Постанова суду № 725/2206/19 від 11.08.2021 про звернення стягнення на предмет іпотеки

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 725/2206/19

провадження № 61-1362св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 вересня 2019 року у складі судді Іщенка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк", банк) у квітні 2019 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що 04 серпня 2006 року Акціонерний комерційний банк "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 уклали кредитні договори:

- № ML-0AJ/286/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 89 757, 37 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2021 року;

- № ML-0AJ/288/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано споживчий кредит у розмірі 84 000, 00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2016 року.

Також 04 серпня 2006 року АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № ML-0AJ/287/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_5 надано кредит у розмірі 89 757, 37 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за згаданими кредитними договорами зазначений банк та ОСОБА_4 08 серпня 2006 року уклали іпотечний договір № PCNL-OAJ/507/2006, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: відокремлену 1/2 частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 249, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконали свої зобов`язання за зазначеними договорами, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 червня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року, позов AT "ОТП Банк" про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь AT "ОТП Банк" заборгованість за кредитними договорами № ML-0AJ/286/2006, № ML-0AJ/288/2006 у розмірі 101 749, 47 дол. США, що еквівалентно 2 180 053, 60 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-0AJ/287/2006 у розмірі 69 548, 95 дол. США, що еквівалентно 1 490 134, 84 грн. Ці судові рішення набрали законної сили.

Після ухвалення Верховним Судом постанови від 31 січня 2019 року банк довідався, що предмет іпотеки був відчужений під час розгляду цієї справи. Підставою таких дій власника предмета іпотеки було визнання недійсним договору іпотеки за рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 листопада 2015 року, яке залишене в цій частині без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2016 року. Надалі, постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року зазначені судові рішення скасовані, а в позові про визнання іпотечного договору недійсним відмовлено. Отже, банк вважає, що іпотека вважається дійсною.

Незважаючи на наведені обставини, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 жовтня 2017 року у справі № 725/2306/17 предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1, був поділений між подружжям: приміщення квартири № 1, загальною площею 91, 90 кв. м, що складає 37/100 часток, визнано за ОСОБА_5, а приміщення квартири № 1, загальною площею 157, 40 кв. м, що складає 63/100 часток, визнано за ОСОБА_6 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент подання позову власником 37/100 часток іпотечного майна, загальною площею 91, 9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1, а власником 63/100 часток іпотечного майна за адресою: АДРЕСА_2, є ОСОБА_2 . Зазначені 63/100 частки іпотечного майна передано в іпотеку ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеними обставинами АТ "ОТП Банк" просило суд:

- визнати предметом іпотеки за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року № PCNL-OAJ/507/2006 об`єкти нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею 91, 90 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру, загальною площею 157, 40 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, які до поділу за рішенням суду разом становили відокремлену 1/2 частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 249, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- з метою погашення заборгованості за кредитним договором

№ ML-0AJ/286/2006, яка становить 67 760, 89 дол. США та складається із: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 60 237, 80 дол. США, заборгованості за процентами - в розмірі 7 523, 09 дол. США; за кредитним договором № ML-0AJ/288/2006, яка становить 33 988, 58 дол. США, та складається із: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 29 255, 64 дол. США, за процентами - в розмірі 4 732, 94 дол. США; кредитним договором № ML-0AJ/287/2006 у розмірі 69 548, 95 дол. США, яка складається із: заборгованості за сумою кредиту в розмірі 61 193, 58 дол. США, заборгованості за процентами - в розмірі 8 355, 37 дол. США, - звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року № PCNL-0AJ/507/2006, а саме квартиру, загальною площею 91, 90 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру, загальною площею 157, 40 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, які до поділу за рішенням суду разом становили відокремлену 1/2 частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 249, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- спосіб реалізації предмета іпотеки визначити шляхом проведення публічних торгів;

- стягнути з відповідачів на користь АТ "ОТП Банк" судові витрати.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі заперечували проти задоволення позову, просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову банку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що безпідставними є вимоги банку про визнання предметом іпотеки нерухомого майна - квартири № 1, загальною площею 91, 90 кв. м, та квартири АДРЕСА_2 . Суд встановив, що банк брав участь як третя особа без самостійних вимог на предмет спору під час розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Між сторонами укладена мирова угода про поділ майна подружжя, за умовами якої власником іпотечного майна стала ОСОБА_5, а отже, зміна власника майна відбулася з відома банку.

Суд зазначив, що зміна власника предмета іпотеки чи його характеристик не змінює та не звужує обсягу прав іпотекодержателя та не потребує визнання предметом іпотеки нерухомого майна судом, якщо воно вже таким є. При зміні його власників, так само як у цьому випадку, банк повинен був звернутися до суду із заявою про поворот виконання рішення суду, проте цього не зробив.

У частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" залишено без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що сплив позовної давності не зазначений у статті 17 Закону України "Про іпотеку" як правова підстава для припинення іпотеки, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову у позові, які обґрунтовані пропуском заявником встановленого законодавством трирічного строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а не припиненням іпотеки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду із застосуванням засобів поштового зв`язку у січні 2020 року, АТ "ОТП Банк" просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 вересня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову банку.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Банк зазначає, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за правилом абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Також АТ "ОТП Банк" стверджує, що обґрунтування рішення суду тим, що банк не звернувся до такого способу, як поворот виконання рішення суду (щодо недійсності іпотеки), не є законним, оскільки позивач має право на декілька способів захисту, а тому посилання на один конкретний спосіб як обов`язковий для відновлення права кредитора у такому разі є незаконним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу АТ "ОТП Банк" залишити без задоволення. Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач наголошує, що питання визнання іпотеки припиненою не було предметом розгляду, навпаки, суд, застосовуючи правила статті 23 Закону України "Про іпотеку", констатував факт дійсності іпотеки щодо нових набувачів (власників) нерухомого майна, проте у задоволенні позову відмовив за спливом позовної давності. Відповідач також повідомила, що за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_4, заборгованість є погашеною у повному обсязі, а тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами

