ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12043/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина",
представник - Мастюгін Д.І.,
відповідач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
представник - Литвин А.В.,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Українська залізниця" та Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за вх. № 6283/2021
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021
у складі колегії суддів: Суліма В.В. (головуючий), Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2020
у складі судді Підченка Ю.О.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Українська залізниця" та Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ
Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. 01.11.2019 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10669/19, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ "Укравтозапчастина") до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") задоволено частково. Вирішено стягнути з АТ "Українська залізниця" 189 067, 76 грн, а саме: 155 354, 22 грн пені, 17 973, 25 грн інфляційних втрат, 12 946, 18 грн 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 794, 11 грн.
2. 06.11.2019 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/12338/19, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Укравтозапчастина" до АТ "Українська залізниця" задоволено повністю. Вирішено стягнути з АТ "Українська залізниця" 157 495, 32 грн, а саме: пеню в розмірі 111 952, 62 грн, 3% річних у розмірі 9 329,38 грн, інфляційні втрати в розмірі 33 885, 80 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 327, 52 грн.
3. На виконання вказаних рішень Господарським судом були видані відповідні накази від 06.12.2019 № 910/10669/19 та від 09.12.2019 № 910/12338/19.
4. 18.12.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме:
- від 18.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60895200 на виконання рішення за наказом від 06.12.2019 № 910/10669/19;
- від 18.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60895077 на виконання рішення за наказом від 09.12.2019 № 910/12338/19.
5. 20.12.2019 постановами державного виконавця Коваль Л.І. вказані вище виконавчі провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53314543.
6. Як вказує позивач, в межах зведеного виконавчого провадження рішення у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 виконані частково.
7. Із загальної суми в розмірі 189 067,76 грн, присудженої до стягнення згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/10669/19 з АТ "Укрзалізниця" було стягнуто 130 788,15 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9449 від 26.03.2020, № 16469 від 15.05.2020.
8. Із загальної суми в розмірі 157 495,32 грн, присудженої до стягнення відповідно до рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/12338/19 з АТ "Укрзалізниця" було стягнуто 108 997,81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9486 від 26.03.2020 та № 16476 від 15.05.2020.
9. З метою з`ясування обставин неможливості повного виконання рішень Господарського суду міста Києва у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 протягом тривалого часу, представник ТОВ "Укравтозапчастина" знайомився з матеріалами зведеного виконавчого провадження № 53314543.
Подання позову
10. У серпні 2020 року ТОВ "Укравтозапчастина" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України") про:
- визнання протиправним повернення АТ "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020;
- заборону АТ "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подані в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених п. 3 Розділу ІІІ, Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
11. Позивач стверджує, що причиною неможливості виконання вказаних судових рішень в межах зведеного виконавчого провадження є протиправні дії АТ "Державний ощадний банк України", оскільки відповідач щонайменше чотири рази неправомірно повертав державному виконавцеві платіжні вимоги про стягнення грошових коштів в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543. На зворотному боці платіжних вимог відповідач зазначав: "Платіжна вимога повертається без виконання - відповідно до п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ №22".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. 26.02.2021 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги ТОВ "Укравтозапчастина" задоволено частково. Визнано протиправними повернення АТ "Державний ощадний банк України" без виконання платіжних вимог Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020 року, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.
13. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з аналізу пункту 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що передані у заставу.
14. Суд зазначив, що вказаним пунктом законодавства не передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави, оскільки за змістом положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
15. Таким чином, на думку місцевого господарського суду, положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у АТ "Державний ощадний банк України" були відсутні підстави для повернення без виконання платіжних вимог Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.
16. Отже, з огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність порушеного законного інтересу позивача відповідачем та вважає доведеним та обґрунтованим факт протиправності дій АТ "Державний ощадний банк України" з повернення без виконання платіжних вимог Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020.
17. Щодо позовної вимоги про заборону АТ "Державний ощадний банк України" повертати без виконання платіжні вимоги Печерського РВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в межах зведеного виконавчого провадження № 53314543 з підстав, визначених в п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки з наявних у матеріалах справи фактичних даних неможливо достеменно встановити, які ще рішення судів виконуються у зведеному виконавчому провадженні № 53314543 та чи охоплюються всі виконавчі документи у вказаному виконавчому провадженні предметом спору та доказовою базою у справі № 910/12043/20. Більше того, не виключено, що до зведеного виконавчого провадження можуть бути приєднанні й інші виконавчі провадження. Крім того, суд у своєму рішенні не може зобов`язувати чи забороняти вчиняти певні дії на майбутнє та робити припущення щодо можливості подальшого порушення права позивача відповідачем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
18. 25.05.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №910/12043/20 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №910/12043/20 залишено без змін.
19. Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції та вказав, що аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/12809/19.
20. Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом вже після подій, які стали предметом спору, з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.
21. При цьому, суд апеляційної інстанції відзначив, від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/5697/18 було відступлено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладено у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19, висновки якої були покладені в основу оскаржуваного рішення.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. 22.06.2021 АТ "Держаний ощадний банк України" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 у справі № 910/12043/20 в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Укравтозапчастина" до АТ "Державний ощадний банк України" та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Укравтозапчастини" у задоволенні позовних вимог.
23. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 у справі № 910/12043/20, АТ "Державний ощадний банк України" зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 щодо неможливості здійснення виконавчих дій щодо звернення стягнення на грошові кошти визначених об`єктів права державної власності, окрім випадку, коли такі грошові кошти були передані в заставу за кредитним договором. Отже, на думку скаржника дії банку щодо повернення без виконання платіжних вимог державного виконавця відповідали існуючій на той час судовій практиці.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
24. 26.07.2021 до Верховного Суду від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а прийняті у справі судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість скарги. Позивач вказує, що станом на момент повернення відповідачем спірних платіжних доручень, постанова Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, на яку посилається відповідач, ще не була прийнята, а тому він не міг керуватися, наведеною в ній правовою позицією. Окрім того, від висновків у вказаній постанові було відступлено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19, висновки з якої було правомірно враховано судами попередніх інстанцій у даній справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання наказів господарського суду у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Укравтозапчастина" грошових коштів, державним виконавцем було відкрито виконавчі провадження та, в подальшому, приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53314543. В межах зведеного виконавчого провадження рішення у справах № 910/10669/19 та № 910/12338/19 були виконані частково. Водночас, подані державним виконавцем до АТ "Державний ощадний банк України" платіжні вимоги № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020 були повернуті банком без виконання із посиланням на положення пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", частиною третьою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктом 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ №22".
27. Здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
28. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання наявності/відсутності підстав визнання протиправним повернення АТ "Державний ощадний банк України" платіжних вимог № 53314543/17 від 31.03.2020, № 53314543/17 від 08.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, № 53314543/17 від 15.04.2020, поданих державним виконавцем про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь позивача грошових сум з метою виконання судових наказів від 06.12.2019 № 910/10669/19 та від 09.12.2019 № 910/12338/19. У даній справі спірним є питання про поширення встановленої пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборони на стягнення будь-яких грошових коштів боржника або лише тих, що були передані в заставу за кредитними договорами.
29. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
30. Частиною першою статті 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
31. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 326 Господарського процесуального кодексу України).
32. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
33. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
34. Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
35. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
36. Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
37. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-IX (далі - Закон № 145-ІХ).
38. Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
39. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступаючи від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 (на неврахування якого посилається скаржник у касаційній скарзі у даній справі), зазначила, що системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
40. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
41. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
42. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки положеннями Закону № 145-ІХ не встановлено заборони вчинення виконавчих дій з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, то у АТ "Державний ощадний банк України" були відсутні підстави для повернення без виконання платіжних вимог державного виконавця, законними, обґрунтованими та такими, що зроблені у відповідності до висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.
43. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 щодо неможливості здійснення виконавчих дій щодо звернення стягнення на грошові кошти визначених об`єктів права державної власності, у тому числі АТ "Українська залізниця", окрім випадку, коли такі грошові кошти були передані в заставу за кредитним договором, а тому на думку скаржника, дії банку з повернення зазначених платіжних вимог відповідали існуючій на той час судовій практиці, Верховний Суд відхиляє та зазначає таке.
44. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).
45. Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
46. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
47. Крім того господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
48. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.
49. Отже, враховуючи викладене, оскільки від правової позиції, викладеної у постанові колегії суддів Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 було відступлено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/12809/18, висновки в якій мають перевагу над висновками колегії суддів у справі № 904/5697/18, та яка є останньою у часі, судом апеляційної інстанції правомірно враховано саме постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.
50. При цьому, доводи касаційної скарги про те, що дії банку з повернення зазначених платіжних вимог відповідали існуючій на той час судовій практиці, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки платіжні вимоги, як встановлено судами попередніх інстанцій, були датовані 31.03.2020, 08.04.2020 та 15.04.2020, натомість постанова Верховного Суду у справі № 904/5697/18, на яку посилається скаржник була прийнята лише 15.05.2020, тобто пізніше у часі від зазначених платіжних вимог та не могла бути застосована банком, як вірно зауважив апеляційний господарський суд. Водночас, на момент прийняття рішення господарським судом першої інстанції у даній справі (26.02.2021) вже існувала постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.
51. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у даній справі.
52. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.