ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 0840/3984/18
адміністративне провадження № К/9901/24737/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Бойченко Ю. П. від 08 квітня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В., Лукманової О.М. від 23 липня 2020 року
у справі №0840/3984/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області
про визнання протиправною повторну відмову та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі також - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною повторну відмову відповідача від 17 вересня 2018 року №31-8-0.3-5849/2-18;
- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 га ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим номером №2321255100:09:014:0008.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, оформлену листом від 17 вересня 2018 року № 31-8-0.3-5849/2, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, з кадастровим №2321255100:09:014:0008.
3. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року залишено без змін.
4. У червні 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла заява Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про заміну боржника у виконавчому листі у цій справі, у якій просить замінити Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області його правонаступником у частині розпорядження земель сільськогосподарського призначення - Веселівською селищною об`єднаною територіальною громадою Веселівського району Запорізької області.
5. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про заміну боржника у виконавчому листі відмовлено.
6. 23 вересня 2020 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №0840/3984/18, у якій просить такі скасувати та прийняти нове рішенням, яким замінити відповідача на його правонаступника.
7. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відсутні підстави стверджувати про наявність обставин, які зумовлюють правонаступництво, оскільки відповідача, як юридичну особу, не припинено та не реорганізовано, а отже, він не може вибути з виконавчого провадження. Перехід права розпорядження земельною ділянкою до Веселівської селищної об`єднаної територіальної громади Веселівського району Запорізької області не може зумовлювати покладання на вказану особу обов`язку виконати рішення суду, оскільки вона не була учасником спірних правовідносин та не створювала передумов для їх виникнення.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає таке.
11. Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.
12. Згідно із частиною 1 статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.
13. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ).
14. Згідно із статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
15. Пунктом 1 частини 5 статті 15 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
16. Під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від права попередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.
17. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує, та розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили і завершується з настанням відповідних обставин, передбачених статті 39 Закону № 1404-VIII. За вказаним законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна однієї сторони провадження іншою. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
18. При цьому, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником (процесуальне правонаступництво) відбувається виключно за відповідним рішенням суду.
19. За змістом статті 129-1 Конституції України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
20. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
21. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
22. За правилами статті 19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.
23. Статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
24. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
25. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Pialopoulos and Oters v. Greece" від 15 березня 2001 року, заява № 2, пункт 68).
26. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
27. Крім того, колегія суддів зазначає, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
28. У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
29. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
30. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією), в тому числі без припинення діяльності (ліквідації, тощо) такого суб`єкта правовідносин 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
31. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16.
32. Як установлено судами попередніх інстанцій, рішення у цій справі набрало законної сили 25 березня 2019 року, а 17 травня 2019 року позивачу видано виконавчий лист.
33. У червні 2019 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про заміну його правонаступником - Веселівською селищною об`єднаною територіальною громадою Веселівського району Запорізької області у частині розпорядження земель сільськогосподарського призначення, оскільки на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26 вересня 2018 року № 8-1748/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Веселівській селищній об`єднаній територіальній громаді Веселівського району Запорізької області передано у комунальну власність спірну земельну ділянку, що також підтверджується актом приймання-передачі від 27 вересня 2018 року та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
34. Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, в тому числі розпорядження землями територіальних громад.
35. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
36. Враховуючи обставини цієї справи, судами попередніх інстанцій не надано оцінку та не встановлено, чи уповноважена (наділена функціями) у даному випадку, Веселівська селищна об`єднана територіальна громада Веселівського району Запорізької області щодо виконання судового рішення у цій справі, а саме надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, з кадастровим №2321255100:09:014:0008.
37. При цьому, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження не навели жодних мотивів в підтвердження можливості/неможливості виконання судового рішення саме відповідачем у даній справі - Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, а лише виходили з того, що у справі, що розглядається відсутні докази його ліквідації.
38. Також суди фактично не з`ясовували чи відповідає/не відповідає Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області ознакам сторони, яка вибула, у зв`язку із чим на час здійснення виконавчого провадження позбавлена можливості вчиняти дії, спрямовані на виконання судового рішення, як і не перевірили, на якій стадії перебуває виконавче провадження.
39. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення поданої заяви про заміну сторони виконавчого провадження у порядку виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року.
40. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
41. Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі.
42. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити обставини та дослідити фактичні дані пов`язані з наявністю чи відсутністю підстав для заміни сторони виконавчого провадження у цій справі.
43. Згідно статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
44. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
46. За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
47. Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359, Верховний Суд