Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 362/3163/20
провадження № 61-1473св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року у складі судді Марчук О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до депутата Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області Братішка В. В., Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що в листопаді 2019 року на офіційній Інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Facebook зі свого особистого акаунту відповідач ОСОБА_2 розмістив статтю під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1" (посилання на публікацію: ІНФОРМАЦІЯ_3/). Ту саму статтю ОСОБА_2 також розмістив на його персональному каналі в YouTube, що є надзвичайно популярним відеохостингом, який надає послуги розміщення відеоматеріалів (посилання на публікацію: ІНФОРМАЦІЯ_4).
Позивач стверджує, що за допомогою зазначених статей ОСОБА_2 поширив недостовірну інформацію в мережі Інтернет щодо нього, чим грубо порушив його немайнові права та інтереси. Поширену відповідачем інформацію позивач вважає недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, оскільки жодних доказів правдивості викладених тверджень у статті не наведено. Вказуючи на те, що у своїй публікації автор необґрунтовано, безпідставно і привселюдно стверджує про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, позивач зауважує, що поширена про нього інформація є негативною, недостовірною, ганьбить його честь й завдає непоправної шкоди діловій репутації. Вказане позивач визначив як стресову ситуацію, що психологічно травмує (здатна спричинити страждання) та спричиняє йому моральну шкоду.
На підставі наведеного позивач у своїй уточненій позовній заяві просив визнати недостовірними і такими, що принижують честь, гідність та його ділову репутацію відомості, опубліковані ОСОБА_2 у статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1" на офіційній Інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Facebook та його персональному YouTube-каналі; зобов`язати ОСОБА_2 у місячний строк після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про нього у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом опублікування на офіційній Інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Facebook та YouTube-каналі статті із її спростуванням; зобов`язати Глевахівську селищну раду Васильківського району Київської області розмістити вказане спростування на офіційній Інтернет-сторінці Глевахівської селищної ради в соціальній мережі Facebook та стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною і такою, що порочить гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год. 54 хв. ОСОБА_2 в мережі Інтернет на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на каналі в YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, викладену у статті під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме:
- " ОСОБА_1 підробив документи в селищній раді";
- "Зранку 14.11.2019 року ОСОБА_1 в приміщенні Глевахівської селищної ради разом з окремими працівниками апарату ради здійснив дії, що містять ознаки злочину, зокрема - підробку фінансових документів";
- "На відео: бухгалтер селищної ради надає колишньому голові ОСОБА_1 платіжні доручення на підпис.".
Зобов`язано ОСОБА_2 протягом тридцяти днів з дати набрання законної сили цим судовим рішенням за власний рахунок спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення в мережі Інтернет на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок під заголовком "Спростування", без власних зауважень і коментарів, повідомлення такого змісту:
"Я, ОСОБА_2, заявляю, що інформація, опублікована мною у статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1", про те, що:
- " ОСОБА_1 підробив документи в селищній раді";
- "Зранку 14.11.2019 року ОСОБА_1 в приміщенні Глевахівської селищної ради разом з окремими працівниками апарату ради здійснив дії, що містять ознаки злочину, зокрема - підробку фінансових документів";
- "На відео: бухгалтер селищної ради надає колишньому голові ОСОБА_1 платіжні доручення на підпис." - не відповідає дійсності.".
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 942,80 грн - на відшкодування судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, що Глевахівська селищна рада не є належним відповідачем у цій справі, а тому позовні вимоги до неї задоволенню не підлягають, оскільки офіційна інтернет-сторінка Глевахівської селищної ради знаходиться за електронною адресою: https://hlevakha.gov.ua, офіційною сторінкою Глевахівської селищної ради в соціальній мережі Facebook є спільнота "Глевахівська об`єднана територіальна громада" за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, проте спірна стаття розміщена на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5, і до вказаного інтернет-ресурсу Глевахівська селищна рада не має жодного відношення, а адміністратором вказаного ресурсу є ОСОБА_5.
Задовольняючи частково позов щодо ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач відповідно до вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не довів суду, що поширена ним інформація стосовно позивача, а саме: " ОСОБА_1 підробив документи в селищній раді"; "Зранку 14.11.2019 року ОСОБА_1 в приміщенні Глевахівської селищної ради разом з окремими працівниками апарату ради здійснив дії, що містять ознаки злочину, зокрема - підробку фінансових документів"; "На відео: бухгалтер селищної ради надає колишньому голові ОСОБА_1 платіжні доручення на підпис", є достовірною та відповідає дійсності. Виходячи з того, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), суд першої інстанції дійшов висновку, що розповсюджену відповідачем ОСОБА_2 відносно позивача інформацію в цій частині слід вважати недостовірною. Одночасно, з урахуванням змісту і смислового значення певних частин поширених відповідачем статей, суд вважав, що уся інша викладена у вказаній статті інформація, є такою, що не містить негативної інформації щодо позивача.
Враховуючи спосіб поширення відповідачем негативної інформації про позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити аналогічний спосіб спростування поширеної інформації у такий самий спосіб, у який вона була поширена, зобов`язавши відповідача ОСОБА_2 протягом тридцяти днів з дати набрання законної сили цим судовим рішенням за власний рахунок спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення в мережі Інтернет на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок статті під назвою "Спростування" такого змісту: "Я, ОСОБА_2, заявляю, що інформація, опублікована мною у статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1", стосовно причетності ОСОБА_1 - колишнього голови Глевахівської селищної ради до будь-яких злочинів, пов`язаних із підробкою документів, є неправдивою та недостовірною.".
