ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3772/19-а
адміністративне провадження № К/9901/12527/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Комара П. А. від 02 січня 2020 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Іваненко Т. В., Граб Л. С., Сторчака В. Ю. від 09 квітня 2020 року
у справі №120/3772/19-а
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
2. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року, позовну заяву у частині вимог про зобов`язання відповідача провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 березня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії. Визнано протиправною відмову відповідача, оформлену листами від 02 квітня 2019 року №690/11-32-3/06 та від 27 вересня 2019 року № 5376/10-1-50/02, у поновленні позивачу раніше призначеної пенсії за віком. Зобов`язано відповідача з 12 березня 2019 року поновити позивачу виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
4. 12 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі №120/3772/19-а, у якому просить такі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
6. 26 жовтня 2020 року від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов у частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року по 11 березня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Зокрема, суди виходили з того, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, а отже саме з цього часу у пенсійних органів виник обов`язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Однак, в той же час, наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності захисту свого права та, як наслідок, після прийняття та опублікування вищевказаного рішення Конституційного Суду України та здійснення відповідачем відновлення виплати пенсії ОСОБА_1, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а отже саме з цієї дати розпочався відлік строку звернення до суду. Права позивача у даному випадку підлягають захисту з моменту звернення із заявою до Пенсійного фонду України.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
8. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій помилково ототожнено строк встановлений для поновлення пенсії зі процесуальними строками подання позову до суду. До спірних правовідносин строк звернення до суду з відповідним позовом не застосовується. Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за наявності вини пенсійного органу поновлення виплати пенсії за минулий період відбувається без обмеження будь-яким строком. Позивач має право на відновлення пенсії з моменту постановлення Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009, а саме: 07 жовтня 2009 року. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що позивач знала, що її пенсія поновлюється з 2009 року, тобто з моменту прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення, яким були скасовані дискримінаційні положення пенсійного законодавства, оскільки інформація щодо виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України була відсутня на офіційному веб-сайті Пенсійного фонду України. Застосування судами України встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду під час прийняття до розгляду та/або вирішення питання задоволення вимог щодо стягнення/призначення/поновлення періодичних виплат є судовою помилкою, яка вже неодноразово виправлялася Верховним Судом України та іншими судами.
9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак відсутні підстави для їх скасування.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
13. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
14. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
15. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
16. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
17. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16 липня 2002 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
18. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
19. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
21. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
22. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
23. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
24. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Порядок № 22-1).
25. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
26. Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
27. Суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права. Суди виходили з того, що після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту розпочався відлік строку звернення до суду.
28. Однак такі висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів вважає помилковими, виходячи із наступного.
29. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Згідно зі статтею 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
31. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
32. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
33. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
34. Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
35. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
36. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
37. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
38. Однак відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
39. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
40. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
41. Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
42. Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
43. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
44. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
45. Таким чином, положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
46. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
47. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19.
48. Частиною 1 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
49. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року - скасуванню, а справа в частині позовних вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 12 березня 2019 року - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 11 березня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.