ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17235/16
касаційне провадження № К/9901/41884/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шурко О.І.; судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.)
у справі № 826/17235/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року № 1625592-1305.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення має обов`язок зі сплати земельного податку з фізичних осіб, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є цілком правомірним та скасуванню не підлягає.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про повне задоволення позовних вимог. Вирішуючи спір, суд виходив із того, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку третьої групи з 01 січня 2012 року, а тому звільняється від сплати земельного податку, оскільки використовує належне їй нежитлове приміщення у власній господарській діяльності. Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що відповідачем при здійсненні розрахунку суми податкового зобов`язання допущено помилки, які не були останнім спростовано під час апеляційного розгляду справи.
ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2017 року.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що з набуттям ознак суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
21 листопада 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона зазначила, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року № 1625592-1305, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 50310,98 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 14 грудня 2009 року купівлі-продажу нежилого приміщення) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналогічним чином перехід права власності та права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору від 14 грудня 2009 року купівлі-продажу нежилого приміщення).
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, відповідно до законодавства, чинного на момент укладання договору від 14 грудня 2009 року купі