Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 742/981/18
провадження № 61-19842св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач-відповідач - ОСОБА_1,
відповідач-позивач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року у складі судді Бездідько В. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К. та касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Кантуром Олександром Анатолійовичем, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2, у якому просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку та
Ѕ частину земельної ділянки площею 896 кв м. кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, щосторони з 10 червня 2009 року по
23 березня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства в листопаді 2017 року, в інтересах сім`ї, було набуто спірне майно, а саме: земельна ділянка та збудований на ній житловий будинок з господарсько-побутовими за адресою: АДРЕСА_1, який був зареєстрований на імʼя відповідача 04 лютого 2016 року. Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а тому позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
17 квітня 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 10 червня 2009 року по
23 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року шлюб між сторонами розірваний. Під час спільного проживання в шлюбі ними за спільно заощаджені грошові кошти придбано квартиру АДРЕСА_2, яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 серпня 2014 року. Після розірвання шлюбу досягти згоди щодо спільного користування і володіння спільним майном та взаємної згоди щодо його поділу з відповідачем не має можливості, тому ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами і земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу. Відхилив доводи ОСОБА_2 про будівництво спірного будинку його батьками для особистих потреб та лише формального оформлення даного будинковолодіння на нього. Вважав необґрунтованими посилання ОСОБА_2 на те, що земельна ділянка є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу відповідно до положень частини другої статті 57 СК України, оскільки дана норма закону була доповнена пунктом 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17 травня 2012 року, а спірну земельну ділянку приватизовано у 2010 році.
Визнав не доведеними посилання відповідача про те, що спірні будинок та земельна ділянка не можуть бути предметом поділу майна подружжя, оскільки будівництво відбувалося його батьком ОСОБА_3 та про усну домовленість між ними подарувати будинок після введення в експлуатацію та державну реєстрацію будинку, оскільки як на доказ вказаних обставин відповідач посилається лише на покази третьої особи ОСОБА_3, який є близьким родичом відповідача за первісним позовом та зацікавлений у вирішенні справи на його користь. Зазначив, що надані квитанції не є підтвердженням, що будівельні матеріали, зазначені у квитанціях придбані саме для будівництва спірного житлового будинку.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд першої виходив з того, що ОСОБА_1 спростувала належними та допустимими доказами презумпцію рівності часток подружжя, довівши, що квартира АДРЕСА_2 придбана за її особисті кошти і є особистою приватною власністю. Грошові кошти ОСОБА_1 отримувала від своєї матері ОСОБА_5, яка проживала в Іспанії та висилала донці на підшукування і придбання квартири.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року в частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ спільного майна подружжя та в частині стягнутого судового збору скасовано.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя.
В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що подружжя має право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності та частки цього майна повинні бути рівними, але оскільки у набутті майна, а саме будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 подружжям, приймав участь батько відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і це знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, вирішувати питання поділу цього майна без залучення до участі у справі ОСОБА_3 порушуєпроцесуальні права ОСОБА_3 та позбавляє права захищати свої права, як особи яка приймала участь у набутті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майна.
Зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції частини другої статті 57 СК України щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, оскільки земельна ділянка підлягає поділу у випадку поділу об`єктів нерухомого майна, які на ній розміщені.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 . Виходив з того, що надана суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 копія договору купівлі-продажу від 12 серпня 2014 року про продаж ОСОБА_1 від імені своєї матері ОСОБА_5, належної на праві власності Ѕ частини житлового будинку з належною частиною господарсько- побутових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 120 000,00 грн є належним та допустимим доказом, оскільки ОСОБА_1 особисто не приймає участі в судових засіданнях, перебуває за кордоном, її представник хоча і був обізнаний про особливості укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири та про джерело походження коштів на придбання спірної квартири, не мав доказів на підтвердження укладання зазначеного договору купівлі-продажу.
Дійшов висновку, що ОСОБА_1 підтверджено, що розрахунок з продавцем квартири ОСОБА_6 проведено за кошти, які вона отримала від своєї матері ОСОБА_5, доказів наявності у колишнього подружжя коштів на придбання квартири суду не надано, як і не надано доказів написання розписки ОСОБА_7 про отримання ним коштів за продаж належної йому на праві власності 1/2 частин квартири
АДРЕСА_2 . Також відсутні докази на підтвердження про більшу вартість квартири.
