ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 810/1726/16
адміністративне провадження № К/9901/23247/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (суддя Леонтович А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.) у справі №810/1726/16 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0000931700.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість внаслідок придбання транспортного засобу, призначеного для використання у власній господарській діяльності.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0000931700.
За наслідками касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій, постановою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року касаційну скаргу податкового органу задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не досліджено обставини, з якими податковий орган пов`язує порушення вимог податкового законодавства.
За результатами нового розгляду справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 26 квітня 2016 року №0000931700.
Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року заяву фізичної особи-підприємця про ухвалення додаткового судового рішення у даній справі задоволено, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу судові витрати у розмірі 5000 грн.
Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, за наслідками якого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу судових витрат, пов`язаних із наданням йому професійної правничої допомоги.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки судами не витребувано жодного доказу в підтвердження понесених витрат на правову допомогу. Зазначає, що матеріалами справи не підтверджується прийняття адвокатом участі у підготовці позову. Вважає, розмір судових витрат на правничу допомогу необґрунтовано завищеним. Зауважує, що позивачем в підтвердження витрат на правничу допомогу не надано книгу обліку доходів та витрат.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 4 травня 2016 року між позивачем та адвокатом Шипіциним О.В. був укладений договір про надання правової допомоги за №04-05/2016, у порядку та на умовах якого адвокат зобов`язується надати клієнту (позивачеві) правову допомогу, пов`язану з будь-якими питаннями, які виникнуть у клієнта, у тому числі пов`язані з досудовим та/чи судовим вирішенням спірних взаємовідносин з третіми особами.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що розмір гонорару, що сплачується клієнтом на користь адвоката є конфіденційною інформацією та узгоджується окремо у додатковій угоді.
19 травня 2016 року між позивачем та адвокатом Шипіциним О.В. була укладена додаткова угода №2 до договору за №04-05/2016, у якій сторони домовились, що адвокат надає клієнтові правову допомогу, пов`язану з підготування документів для подання адміністративного позову до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року №0000931700. Також адвокат здійснює представництво інтересів клієнта в Київському окружному адміністративному суді, судах апеляційної та касаційної інстанції під час розгляду вказаної справи.
Розмір гонорару, що сплачується клієнтом на користь адвоката, сторони визначили у сумі 5000 грн.
26 лютого 2019 року позивач та адвокат Шипіцин О.В. склали акт приймання-передачі виконаних послуг до договору від 5 квітня 2016 року №04-05/2016, відповідно до якого адвокат надав, а підприємець прийняв послуги, що стосувались правничої допомоги під час розгляду даної адміністративної справи.
27 лютого позивачем внесено у касу адвоката готівкові кошти у розмірі 5000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 27 лютого 2019 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Обставини, які враховуються судом під час вирішення питання про стягнення судових витрат визначено приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом приписів статей 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частин 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ураховуючи, що судами встановлено подання позивачем заяви у визначений строк, підтвердження таких витрат відповідними документами, співмірність цих витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом і розміром майнових вимог у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача судових витрат.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на недоведеність понесених витрат та їх неспівмірність зі складністю справи, оскільки цим доводам надана відповідна оцінка судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування прийнятих судами рішень щодо стягнення судових витрат.
Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно співмірності та підтвердження витрат на правничу допомогу, що було досліджено судами та знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -