Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 126/535/20
провадження № 51-1673км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Анісімова Г.М., Мазура М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Пригузи С.Д.(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Пригузи Сергія Дмитровича на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2020 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.185 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на 150 годин, за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбуття покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч.1ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За цим вироком установлено, що 24 лютого 2020 року близько 20:00, коли ОСОБА_1 перебував у АДРЕСА_2, у приміщенні житлового будинку, що належить ОСОБА_2, між ним і його співмешканкою ОСОБА_2 виник словесний конфлікт. Під час вищевказаного конфлікту ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та умисно з метою заподіяння тілесних ушкоджень завдав декілька ударів кулаками обох рук у ділянку її обличчя та тулуба. У результаті заподіяння ударів потерпіла ОСОБА_2 впала, при цьому ОСОБА_1, продовжуючи свій злочинний умисел, завдав потерпілій ще декілька ударів ногами в ділянки голови та тулуба ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта № 25 від 25 лютого 2020 року ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження.
Крім того, 16 лютого 2020 року близько 13:00, перебуваючи в с. Велика Киріївка Бершадського району Вінницької області, ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_3, з метою вчинення крадіжки прийшли до домоволодіння під АДРЕСА_3 та яке належить ОСОБА_4, щоб викрасти майно, з метою його подальшого продажу, оскільки знали, що в даному будинку на даний час ніхто не проживає. Пройшовши до вищевказаної території зі сторони поля, де відсутня частина паркану, з метою крадіжки чужого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зайшли на територію вищевказаного домоволодіння та підійшли до підсобного приміщення, збитого із хвилястого шиферу. У подальшому зайшли в середину, звідки вчинили крадіжку брухту кольорових металів алюмінію та брухту чорних металів загальною вагою 40 кг 600 г, який винесли за межі домоволодіння зі сторони поля на ґрунтову дорогу.
Після цього ОСОБА_1 пішов до місця проживання свого брата ОСОБА_5 та попросив завезти металобрухт у м. Бершадь Бершадського району Вінницької області мотоциклом, який перебуває в користуванні останнього. Про те, що металобрухт викрадений, ОСОБА_1 не повідомив. На дану пропозицію ОСОБА_5 погодився. Приїхавши до домоволодіння під АДРЕСА_3 зі сторони поля, де на них очікував ОСОБА_3, вони погрузили вищевказане майно до коляски мотоцикла і з метою продажу повезли його до ОСОБА_6, який проживає на АДРЕСА_4 та якому не було відомо про те, що даний металобрухт викрадений. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продали вищевказаний металобрухт за 300 грн, які в подальшому витратили для власних потреб.
Згідно з висновком експерта № 1797/1798/20-21 від 05 березня 2020 року загальна ринкова вартість викраденого становить 322 грн.
За вироком Вінницького апеляційного суду від 22січня 2021 року рішення місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на 150 годин, за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Захисник Пригуза С.Д. просить скасувати вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 серпня 2020 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що підзахисний повністю визнав себе винуватим у скоєних кримінальних правопорушеннях, щиро розкаявся у вчиненому, не заперечував фактичних обставин справи, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, потерпіла претензій до засудженого не має. Судами при ухваленні вироків не було враховано вказаних обставин. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано вказав, що ОСОБА_1 вчинив новий умисний тяжкий злочин, тоді як на час вчинення кримінальних правопорушень ч. 2 ст. 185 КК відносилась до злочинів середньої тяжкості. Крім цього, вказує що поза увагою судів залишилось, що досудовим слідством не встановлено власника викраденого майна.
Заперечень на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Пригуза С.Д. підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника і просив її задовольнити.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника і просив її відхилити, посилаючись на те, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання повною мірою відповідає загальним засадам, визначеним статтею 65 КК, та особі засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 185 КК, зроблено на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав винуватість у інкримінованих йому діяннях.
Касаційні доводи сторін захисту про залишення судами поза увагою того, що досудовим слідством не встановлено власника викраденого майна, є неприйнятними з огляду на таке.