Відхилив доводи апеляційної скарги щодо заяви ОСОБА_2, написаної ним на ім`я нотаріуса при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, з підстав, що до повноважень нотаріуса при посвідченні договору купівлі-продажу не входить перевірка достовірності інформації зазначеної в заяві.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
02 листопада 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили однобічність у дослідженні доказів порушуючи принципи цивільного процесу змагальності та диспозитивності визнали належним та допустимим доказом копію договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 від 12 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, який надано безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Зазначає, що обставини на які посилається представник позивача про те, що йому у серпні 2019 року лише стало відомо про укладений договір після ухвалення судом першої інстанції судового рішення і відмови нотаріуса у наданні письмового підтвердження укладення договору не відповідають дійсності, оскільки зі змісту запитів представника позивача до нотаріуса вбачається що адвокат Кантур О. А. у липні та серпні надсилав запити до приватного нотаріуса Колодуб С. М. для підтвердження укладення договору, копія якого мається в розпорядженні нотаріуса. Адвокат Кантур О. А. не обґрунтував чому він не заявив клопотання про витребування доказів в суді першої інстанції, а лише у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції змінила свою позицію щодо походження коштів на придбання спірної квартири від продажу Ѕ частини будинку, висловлену в суді першої інстанції, зазначивши, що квартира придбана за кошти надіслані її матір`ю. У порушення норм процесуального права апеляційний суд прийняв докази та зміни підстави заперечень проти позову ОСОБА_2 (позивача за зустрічним позовом), встановив нові обставини, які не були предметом дослідження судом першої інстанції та змінив мотиви рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд не врахував, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладено за згодою чоловіка та згідно заяви ОСОБА_2 від 12 серпня
2014 року, засвідченої нотаріусом, він дав згоду на придбання квартири і стверджував, що договір купівлі-продажу укладається в інтересах сім`ї і укладення цього договору відповідає їхньому дійсному та вільному волевиявленню, роз`яснено зміст статей 60, 65 СК України.
Суди не дали оцінку дійсній вартості спірної квартири, ОСОБА_1 приховала дійсну вартість квартири, яка становила 259 600,00 грн і саме ці кошти були сплачені подружжям.
Суди не встановили, що перераховані кошти від матері ОСОБА_1 - ОСОБА_9 є особистими коштами ОСОБА_1 . Зазначає, що частина перерахованих коштів витрачалась на утримання неповнолітньої сестри ОСОБА_1 - ОСОБА_10 та інші витрати.
04 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні первісного позову, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, у порушення норм матеріального права суд необґрунтовано відійшов від презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуто в період шлюбу. Встановлені апеляційним судом обставини про те, що третя особа ОСОБА_3 придбав будівельні матеріали вартістю 33 901,00 грн не свідчать про дольову участь у будівництві, лише про придбання цих матеріалів в інтересах сім`ї сторін. Судом не надано належної оцінки тому, що спорудження будинку проводилось в інтересах сім`ї, для їх окремого проживання, на початку будівництва використовувались кошти сімейного бюджету, пізніше з коштів, отриманих від її матері.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що вирішення поділу майна є неможливим, оскільки ОСОБА_3, який приймав участь набутті спірного будинку та земельної ділянки не залучений до участі у справі, як сторона у справі, залучення до участі у справі в якості третьої особи звужує його процесуальні права та позбавляє права захищати свої права, як особи, яка приймала участь у набутті сторонами майна так як законодавством не заборонено звертатись третій особі звертатись з позовом про захист свого невизнаного або порушеного права, ОСОБА_3 як особа, яка приймала участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування понесених нею витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вона надавала не безоплатно. Висновок апеляційного суду суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду
від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.
Позовна вимога щодо поділу земельної ділянки на якій розташовані будинок та господарській споруди приватизована відповідачем у 2010 році і на ній зведено спірний будинок, тому не може бути приватною власністю, а є спільною сумісною власністю подружжя підлягає задоволенню, згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України право власності на спірну земельну ділянку підлягає розподілу пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку.
Короткий зміст відзиву
02 грудня 2019 року (згідно штемпеля на поштовому конверті) ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, зважаючи на те, що спірний житловий будинок побудованим ним та його дружиною за спільні грошові кошти, матеріали справи містять докази про те, що земельна ділянка виділена йому для будівництва будинку як учаснику бойових дій, але оскільки ним використано право безоплатної приватизації та її виділ, прийнято рішення за погодженням з ОСОБА_2, що дозвільні документи на виділ цієї земельної ділянки і будівництво будинку будуть оформлятись на нього, а після реєстрації права власності на будинок, він відчужить його ОСОБА_3 за договором дарування. ОСОБА_3 особисто придбавав будівельні матеріали та здійснював будівництво будинку з літа
2010 року, не заперечує факт допомоги сина ОСОБА_2 за його особисті кошти і за його дорученням. Позивач ОСОБА_1 фактично не допомагала у будівництві будинку, перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною. Сторони постійно проживали в будинку ОСОБА_3 до припинення спільного проживання в 2015 році.
02 грудня 2019 року (згідно штемпеля на поштовому конверті) ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні первісного позову залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що факт будівництва спірного житлового будинку в інтересах сім`ї не відповідає дійсності і спростовується належними та допустимими доказами, так як будинок побудований батьками ОСОБА_2 за їх спільні кошти. Батьки відповідача мали стабільний і постійний дохід, всі ці кошти спрямовувались на будівництво будинку, який будувався з літа 2010 року, придбання батьками будівельних матеріалів і обладнання для будівництва житлового будинку, підтверджується матеріалами справи. У сторін були відсутні грошові кошти для здійснення будівництва будинку тобто не мали можливості побудувати такий будинок, що підтверджує, що будівництво будинку здійснювали батьки відповідача, як встановлено судами, сторони, як подружжя не мали грошових коштів на будівництво будинку. Спірна земельна ділянка не підлягає поділу, оскільки отримана ним безоплатно і лише формально, а тому і право спільної сумісної власності на земельну ділянку не виникло.