ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 913/680/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Ніколенко О.В. самопредставництво (витяг з ЄДРЮО)
відповідача - не з`явився
третьої особи - не з`явився
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Національного банку України
на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 19.03.2021 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021
за позовом Національного банку України
до спільного підприємства "Айдар-Ан-М`ясо"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Фінансова ініціатива".
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням господарського суду Луганської області від 04.03.2021 (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено повністю.
У рахунок часткового погашення заборгованості публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Фінансова ініціатива" (далі - ПАТ "КБ " Фінансова ініціатива", третя особа) за кредитним договором від 20.02.2009 №12/09/2 та кредитним договором від 13.05.2014 № 12/09/5 перед Національним Банком України (далі - НБУ, позивач) у загальній сумі 2 296 723 939,73 грн, з яких:
за кредитним договором від 20.02.2009 № 12/09/2:
- заборгованість за кредитом складає 174 392 176,10 грн,
- заборгованість за процентами складає 19 413 698,63 грн,
- штраф складає 30.000,00 грн;
загальна сума заборгованості за кредитом 193 835 874,73 грн;
за кредитним договором від 13.05.2014 № 12/09/5:
- заборгованість за кредитом складає 1 966 995 051,30 грн,
- заборгованість за процентами складає 135 863 013,70 грн,
- штраф складає 30 000,00 грн.
загальна сума заборгованості за кредитом 2 102 888 065,00 грн, -
звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20.02.2009, укладеним між НБУ та спільним підприємством "Айдар-Ан-М`ясо" (далі - СП "Айдар-Ан-М`ясо", відповідач), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. та зареєстровано в реєстрі за № 506, цілісний майновий комплекс, у тому числі:
на нерухоме майно-нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Луганська область, Новопсковський район, село Кам`янка, вулиця Пульного, буд. 65, що належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власність на нежитлові будівлі серії САА № 480028, виданого Кам`янською сільською радою Новопсковського району Луганської області 14.09.2004, та право власності якого зареєстровано Новопсковським районним бюро технічної інвентаризації 22.09.2004, реєстраційний № 7563173, номер запису 62 в книзі 2, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4827045 від 23.09.2004, та на рухоме майно за переліком, наведеним у резолютивній частині рішення.
Стягнуто з СП "Айдар-Ан-М`ясо "на користь НБУ витрати на судовий збір у сумі 15 294, 00 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 апеляційну скаргу відповідача - СП "Айдар-Ан-М`ясо" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2021 залишено без змін.
Додатковим рішенням господарського суду Луганської області від 19.03.2021 (суддя Корнієнко В.В.):
стягнуто з НБУ на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 224 706,00 грн;
стягнуто з СП "Айдар-Ан-М`ясо" на користь НБУ витрати на судовий збір у сумі 224 706, 00 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 (у складі колегії суддів: Пелипенко Н.М., Барбашова С.В., Істоміна О.А.) додаткове рішення господарського суду Луганської області від 19.03.2021 залишено без змін.
Стислий виклад вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, НБУ у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
З доводів касаційної скарги вбачається, що НБУ зазначає про:
- неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права;
- неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 07.08.2019 у справі №907/628/17, від 11.06.2020 у справі 917/1369/17, від 14.05.2019 у справі №904/592/18 щодо питання визначення розміру судового збору за подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Касаційне провадження
У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.07.2021, який наявний в матеріалах справи.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Відповідно до вимог статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції з власної ініціативи ухвалив додаткове рішення про стягнення з позивача в дохід державного бюджету України недоплаченої суми судового збору в сумі 224 706,00 грн та про відшкодування з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 224 706,00 грн.
Додаткове рішення суду обґрунтоване з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, згідно з якою позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається, виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу при поданні позову слід було сплачувати судовий збір виходячи з розміру його грошових вимог за кредитними договорами, на задоволення яких було спрямовано позов (2 355 336 712, 33 грн), а не виходячи з оціночної вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку (1 019 600,00 грн). Зважаючи на те, що зменшення позивачем в ході розгляду справи розміру заборгованості за кредитними договорами до 2 296 723 939, 73 грн не вплинуло на розмір судового збору (з урахуванням максимальної ставки судового збору, визначеної пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України" Про судовий збір"), позивач при поданні позову мав сплатити судовий збір в сумі 240 000,00 грн та, враховуючи сплачений позивачем при поданні позову судовий збір у сумі 15 294, 00 грн, суд ухвалив додаткове рішення про стягнення з позивача до державного бюджету України недоплачений судовий збір у сумі 224 706,00 грн (240000,00 - 15294,0 = 224 706,00) і про відшкодування з відповідача на користь позивача витрат на судовий збір у сумі 224 706, 00 грн.
Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що, розраховуючи судовий збір, суд першої інстанції помилково виходив з розміру заборгованості за кредитними договорами, з метою погашення якої позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. У спірних правовідносинах, з урахуванням визначеної в договорі іпотеки вартості предмета іпотеки, сума судового збору повинна визначатися з вартості предмета іпотеки, яка погоджена в іпотечному договорі - 55 760 916, 00 грн.
Втім, Верховний Суд не погоджується з даними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Предметом позову у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 2 296 723 939, 73 грн.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до змісту частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Статті 162 та 163 ГПК України містять положення, за якими у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.
Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача.
Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2019 у справі №907/9/17 та постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №907/628/17, від 14.05.2019 у справі №904/592/18, від 11.06.2020 у справі №917/1368/17.
Таким чином, суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позовна вимога у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки носить майновий характер та оплачується судовим збором відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" (скаржником дана обставина не заперечується). Втім, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо визначення розміру судового збору.
Долучений позивачем до позову експертний висновок суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" щодо визначення ринкової вартості об`єкта оцінки містить висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки станом на 20.02.2017, згідно з яким ринкова вартість об`єкта оцінки становить 1 019 600,00 грн.
Таким чином, вартість предмета іпотеки на момент звернення до суду становила 1 019 600,00 грн.
Отже, судовий збір за подання позовної заяви сплачено позивачем у розмірі виходячи із ціни заявленого позову, який носить майновий характер, а в подальшому за результатами ухвалення рішення суду про задоволення позову витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 ГПК України було покладено на відповідача, про що зазначено у резолютивній частині рішення суду. А саме - 15 294,00 грн., що становить 1,5 відсотка від вартості предмета іпотеки (розміру виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна). При цьому будь-яких обставин щодо невідповідності ціни позову дійсній вартості спірного майна судами попередніх інстанцій встановлено не було.
У справі № 904/592/18, на яку посилається скаржник, предметом спору є вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтована порушенням позичальником зобов`язань за кредитними договорами виконання зобов`язань, за якими забезпечено договором іпотеки. В цій справі суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову та щодо стягнення з відповідача судового збору, зазначивши, що позивачем правильно розраховано та сплачено судовий збір, виходячи з вартості об`єкта іпотеки, визначеної висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Увекон", оскільки в розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Також апеляційним судом вказано, що місцевим господарським судом у частині визначення початкової ціни предмета іпотеки у задоволенні позову відмовлено, однак це не впливає на визначення розміру судового збору при поданні позову, оскільки позовні вимоги мають майновий характер. Верховний Суд у постанові від 14.05.2019 вказав на те, що апеляційний суд вірно зазначив про те, що позивачем правомірно розраховано та сплачено судовий збір при поданні позову майнового характеру, виходячи з ринкової вартості предмета іпотеки станом на 14.04.2017, визначеної звітом про оцінку, складеним суб`єктом оціночної діяльності, - ТОВ "Увекон" на замовлення позивача, з урахуванням якої сума судового збору становить 120 814,50 грн (8 054 300 грн х 1,5%).
Верховний Суд у постанові від 07.08.2019 у справі № 907/628/17 зазначив, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позовна вимога у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки носить майновий характер та оплачується судовим збором у відповідності до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", тобто - 104 961 грн., що становить 1,5 відсотка від вартості предмета іпотеки (розміру виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна).
У справі №917/1369/17 Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 вказав про те, що доводи скаржника щодо встановлення судом обставин, а саме визначення ціни позову та судових витрат на підставі недопустимого доказу - звіту про оцінку майна ТОВ "Увекон" є юридично неспроможними та спростовуються наведеним вище у цій постанові висновками суду касаційної інстанції.
Обґрунтування НБУ підстав касаційного оскарження судових рішень з посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" також зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, Верховним Судом надано відповідь на всі вагомі аргументи, які мають значення для справи.