ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 809/371/17
касаційне провадження № К/9901/40139/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року (головуючий суддя - Остап`юк С.В.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бруновська Н.В.; судді - Костів М.В., Шавель Р.М.)
у справі № 809/371/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз"
до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Агро-Союз" (далі - ПрАТ "Агро-Союз"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС в Івано-Франківській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2016 року № 0003581402 та від 14 грудня 2016 року № 0003591402.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 04 серпня 2017 року позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДФС в Івано-Франківській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на безтоварному характері оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС в Івано-Франківській області.
29 січня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальному характері здійснених поставок.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПрАТ "Агро-Союз" з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс-Дніпро" за період вересень - жовтень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдмікс" за період лютий - квітень 2016 року, за результатами якої складено акт від 28 листопада 2016 року № 723/09-19-14-02/24437204.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статей 201, 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс-Дніпро" за наслідками постачання соєвої олії та соєвої макухи та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдмікс" за наслідками постачання зернових та кормів - пшениці, ячменю, кукурудзи, шроту соняшника, з огляду на безтоварний характер проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на недоліки представлених на перевірку документів, зокрема сертифікатів (паспортів) якості, сертифікатів відповідності, товарно-транспортних накладних, а також на наявність у ланцюгах постачання суб`єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 14 грудня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003581402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 655957,00 грн за основним платежем та 163990,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003591402, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 505757,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; товарно-транспортних накладних; довіреностей про отримання продукції; журналів-ордерів з придбання товару; актів для виготовлення комбікормів; накладних на внутрішнє переміщення матеріалів із зернового складу; карток аналізу комбікормів про їх фізико-хімічні властивості; наказів та посвідчень про відрядження голови правління та водіїв; табелів обліку робочого часу водіїв; відомостей про нарахування заробітної плати; відомостей наявності основних засобів.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПрАТ "Агро-Союз" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів відповідача щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС в Івано-Франківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -