Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/14568/19
провадження № 61-18782св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року в складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути на її користь 1 177 100 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_2 отримала на виконання доручення (за довіреностями) грошові кошти за належні їй та продані квартири, які мала передати їй, однак, цього не зробила.
Крім того, грошова сума, вказана в договорі купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 - 99 879,32 грн не відповідає її дійсній ринковій вартості, оскільки вказана квартира була продана за 25 000 доларів США, що еквівалентно 657 500 грн, у зв`язку з чим просила стягнути реально отримані відповідачем кошти у розмірі 1 177 100 грн, з яких 657 500 грн - за продаж квартири АДРЕСА_1 і 519 600 грн - за продаж квартири АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 99 879,32 грн скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 99 879,32 грн за продаж квартири АДРЕСА_1 .
В решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 07 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А. було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 вартістю 99 879, 32 грн, які повністю сплачені покупцем та отримані представником продавця до підписання цього договору.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказів повернення відповідачкою ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 99 879,32 грн.
21 грудня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О. Ю. було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, передала у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та сплатила визначену цим договором грошову суму, шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 6 Одеського відділення ПТ "МТБ БАНК" № 47 від 21 грудня 2018 року.
Оскільки ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 особисто отримала 519 600 грн від продажу квартири АДРЕСА_2 від покупця ОСОБА_4 готівкою, вимоги в частині стягнення цих коштів задоволенню не підлягають.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 519 600 грн та передати справу в цій частині на новий розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилался на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 143/280/17.
Крім того ОСОБА_1 оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказувала, що суди не дослідили усі зібрані в справі докази, неповно зʼясували обставини справи. Зазначала про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 саме відповідач отримала кошти від продажу квартири. Сторони визнали, що вказані кошти були отримані відповідачем у готівковій формі. Вказана обставина підтверджується тим, що платіжне доручення на перерахування коштів згідно договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 грудня 2018 року є підробленим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси
03 лютого 2021 року справа № 520/14568/19 надійшла до Верховного Суду.
Межі касаційного перегляду
Судові рішення в частині задоволених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 14 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю. В. було посвідчено довіреність, за умовами якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси та вчиняти увесь передбачений чинним законодавством комплекс юридично значущих дій із розпорядження та управління квартирою АДРЕСА_2 .
Зокрема, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 укладати та підписувати договори цивільно-правового характеру, в тому числі попередній договір, договір про наміри, договір купівлі-продажу квартири, встановлювати умови, ціну цих договорів на свій розсуд, одержати належні їй гроші або майно.
21 грудня 2018 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі вищевказаної довіреності, та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О. Ю. за умовами якого ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1, передала у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 2 зазначеного договору, за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 519 600 грн, які представник продавця одержала від покупця повністю до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 6 Одеського відділення ПТ "МТБ БАНК" № 47 від 21 грудня 2018 року. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін цього договору та є остаточною. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків. Своїм підписом під цим договором представник продавця підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Відповідно до статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що ОСОБА_1 за допомогою належних і допустимих доказів не довела факт неналежного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором доручення з передачі їй коштів у розмірі 519 600 грн від продажу квартири АДРЕСА_2, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 143/280/17, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведеній справі зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
Посилання у касаційній скарзі на те, що платіжне доручення на перерахування ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_1 коштів згідно договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 грудня 2018 року в розмірі 519 600 грн є підробленим не приймаються судом до уваги, оскільки предметом спору в цій справі є стягнення з повіреного ( ОСОБА_2 ) коштів у зв`язку з неналежним виконанням нею обов`язків за договором доручення. Окрім того, пункт 2 договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 грудня 2018 року, яким визначено порядок розрахунку за квартиру шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця та поточний рахунок продавця, є чинним та в установленому законом порядку недійсним не визнавався.
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судові рішення в оскаржуваній відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 519 600 грн залишити без змін.