ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 822/1283/16
касаційне провадження № К/9901/39931/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (головуючий суддя - Петричкович А.І.)
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сторчак В.Ю.; судді - Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюк Р.В.)
у справі № 822/1283/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венус Україна"
до Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Венус Україна" (далі - ТОВ "Венус Україна"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - Кам`янець-Подільська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2016 року № 0000072200.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2016 року адміністративний позов задовольнив.
Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Кам`янець-Подільська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що перераховані позивачем кошти постачальникам - Товариству з обмеженою відповідальністю "Козацька долина-2006", Товариству з обмеженою відповідальністю "СТВ-Трейд" та Селянському (фермерському) господарству "Ранок" повинні бути зараховані в погашення кредиторської заборгованості, яка виникла в попередньому звітному періоді, а тому суми податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту в серпні 2015 року на підставі податкових накладних, виписаних названими контрагентами, не приймають участі в розрахунку суми бюджетного відшкодування за звітний період.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кам`янець-Подільської ОДПІ.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку правомірності декларування ТОВ "Венус Україна" суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленої до відшкодування на рахунок платника в банку за серпень 2015 року, за результатами якої складено акт від 31 грудня 2015 року № 616/22/37484193.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з безпідставним заявленням до бюджетного відшкодування в серпні 2015 року суми податку на додану вартість у розмірі 25594,00 грн, оскільки зазначена сума коштів, яка перерахована Товариству з обмеженою відповідальністю "Козацька долина-2006", Товариству з обмеженою відповідальністю "СТВ-Трейд", Селянському (фермерському) господарству "Ранок", повинна бути зарахована в погашення кредиторської заборгованості, яка виникла в попередньому звітному періоді, та не може приймати участі в розрахунку суми бюджетного відшкодування за звітний період.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2016 року № 0000072200, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 25594,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 12797,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ "Венус Україна" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, що контролюючим органом не заперечуються.
За правилами пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Обґрунтовуючи правомірність прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, відповідач зазначав, що кошти перераховані позивачем постачальникам - Товариству з обмеженою відповідальністю "Козацька долина-2006", Товариству з обмеженою відповідальністю "СТВ-Трейд" та Селянському (фермерському) господарству "Ранок", слід зарахувати в рахунок погашення кредиторської заборгованості, яка виникла в попередньому звітному періоді, а тому суми податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту в серпні 2015 року на підставі податкових накладних, виписаних вказаними контрагентами, не приймають участі в розрахунку суми бюджетного відшкодування за звітний період.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 3.8 глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
За наслідками дослідження попередніми судовими інстанціями наявних у матеріалах справи платіжних доручень за серпень 2015 року встановлено, що вони заповнені відповідно до вимог Інструкції та не суперечать правилам Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
У зазначених платіжних дорученнях не міститься інформації про те, що платежі здійснено ТОВ "Венус Україна" в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Козацька долина-2006", Товариством з обмеженою відповідальністю "СТВ-Трейд" та Селянським (фермерським) господарством "Ранок", а тому відповідач безпідставно дійшов такого висновку.
За наведених обставин доводи судів про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Кам`янець-Подільської ОДПІ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -