ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/1049/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року (головуючий - Разіна Т. І., судді: Іоннікова І. А., Тарасенко К. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 25 травня 2020 року (суддя Літвінова М. Є.), у справі
за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області"
до: 1) Кабінету Міністрів України, 2) Міністерства культури та інформаційної політики України, 3) Фонду державного майна України, 4) Белзької міської ради Сокальського району Львівської області, 5) Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області, 6) Державного історико-культурного заповіднику у м. Белзі,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксани Богданівни, 2) Львівської обласної державної адміністрації,
про встановлення/визнання факту належності приналежностей головній речі, усунення перешкод у користуванні майном у спосіб, викладений в позові, витребування майна з чужого незаконного володіння,
(за участю представників: відповідача-1 - Субота О.В.; відповідача-2 - Олексієнко В.М.; відповідача-3 - Ленько М.М.; відповідача-6 - Лень Р.В. )
Суть спору
1. Спір виник між та Релігійною організацією "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (далі - Релігійна громада, позивач) та державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство, відповідач-2) щодо того, хто з них є власником нерухомого майна - Комплексу сакральних споруд урочища Замочок.
2. Позивач стверджує, що спірне майно є його власністю як приналежність до головної речі - споруди Церкви (колишнього Костелу), яка з 1995 року є власністю позивача.
3. Позиція держави в особі відповідача-2 полягає в тому, що Комплекс сакральних споруд є окремим індивідуально визначеним нерухомим майном і належить на праві власності державі в особі Міністерства, яке у 2018 році правомірно здійснило державну реєстрацію цього права.
4. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами позивача про те, що спірне майно має статус приналежності, а отже не є окремою річчю, а набуте позивачем у власність одночасно з набуттям права власності на головну річ - споруду Церкви. За результатом вирішення спору суди дійшли висновку про незаконне заволодіння державою спірним майном та необхідність витребування цього майна від держави на користь власника - Релігійної громади.
5. Верховний Суд визначає ключовими для вирішення даного спору наступні питання:
- чи має Комплекс сакральних споруд правовий статус приналежності до головної речі - споруди Церкви;
- якщо так, то який спосіб захисту права власності позивача на спірне майно є ефективним, зокрема чи підлягає право власності позивача на приналежність судовому захисту шляхом задоволення віндикаційного позову до особи, яка здійснила державну реєстрацію права власності на таке майно за собою.
Фактичні обставини справи
6. Розпорядженням Львівської обласної ради народних депутатів від 28.03.1995 №202 Релігійній громаді передано у власність споруду колишнього Костелу Пречистої Діви Марії (зараз - Церква Перенесення Мощей Святого Миколая) по вул. Грушевського, 6Б у м. Белз Сокальського району Львівської області (далі - Церква). 19.04.1995 Релігійна громада отримала реєстраційне посвідчення на домоволодіння - Церкву, а 30.07.2010 здійснено державну реєстрацію права власності Релігійної громади на споруду Церкви.
7. Рішенням Белзької міської ради народних депутатів від 30.05.1995 Релігійній громаді затверджено площу земельної ділянки обсягом 0, 68 га.
8. На земельній ділянці площею 0,68 га, окрім будівлі Церкви, також розташоване інше майно: Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями.
9. Вказане майно під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд на "Замочку", як об`єкти культурної спадщини, рішенням Белзької міської ради від 22.02.2006 №517 передано на баланс Державного історико-культурного заповідника м. Белз.
10. Згідно з наказом Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України місцевого значення, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" по вул. Грушевського у м. Белз включено наступні об`єкти: Костел Пречистої Діви Марії, Дзвіниця, Відкритий вівтар Св.Валентина, Брама, Мури з хресною дорогою і каплицями з присвоєнням кожному з наведених об`єктів відповідних охоронних номерів.
11. Рішенням Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 Марійській каплиці, Вівтарю Св. Валентина присвоєно окрему поштову адресу: м. Белз, вул. Грушевського, 6В.
12. Рішенням Белзької міської ради від 05.02.2018 №395 за наслідками інвентаризації за Релігійною громадою закріплено земельну ділянку площею 0,68 га, проте речове право користування земельною ділянкою Релігійною громадою не оформлено.