Приписами ч. 3 ст. 349 КПК визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Варто зауважити, що за матеріалами справи під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, погодився із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті та дав згоду на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК,заявив, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розумінні ОСОБА_1 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження.Прокурор та потерпілі також не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду. Сторона захисту вироку суду в апеляційному порядку не оскаржувала.
Згідно з ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.
Виходячи із матеріалів кримінального провадження потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні підтверджувала приналежність їй викраденого майна. ОСОБА_1 будь-яких заперечень щодо цього приводу не висловлював.
З огляду на наведене твердження захисника у касаційній скарзі про те, що поза увагою судів залишилось невстановлення досудовим слідством власника викраденого майна, не можуть бути предметом перевірки касаційним судом, відповідно до приписів ч. 3 ст. 349 КПК.
Стосовно доводів захисника щодо необґрунтованого скасування судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду в частині звільнення від відбуття покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК, то вони, на думку колегії суддів є безпідставними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Мотивуючи свої висновки про можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд урахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винуватого, який раніше був судимий, його задовільну характеристику з місця проживання, відсутність претензій з боку потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4, щире каяття, а також наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочинів.
Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винуватої та інші обставини справі справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Тобто можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням пов`язана із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями) та залежить від конкретних обставин кримінального провадження.
З такою формою відбування засудженим ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції не погодився та зазначив, що місцевий суд належним чином не обґрунтував підстав, з яких дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування ним покарання з урахуванням даних про його особу, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності та був засуджений до реальної міри покарання за ч. 5 ст. 15, ст. 27, ч. 3 ст. 307, ст. 69 КК, це покарання не попередило вчинення ним нових злочинів, зокрема в цьому провадженні - корисливого злочину та злочину проти особи, наведене свідчить про його стійку антигромадську позицію, небажання виправлення та відсутність здатності до стійкої правослухняної поведінки. Крім цього, апеляційний суд узяв до уваги дані, що містяться у досудовій доповіді органу пробації, згідно з якою щодо ОСОБА_1 встановлено високий ризик повторного вчинення кримінальних правопорушень та високий ризик небезпеки для суспільства.
Звільняючи ОСОБА_1 від відбуття покарання на підставі ст. 75 КК, місцевий суд належним чином не обґрунтував наявності соціальних чинників, які свідчать про можливий вплив на поведінку засудженого та його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не сприяє меті покарання та недостатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.
Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно того, що визначена засудженому форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства зі строком покарання є справедливим і виваженим заходом примусу, який забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
У зв`язку з цим оскаржуване судове рішення колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і мотивованим, а також таким, що відповідає вимогам ст. 420 КПК. При цьому Судом не встановлено під час постановлення зазначеного рішення порушень вимог кримінального процесуального закону, а захисник у касаційній скарзі переконливо не обґрунтовує і не вказує, на підставі яких даних про особу засудженого можна зробити висновок про можливість його виправлення без відбування реального покарання, а ті дані про його особу, на які посилається захисник, не є безумовними і такими, що підтверджують можливість застосування положень ст. 75 КК.
Колегія суддів вважає, що всі наведені дані про особу ОСОБА_1, який був раніше засуджений за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, на шлях виправлення не став, та обставини, які були визнані такими, що пом`якшують та обтяжують покарання, і враховані судом відповідно до ст. 65 КК, у цьому конкретному випадку свідчать про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Незважаючи на те, що апеляційний суд помилково послався на вчинення ОСОБА_1 тяжкого злочину, тоді як злочин, передбачений ч. 2 ст. 185, не належить до тяжких, з урахуванням того, що більш суворого покарання суд не призначив, а навпаки зменшив покарання з 3 років позбавлення волі до 1 року 6 місяців, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні зазначене не впливає на висновки про неможливість застосування щодо ОСОБА_1 приписів ст. 75 КК.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК і які могли бути безумовною підставою для скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого суд касаційної інстанції не встановив.
Враховуючи викладене, Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника Пригузи С.Д. без задоволення.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд