ж ухвалою заборонено вчиняти будь-які дії щодо майна, на яке накладено арешт. Виконання ухвали, яка набрала законної сили та скасована в установленому законом порядку не була, доручено державному виконавцю Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ.
08 липня 2015 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції в інтересах ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію обтяження на нерухоме майно, а саме: накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2016 року у справі №466/4507/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто на його користь з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 4 047 865,22 грн. Рішення суду набрало законної сили 16 вересня 2016 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 виконав рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2016 року.
21 грудня 2016 року представник ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Львова з заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 01 липня 2015 року, у задоволенні якої відмовлено ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 06 березня 2017 року.
Обтяження, зареєстроване 08 липня 2015 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року у справі №466/4507/15-ц, припинено 03 серпня 2017 року Шевченківським ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області (індексний номер рішення: 36461683).
З відповіді начальника Шевченківського ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 18 липня 2018 року №34382 суди встановили, що обтяження на все нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2, Шевченківським ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області не припинялось. Невідомими особами здійснено несанкціоноване втручання у роботу комп`ютера, автоматизованих систем, комп`ютерних мереж, що призвело до витоку, підробки інформації, спотворення процесу обробки інформації, порушення встановленого порядку її маршрутизації та незаконної реєстрації обтяжень в Реєстрі прав на нерухоме майно. Згідно повідомлення Шевченківського відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області розпочато кримінальні провадження щодо фактів неодноразового припинення обтяжень з використанням особистого ключа електронного підпису державного виконавця Дзень В. М.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Колегія суддів уважає, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) зроблено висновок, що "приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). У справі, що переглядається:
очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
встановлені судами обставини дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору;
до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, відноситься:
момент вчинення договорів (30 квітня 2016 року та 11 травня 2016 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні в справі № 439/506/16-ц);
контрагент з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ "Автобастіон" вчинило осопрювані договори купівлі-продажу з ОСОБА_2, який був учасником ТОВ "Автобастіон" на момент їх вчинення);
ціна в оспорюваних договорах купівлі-продажу (транспортний засіб марки DAF, модель FA 95.430, 2005 року випуску, тип ТЗ сідловий тягач - Е, чорного кольору, шасі № НОМЕР_1, за ціною, яка складає 15 000 грн; транспортний засіб марки DAF, модель FA 95.430, 2005 року випуску, тип ТЗ сідловий тягач - Е, червоного кольору, шасі № НОМЕР_2, за ціною, яка складає 100 грн; транспортний засіб марки SCHMITZ, модель SKI 24, 1999 року випуску, тип ТЗ причіп фургон ізотерм-Е, сірого кольору, шасі № НОМЕР_3, за ціною, яка складає 100 грн);
боржник (ТОВ "Автобастіон"), який відчужує майно (транспортні засоби) на підставі договорів купівлі-продажу на користь свого учасника (ОСОБА_2) після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника".
У справі, що переглядається, встановивши, що оспорюваний правочин укладено ОСОБА_2 після набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2016 року у справі №466/4507/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 4 047 865,22 грн, а також за наявності накладеного арешту на все нерухоме майно відповідача, апеляційний суд правильно кваліфікував договір купівлі-продажу, укладений 09 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та СП "УКРВЕРМУТ + КО", як такий, що укладений на шкоду кредитору ( ОСОБА_1 ).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що "згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У постанові Великої Палати Верховного Суду вад 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) зроблено висновок, що: "забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За таких обставин місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що спірні договори ОСОБА_8 уклав з порушенням закону, оскільки об`єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов ОСОБА_9 в іншій справі (№ 752/3612/13-ц), дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними за позовом позивачки як заінтересованої особи права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваних правочинів, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення, як похідної вимоги позивачки, що є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Посилання заявника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року в справі №454/3657/18 (провадження №61-569св21) зроблено висновок, що "забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо. Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо".
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину, записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
З огляду на викладене, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що відсутність у момент вчинення оспорюваного правочину в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення арешту на спірні нежитлові приміщення не свідчить про відсутність будь-яких обтяжень на таке майно та право відповідача вільно ним розпоряджатися за встановлених судом обставин про обізнаність ОСОБА_2 щодо накладення арешту на належне йому нерухоме майно.
При цьому, апеляційний суд прийняв до уваги відповідь начальника Шевченківського ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 18 липня 2018 року №34382, з якої вбачається, що обтяження на все нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 Шевченківським ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області не припинялось, а здійснено несанкціоноване втручання у роботу комп`ютера, автоматизованих систем, комп`ютерних мереж, що призвело до витоку, підробки інформації, спотворення процесу обробки інформації, порушення встановленого порядку її маршрутизації та незаконної реєстрації прав та їх обтяжень в Реєстрі прав на нерухоме майно.
Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року у справі № 466/4507/15 не накладався арешт саме на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) під літ. "А" загальною площею 234 м?, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, не приймаються колегією суддів, оскільки вказаною ухвалою накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 у межах ціни позову 3 965 270,13 грн, що охоплює, у тому числі, вартість спірних нежитлових приміщень. Доказів того, що дійсна вартість вказаного майна на момент постановлення ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 01 липня 2015 року в справі № 466/4507/15 про забезпечення позову становила25 527 300 грн унаслідок проведених ремонтних робіт відповідач у суді першої інстанції не надав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що з урахуванням встановлених обставин справи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним для захисту його порушеного права в спірних правовідносинах.
Аргументи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права в частині невирішення клопотань відповідача про залучення третіх осіб та зупинення провадження у справі спростовуються протоколом судового засідання від 17 грудня 2020 року, за змістом якого апеляційний суд обґрунтовано залишив вказані клопотання без задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, у касаційній скарзі відповідач не обґрунтував, які саме фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, залишилися невстановленими внаслідок відхилення апеляційним судом клопотань відповідача.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 200/11374/18 (провадження № 61-17508св20) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до змісту та характеру відносин між сторонами, спір виник з приводу порушення ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", права власності ОСОБА_1 на квартиру, внаслідок здійснення державної реєстрації такого права за ПАТ "Укрсоцбанк", а тому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і СП "УКРВЕРМУТ + КО" як сторонами оспорюваного правочину, в результаті якого за СП "УКРВЕРМУТ + КО" зареєстровано право власності на нерухоме майно.
Оскільки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І.є неналежним відповідачем в цій справі, в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нотаріуса, необхідно було відмовити саме з цих підстав.