13. 06.04.2018 за реєстраційним номером 1530091946248 здійснено державну реєстрацію права державної власності в особі Міністерства на об`єкт нерухомого майна - Комплекс сакральних споруд урочища Замочок загальною площею 106 м.кв. у складі об`єктів: Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями: мури з Хресною дорогою, Східна каплиця, Західна каплиця, які розташовані за адресою: Львівська обл., Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6В (далі - Комплекс сакральних споруд). Підставою для державної реєстрації речового права вказано: лист Фонду державного майна України №10-15-6728 від 04.04.2018 та витяг Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018.
14. За висновком проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 22.04.2019 №869:
- Церква, яка є власністю позивача, та Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які зареєстровані на праві власності за Міністерством під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", у сукупності складають парафіяльний комплекс;
- майно, зареєстроване за Міністерством як "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", являється приналежністю головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз по вул. Грушевського, 6Б та не є окремими самостійними речами.
Короткий зміст позовних вимог
15. У червні 2018 року Релігійна громада звернулася до суду з позовом до (1) Кабінету Міністрів України, (2) Міністерства, (3) Фонду державного майна України (далі - Фонд), (4) Белзької міської ради Сокальського району Львівської області (далі - Рада), (5) Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області, (6) Державного історико-культурного заповіднику у м. Белзі (далі - Заповідник) про:
- встановлення/визнання факту, що Комплекс сакральних споруд є приналежністю головної речі - Костелу Пр. Діви Марії, який знаходиться у власності позивача;
- усунення перешкод в користуванні спірним майном шляхом: (1) визнання незаконним та скасування рішення Ради від 22.02.2006 №517 про передачу спірного майна баланс Заповідника; (2) скасування рішення Виконавчого комітету Ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння цьому майну окремої поштової адреси; (3) скасування реєстрації Комплексу сакральних споруд в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна; (4) скасування державної реєстрації права власності на це майно за єдиним реєстраційним номером №1530091946248 за Міністерством; (5) зобов`язання відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном;
- витребування Комплексу сакральних споруд від Міністерства та Заповідника на користь позивача.
16. Позов мотивований тим, що Комплекс сакральних споруд є приналежністю до головної речі - споруди колишнього Костелу Пр. Діви Марії (Церква), а отже не є окремим об`єктом права власності, а право власності на спірне майно набуто позивачем у 1995 році одночасно з набуттям права власності на Церкву. Споруда Церкви та Комплекс сакральних споруд є єдиним об`єктом нерухомого майна, який розташований на одній земельній ділянці площею 0,68 га, яка власником земельної ділянки - Радою в цілому закріплена за Релігійною громадою.
17. У зв`язку з чим держава в особі Фонду та Міністерства незаконно розпорядилась спірним майном, яке є власністю позивача, без жодних правових підстав включивши його до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна та у подальшому на цій підставі протиправно зареєструвала спірне майно за Міністерством як окремий об`єкт речових прав.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року, позов задоволений частково. Витребувано від Міністерства та Заповідника на користь Релігійної громади Комплекс сакральних споруд (згідно з наведеним судом переліком) як майно, що є приналежністю до головної речі - споруди Церкви та яке зареєстроване за Міністерством як окремий об`єкт державної власності за реєстраційним номером 1530091946248. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
19. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, дослідивши у тому числі висновок проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи, встановили, що Комплекс сакральних споруд за своїм правовим статусом є приналежністю до головної речі - Церкви. Таким чином, в силу положень статті 186 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно не є окремим об`єктом права власності, слідує за головною річчю, а тому право власності на це майно набуто позивачем одночасно з набуттям права власності на споруду Церкви.
