ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 592/16892/19
провадження № 51-1825км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Антонюк Н.О.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Подоляк М.С.,
засуджений ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції),
захисник Касатська Ю.А. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Сумського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018200440002466, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Суми, проживає за адресою: АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну судового рішення шляхом застосування ст.75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений посилається на те, що вирок суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання є занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для його виправлення та особі засудженого.
Зокрема, зазначає, що суд апеляційний інстанції не взяв до уваги те, що він як на досудовому слідстві, так і в суді визнавав себе винним, від слідства та суду не ухилявся, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся та придбавав ліки для потерпілого.
Стверджує, що судом не враховано даних про його особу, а саме молодий вік, наявність хронічного захворювання, того, що він тільки створив сім`ю, має на утриманні малолітню дитину, має постійне місце проживання, роботу та сам утримує сім`ю, оскільки дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
Вказує, що апеляційним судом не взято до уваги те, що відповідно до вимог ст.67 КК України судом першої інстанції не встановлено обставин, що обтяжують покарання, а обставини, що пом`якшують покарання, залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.
Водночас судом апеляційної інстанції не зазначено про те, що потерпілий ОСОБА_2 переходив дорогу з інтенсивним рухом транспортних засобів поза пішохідним переходом та фактично сам створив небезпечну ситуацію.
Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі враховано досудову доповідь органу пробації щодо застосування до засудженого покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства.
Також стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував при призначенні покарання засудженому ст.75 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення, та покладено відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 19 298,81 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 70 000 грн - моральної шкоди.
Вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 липня 2018 року приблизно о 09:00, керуючи технічно-справним автомобілем "DAEWOO Ланос", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Іллінській у місті Сумах зі сторони вул. В. Чорновола у напрямку центра міста та біля будинку № 62 знехтував безпекою дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки під час виникнення небезпеки, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїжджу частину справа наліво щодо напрямку його руху. Унаслідок дорожньо-транспортної події потерпілому ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження: "закрита травма грудної клітки, множинні переломи ребер з обох сторін, перелом лівої ключиці, двосторонній гемоторакс, забій легень, серця", які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 782 від 23 листопада 2018 року кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження. У вказаній дорожній обстановці водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. "б" п.2.3, п.12.3Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вироком Сумського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Пєхтєрєва Д.В. задоволено частково. Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу.
На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 надійшов відзив від потерпілого ОСОБА_2, який підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та просив задовольнити її в повному обсязі.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, а саме не застосування апеляційним судом ст. 75 КК України, що потягло призначення суворого покарання, є обґрунтованими з огляду на таке.
Так, положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Суд, приймаючи рішення, у мотивувальній частині вироку зобов`язаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК України.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к, від 20 квітня 2021 року у справі № 212/4460/18-к та інші).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі та звільняючи від його відбування з випробуванням, виходив з того, що засуджений вчинив тяжкий злочин з необережності, вину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, має молодий вік, на його утриманні перебуває малолітня дитина, раніше несудимий, частково відшкодував потерпілому завдану шкоду, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. Вказані обставини суд визнав такими, що пом`якшують покарання.
Обставин, що обтяжує покарання засудженому, відповідно до вимог ст.67 КПК України судом не встановлено.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що з огляду на характер вчиненого ОСОБА_1 злочину місцевий суд правильно призначив основне покарання відповідно до вимог статей 65 - 67 КК України, що передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України у мінімальному розмірі.
Разом з тим апеляційний суд зазначив, що виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування покарання є неможливим, та не знайшов підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням. на підставі ст.75 КК України.
Так, стверджуючи про неправильне застосування місцевим судом ст. 75 КК України апеляційний суд послався на те, що наведені у вироку відомості про особу ОСОБА_1 не є визначальними при вирішенні питання про його звільнення від відбування покарання, судом було не в повній мірі враховано думку потерпілого ОСОБА_2, незначний розмір відшкодування завданої шкоди та відсутність в діях засудженого дійсно щирого каяття з приводу вчиненого.
При цьому суд залишив без уваги конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення,зокрема щодо дій потерпілого, який переходив дорогу з інтенсивним рухом транспортних засобів поза пішохідним переходом,ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, який визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв слідству, про що свідчила його поведінка під час досудового розслідування та судового провадження, на час якого добровільно повністю відшкодував потерпілому завдану шкоду, відсутність обставин, що обтяжували покарання. Також не було враховано з`ясовані місцевим судом дані про особу винуватого, зокрема те, що він не судимий, молодого віку, має міцні соціальні зв`язки, утримує малолітню дитину та дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно.
Також апеляційним судом безпідставно не взято до уваги інші обставини, які могли вплинути на вирішення питання щодо звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, зокрема висновок досудової доповіді органу пробації від 27.11.2019 року, про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання в умовах ізоляції. Колегія суддів погоджується із тим, що досудова доповідь органу пробації має рекомендаційний характер, відповідно до положень статей 314, 314-1 КПК України. Однак така доповідь може бути взята до уваги судом під час вирішення питань пов`язаних із призначенням чи відбуванням покаранняіз урахуванням ступеня тяжкості вчиненого, особи винного, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
Отже, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок допустив порушення пунктів 2, 3 статті 438 КПК України.
Під час касаційного розгляду встановлено наявність у засудженого хронічного захворювання, що підтверджено консультативним висновком лікаря пульмонолога ТОВ "Сумський обласний центр алергології та еферентних методів лікування "Міра" від 04 квітня 2021 року.
Таким чином, з урахуванням права судової дискреції, встановлених судом обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, позиції потерпілого, який у відзиві на касаційну скаргу підтримав її вимоги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність встановлених ст. 75 КК України підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, що буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на викладене, відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України є підстави для задоволення касаційної скарги засудженого та зміни вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Оскільки після набрання вироком законної сили ОСОБА_1 було взято під варту і він утримується у державній установі "Машівська виправна колонія (№9)", його належить звільнити з-під варти.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд