Постанова
Іменем України
06 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 282/423/20
провадження № 61-15207св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітов М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Пархоменка,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка, яка підписана представником Герасимовим Петром Олександровичем, на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року у складі судді Вальчук В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.
Позов мотивований тим, що 25 березня 2005 року уклала з Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Пархоменка договір оренди землі, відповідно до якого передала відповідачеві в оренду строком на п`ять років належну їй земельну ділянку, площею 2,3301 га, кадастровий номер 1823182400:03:002:0019, яка розташована на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
15 лютого 2010 року між ними укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк оренди продовжено до 01 березня 2020 року.
10 грудня 2018 року вона підписала додаткову угоду до договору оренди землі. Однак, при підписанні даної угоди не були погоджені істотні умови договору оренди, а саме - не чітко визначений відсотковий розмір орендної плати (понад 3 %), який, в свою чергу, пов`язаний із розміром грошової оцінки земельної ділянки.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила:
визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, укладену між нею та відповідачем 10 грудня 2018 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 25 березня 2005 року, укладену 10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Пархоменка.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судового збору.
Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що зміст спірної угоди свідчить про те, що визначеній у п.4.1 розмір орендної плати понад 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки ( паю) не відповідає положенням статей 15, 21, 22 Закону України "Про оренду землі", що, в свою чергу, є підставою для визнання цієї угоди недійсною. Положення угоди щодо визначення орендної плати у розмірі понад 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки надає орендарю право за власним волевиявленням визначати орендну плату, розмір якої не може бути меншим від зазначеної межі, проте щороку може бути різним й залежить від волі відповідача, внаслідок чого орендодавець не отримує того, на що вона розраховувала при підписанні додаткової угоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ПСП ім. Пархоменка подало до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану Герасимовим П. О., в якій просить скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що всупереч частини першої статті 15 ЦК України судами не з`ясовані обставини, чи були порушені права позивача внаслідок зазначення в оскарженій додатковій угоді розміру орендної палати "понад 3 %", не встановлені обставини про те, чи заперечував позивач проти такого розміру орендної плати. Судами зроблені невірні висновки про відсутність істотної умови в додаткові угоді, в той час як мало місце неоднакове тлумачення сторонами істотної умови договору, що є підставою для застосування статті 213 ЦК України, а не визнання договору недійсним. За вказаних обставин, суди помилково застосували положення частини першої статті 215 ЦК України, статті 203 ЦК України, що не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки права позивача не були порушені та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3, та просив в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивований тим, що правова позиція Верховного Суду з даного питання чітко визначена. Якщо відсутність істотної умови договору оренди, в даному випадку не визначення розміру орендної плати, потягнули порушення прав орендодавця, то такі правочини підлягають визнанню недійсними. Посилання представника відповідача як на підставу оскарження судових рішень на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є надуманим. Суди визнавши додаткову угоду недійсною, захистили її законні права та інтереси.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ПСП ім. Пархоменка про зупинення виконання рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року відмовлено.
У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 282/423/20 надійшли до Верховного Суду та 17 лютого 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 322/1008/16, від 03 вересня 2018 року у справі № 482/2215/15-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 535/856/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 171/1351/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі 562/2026/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 та у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 25 березня 2005 року між сторонами укладений договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передала відповідачеві в оренду строком на п`ять років належну їй земельну ділянку, площею 2,3301 га, кадастровий номер 1823182400:03:002:0019, яка розташована на території Вигнанської сільської ради Любарського району та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендна плата погоджена сторонами у розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки (31020 грн.), що становить 465 грн. в рік.
15 лютого 2010 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк договору оренди землі продовжений до 10 березня 2020 року. Даною угодою також погоджений розмір орендної плати, а саме: 3% від грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1141 грн. на рік.
10 грудня 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк оренди пролонговано на 10 років, до 1 березня 2030 року, а також викладено в новій редакції окремі положення договору оренди землі. Зокрема, зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі (понад 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю); розмір орендної плати у грошовій формі у гривнях (готівкова та безготівкова); можлива оплата виробленою продукцією за окремою домовленістю.