20. Отже, проведення за Міністерством державної реєстрації права державної власності на Комплекс сакральних споруд, як на окремий об`єкт речових прав, порушує набуте у встановленому порядку право власності позивача на це майно та суперечить положенням частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), які містять пряму заборону проведення реєстрації речових прав на споруди, які є приналежністю до головної речі. У зв`язку тим, що спірне майно після здійснення державної реєстрації прав на нього перебуває у фактичному володінні Міністерства, яке набуло майно безвідплатно, таке майно підлягає безумовному витребуванню у відповідачів 2 та 6 на користь позивача на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Міністерство звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
22. Суди неправильно застосували статтю 388 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду у справі №903/844/17, внаслідок чого не з`ясували обставини, які входять до предмета доказування у справах за віндикаційним позовом. Так, спірне майно ніколи не вибувало із володіння позивача, оскільки завжди перебувало у державній власності, яка у тому числі несла тягар утримання цього майна, яке належить до об`єктів культурної спадщини.
23. Судом першої інстанції не розглянуто заяву відповідача-6 про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, внаслідок чого не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №914/3224/16 щодо перебігу строку позовної давності у правовідносинах про витребування майна у добросовісного набувача.
24. У порушення вимог статей 86, 104 ГПК України суди безпідставно надали перевагу та поклали в основу судових рішень висновок судового експерта, не оцінивши інші наявні у справі докази, які цей висновок спростовують. На переконання скаржника, експертиза не була повною та всебічною, проведена з численними порушеннями законодавства, а тому взагалі не могла бути оцінена судом як належний та допустимий доказ.
Позиції інших учасників справи (узагальнено)
25. Релігійна громада у відзиві на касаційну скаргу проти її доводів заперечує. Вважає правильними висновки судів про те, що спірне майно є приналежністю до належної йому Церкви.
26. Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу вказує на відсутність будь-яких правовідносин з позивачем, а питання, пов`язані із формуванням державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належать до повноважень Міністерства.
27. Заповідник у відзиві на касаційну скаргу погоджується з її доводами щодо неправильного застосування судами статті 388 ЦК України та наслідків сливу строку позовної давності, а також неможливості врахування висновку експертизи, як доказу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги, визначені підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зводяться до двох аргументів скаржника:
- заперечення обставини належності спірного майна на праві власності позивачу, з тих підстав, що це майно завжди було окремим, самостійним об`єктом та перебувало у власності держави;
- незастосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог.
30. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з наступних підстав.
Щодо набуття права власності на спірне майно
31. Суди встановили, що у 1995 році Релігійна громада отримала у власність споруду Церкви (Костелу Пр. Діви Марії) від Львівської обласної ради народних депутатів, після чого Белзькою міською радою Релігійній громаді затверджено площу земельної ділянки обсягом 0, 68 га для обслуговування Церкви.
32. Натомість комплекс споруд, які розташовані поруч із Церквою та на цій же земельній ділянці площею 0,68 га, а саме: Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд на "Замочку" у 2006 році передано Радою на баланс Заповідника.
33. У 2018 році здійснено державну реєстрацію права державної власності в особі Міністерства на Комплекс сакральних споруд, як на окремий об`єкт речових прав. Державна реєстрація речового права держави на спірне майно проведена на підставі двох документів: лист Фонду №10-15-6728 від 04.04.2018 та витяг Фонду з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018.
34. У той же час за висновком проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи Церква та об`єкти, зареєстровані на праві власності за Міністерством як Комплекс сакральних споруд, у сукупності складають єдиний парафіяльний комплекс, а сам Комплекс сакральних споруд являється приналежністю головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз по вул. Грушевського, 6Б та не є окремими самостійними речами.
35. Таким чином, суди встановили, що спірне майно є саме приналежністю до головної речі - споруди Церкви.
36. Статтею 132 ЦК УРСР (чинною на момент набуття позивачем права власності на Церкву) визначено, що приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.
36.1. Подібні положення містить стаття 186 ЦК України у чинній редакції, відповідно якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
37. Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.
38. Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
38.1. У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
39. Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
40. Керуючись у тому числі висновками проведеної у справі судової експертизи, суди визначили статус Комплексу сакральних споруд як приналежності до споруди Церкви, з чого зробили логічний правовий висновок про те, що право власності на спірне майно набуто Релігійною громадою одночасно з набуттям права власності на Церкву в силу особливої правової природи такого майна та не потребує додаткового підтвердження позивачем. Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком судів, який прямо випливає з положень статей 186, 190, 316 ЦК України.