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вказав, що поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача сформувало у невизначеного кола осіб негативну думку про останнього, внаслідок чого позивач зазнав душевних страждань, що полягають у моральних переживаннях позивача стосовно того, що у зв`язку з такими діями відповідача особа позивача уособлюється з негативними особистими якостями і характеристиками та сприймається як злочинна. Відповідно, ураховуючи характер вчиненого відносно позивача діяння, глибину фізичних та душевних страждань, їх характер, тривалість і обсяг, ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що розповсюджені відповідачем висловлювання за своїм характером та змістом є повідомленням про факти і не можуть бути визнані оціночними судженнями, зокрема, відповідач у розповсюдженій інформації прямо зазначає про вчинення позивачем злочину, застосувавши при цьому юридичну конструкцію: "дії, що містять ознаки злочину, зокрема підробку фінансових документів". Характер розповсюдженої інформації не дозволяє вважати її суб`єктивною оцінкою автора, а є повідомленням про конкретний факт - підробку фінансових документів. За таких умов, зважаючи на те, що відповідно до статті 29 Конституції України жодна особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, окрім як за вироком суду, який у даному випадку на час розгляду справи відсутній, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, цілком обґрунтовано оцінив розповсюджену інформацію як недостовірну та таку, що порушує особисті права позивача.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, тому дійшов законних та обґрунтованих висновків при вирішенні справи, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у березні 2021 року - з уточненою касаційною скаргою) на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити повторний розгляд справи у суді першої інстанції в порядку загального провадження.
Як підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 658/1795/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 207/1161/17.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що:
- суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін всупереч заявленому клопотанню відповідача про розгляд справи у загальному порядку із допитом свідків, дослідженням письмових доказів, пояснень учасників справи;
- відеозапис, покладений в основу оскаржуваного рішення, не досліджено в судовому засіданні за правилами, передбаченими частиною четвертою статті 229 ЦПК України (відтворення аудіо- і відеозапису проводиться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально обладнаному для цього), статей 237 (дослідження речових та електронних доказів), 238 (відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження) ЦПК України;
- судом першої інстанції не вирішено питання по суті клопотання про допит певних осіб у якості свідків;
- порушено порядок відкриття провадження у справі, зокрема ухвалою суду першої інстанції від 24 червня 2020 року встановлено, що позивач подав позов із порушенням норм статей 175-177 ЦПК України із залишенням його без руху, натомість вже 20 липня 2020 року провадження у справі відкрито, але фактично недоліки не усунено;
- суд не застосував положення статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 30 Закону України "Про інформацію", порушив положення законодавства про телекомунікації;
- висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи;
- у діях відповідача відсутній юридичний склад правопорушення;
- суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог;
- апеляційний суд безпідставно не вбачав порушень з боку суду першої інстанції.
У квітні 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони є законними.
У квітні 2021 року та травні 2021 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшли заяви про зупинення виконання оскаржуваного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 11 лютого 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Васильківського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 362/3163/20 та надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Васильківського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року.
У квітні 2021 року матеріали справи № 362/3163/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Васильківського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год. 54 хв. ОСОБА_2 в мережі Інтернет на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5, розмістив статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" такого змісту:
"Відео з камер внутрішнього спостереження Глевахівської селищної ради від 14.11.2019 року.
13.11.2019 року до Васильківського відділу поліції було направлено заяву про скоєння кримінального правопорушення з боку попереднього керівництва селищної ради на чолі з ОСОБА_1 .
На сесії селищної ради 14.11.2019 року було оприлюднено основні положення цієї заяви, головне з яких - викрадення/знищення документів сесій селищної ради за період каденції ОСОБА_1 та секретаря ОСОБА_3 (приховування слідів злочинної діяльності).
Зранку 14.11.2019 року, знаючи, що селищний голова ОСОБА_4 здійснює в цей день прийом громадян в с Мархалівка, колишній голова ОСОБА_1 в приміщенні Глевахівської селищної ради разом з окремими працівниками апарату ради здійснив дії, що містять ознаки злочину, зокрема - підробку фінансових документів. Очевидно, що такий поспіх був викликаний можливим вилученням фінансової документації з боку правоохоронних органів.
На відео: бухгалтер селищної ради надає колишньому голові ОСОБА_1 платіжні доручення на підпис. Після цього їх підписує особа, яка, вірогідно, є головним бухгалтером ради. У дверях на "шухєрі" стоїть завгосп ради.
Що тут ще сказати?".
Також згадану інформацію ОСОБА_2 розмістив на каналі в YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4.
Офіційна інтернет-сторінка Глевахівської селищної ради знаходиться за електронною адресою: https://hlevakha.gov.ua. Офіційною сторінкою Глевахівської селищної ради в соціальній мережі Facebook є спільнота "Глевахівська об`єднана територіальна громада" за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6. Спірна стаття розміщена на офіційній інтернет-сторінці Глевахівської селищної громади в соціальній мережі Faсеbоок за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5. До вказаного інтернет-ресурсу Глевахівська селищна рада не має відношення, його адміністратором є ОСОБА_5.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з частиною першою статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації потрібно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
У пункті 19 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина друга статті 30 Закону України "Про інформацію").
Отже, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
У пункті 21 наведеної постанови Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи, про право на недоторканність приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (рішення ЄСПЛ у справі "The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ у справі "Газета "Україна-Центр" проти України" заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне - від 15 жовтня 2010 року).
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статі 89 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.