Постанова
іменем України
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 661/3658/19
провадження № 51-2145км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Чагарного М.П.,
а також в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Хазова Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019230000000174, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 24 березня 2021 року вирок місцевого суду щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 17 травня 2019 року близько 15 години 30 хвилин в м. Таврійськ Херсонської області, керуючи автомобілем ЗАЗ Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснюючи рух автодорогою Нова Каховка - Скадовськ, зі сторони м. Скадовськ у напрямку м. Нова Каховка Херсонської області, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася, в порушення вимог п. п. 2.3 б), 12.4, 14.6 а) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), рухаючись зі швидкістю не менше 84…93 км/год, що перевищує дозволену в населеному пункті - 50 км/год, в районі перехрестя з вул. У. Громової с. Плодове виконував обгін мопеду Suzuki, без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який виконував маневр повороту ліворуч, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних транспортних засобів, у зв`язку з чим останньому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події; пасажиру мопеда Suzuki, без реєстраційного номеру, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, визнавши вимоги апеляційної скарги прокурора необґрунтованими та погодившись із рішенням суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень ПДР, а також того, що ОСОБА_1, будучи обізнаним, що на ділянці автомобільної дороги наявне перехрестя та встановлено обмеження швидкості руху, проігнорував наведені вимоги ПДР. Вважає, що суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті двох неповнолітніх дітей були породжені конкретними діями обвинуваченого, який свідомо порушив встановлену ПДР заборону на здійснення обгону на перехресті та не дотримався швидкісного режиму в межах населеного пункту. Звертає увагу також на те, що під час судового провадження ОСОБА_1 свою вину у вчиненому злочині заперечував, фактичні обставини справи не визнавав та надавав показання, які явно суперечать зібраним у справі доказам. Крім того, вказує на те, що судом не було враховано позицію потерпілого (батька загиблих), який настоював на суворому покаранні та відмовився від будь-якої грошової компенсації завданої шкоди.
Захисник Хазов Ю.С. подав на касаційну скаргу прокурора заперечення, в яких просить ухвалу Херсонського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Чагарний М.П. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Хазов Ю.С. вважали касаційну скаргу необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Чагарного М.П., засудженого ОСОБА_1 та захисника Хазова Ю.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.
Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання та останнім місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, згідно з досудовою доповіддю має низькі ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, висловлював щирий жаль з приводу ДТП, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційних скарг прокурора, обвинуваченого та його захисника, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим розмір призначеного ОСОБА_1 покарання в наближеній до мінімальної межі санкції та з призначенням додаткового покарання в максимальному розмірі.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виходячи з конкретних обставин його вчинення.
Як установлено судом апеляційної інстанції, суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті двох осіб були породжені конкретними діями ОСОБА_1, який порушив встановлену ПДР заборону на здійснення обгону на перехресті та не дотримався швидкісного режиму, що свідчить про наявність обов`язкової сторони складу злочину - причинного зв`язку між порушенням ОСОБА_1 вказаних вимог ПДР і зазначеними наслідками,
Разом із тим, такі дії ОСОБА_1 свідчить не лише про наявність причинного зв`язку між порушенням вимог ПДР і наслідками такого діяння, але й доводять умисний характер цих порушень та легковажність нехтування цими важливими вимогами щодо безпеки дорожнього руху.
При цьому, як констатовано експертом у висновку № 118-АТ від 10 серпня 2020 року, дотримуючись вимог п. 12.4, 14.6 а) та 12.3 ПДР, ОСОБА_1 міг мати технічну можливість попередити настання ДТП.
Однак, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував характер порушень останнім низки пунктів ПДР, насамперед, порушення встановленої ПДР заборони на здійснення обгону на перехресті та керування автомобілем зі швидкістю
84…93 км/год, що є значним перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості 50 км/год, а також непоправну тяжкість наслідків цих порушень - смерті двох неповнолітніх осіб.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк шість років, що наближено до мінімальної межі санкції вказаної норми, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
Отже, судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі цього засудженого внаслідок м`якості.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, призначене йому вироком суду за ч. 3 ст. 286 КК покарання слід вважати м`яким.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, Суд