№ ML-0AJ/286/2006 та № ML-0AJ/288/2006.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 серпня 2006 року АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 уклали кредитні договори:

- № ML-0AJ/286/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 89 757, 37 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2021 року;

- № ML-0AJ/288/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано споживчий кредит у розмірі 84 000, 00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2016 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за згаданими кредитними договорами банк та ОСОБА_4 08 серпня 2006 року уклали іпотечний договір № PCNL-OAJ/507/2006, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме відокремлену 1/2 частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 249, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк використав належне йому право на зміну умов щодо строків повернення усіх кредитів, де на забезпечення передано в іпотеку спірне нерухоме майно, шляхом пред`явлення вимог, а тому строки щодо повернення кредиту є такими, що настали 13 листопада 2013 року за кредитними договорами від 04 серпня 2006 року № ML-0AJ/286/2006 та від 04 серпня 2006 року № СNL-0AJ/288/2006 та 27 листопада 2013 року за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № ML-0AJ/287/2006.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 листопада 2015 року у справі № 725/2664/15-ц, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2016 року, визнано недійсним договір наступної іпотеки від 08 серпня 2006 року

№ PCNL-OAJ/507/2006, укладений між ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" та посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким Олегом Олександровичем. Зобов`язано виключити з Державного реєстру іпотек відомості про договір наступної іпотеки від 08 серпня 2006 року № PCNL-OAJ/507/2006 щодо передачі в іпотеку виділеної частини нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., реєстраційний номер обтяження 3571785. Зобов`язано виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості щодо обтяження виділеної частки нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, внесені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. 08 серпня 2006 року, реєстраційний номер обтяження 3571897.

Проте, постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року зазначені судові рішення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки, виключення відомостей з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року у справі № 725/2-304/12 визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за умовами якої спільною сумісною власністю подружжя є, у тому числі, квартира АДРЕСА_2, загальною площею 249, 3 кв. м, житловою площею - 68, 00 кв. м, вартістю 1 730 641, 00 грн. За умовами цієї мирової угоди у порядку поділу майна подружжя зазначена квартира виділена у власність ОСОБА_5 .

Також встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 червня 2017 року у справі № 725/4846/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року, позов AT "ОТП Банк" про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь AT "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-0AJ/286/2006, яка станом на 04 серпня 2015 року складала 67 760, 89 дол. США, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 60 237, 80 дол. США, що еквівалентно 1 290 637, 03 грн, заборгованість за процентами - 7 523, 09 дол. США, що еквівалентно 161 187, 46 грн, та за кредитним договором № ML-0AJ/288/2006, яка станом на 05 серпня 2015 року складала 33 988, 58 дол. США, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 29 255, 64 дол. США, що еквівалентно 626 822, 56 грн, та заборгованість за процентами - 4 732, 94 дол. США, що еквівалентно 101 406, 55 грн, разом заборгованість за двома кредитними договорами у розмірі 2 180 053, 60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-0AJ/287/2006 у розмірі 69 548, 95 дол. США, яка станом на 04 серпня 2015 року складається із: заборгованості за сумою кредиту - 61 193, 58 дол. США, що еквівалентно 1 311 115, 28 грн, заборгованості за процентами - 8 355, 37 дол. США, що еквівалентно 179 019, 56 грн.

На виконання зазначеного рішення судом першої інстанції видано виконавчі листи.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 жовтня 2017 року у справі № 725/2306/17 предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 - був поділений між подружжям: приміщення квартири № 1, загальною площею 91, 90 кв. м, що складає 37/100 часток, визнано за ОСОБА_5, а приміщення квартири № 1, загальною площею 157, 40 кв. м, що складає 63/100 часток, визнано за ОСОБА_6

ОСОБА_6 та ОСОБА_2 04 червня 2018 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04 червня 2018 року уклали договір позики та іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого забезпеченням зобов`язання за договором позики є квартира АДРЕСА_2, загальною площею 157, 40 кв. м (а. с. 140, т. 1).

Відповідно до матеріалів справи згідно зі свідоцтвом, виданим 10 грудня 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., відповідно до статті 51, частини дев`ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", статей 47, 49 Закону України "Про іпотеку" на підставі постанови про передачу майна стягувачу, акта головного державного виконавця про передачу майна стягувачу, в рахунок погашення боргу від 06 грудня 2018 року, ВП № 50740296, ОСОБА_1 належить на праві власності майно, квартира, що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 91, 90 кв. м, в тому числі житловою площею 52, 90 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 жовтня 2017 року у справі № 725/2306/17.

Суди встановили, що після набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно вони набули статус іпотекодавця у вже існуючому зобов`язанні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України

"Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме

майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку", згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Щодо визнання майна предметом іпотеки

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі

№ 6-1213цс16 зазначив, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи вимоги про визнання нерухомого майна предметом іпотеки дійшов висновків про те, що особи, до яких перейшло право власності на предмет іпотеки, набули статусу іпотекодавців і мають усі права і несуть всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи обставини справи, дійшли висновків про те, що у спірних правовідносинах відбулася заміна власника майна відповідно до правил статті 23 Закону України "Про іпотеку", а тому такі вимоги є безпідставними. Судами встановлено факт того, що нерухоме майно, на яке просить звернути стягнення банк, є предметом іпотеки.

Щодо правомірного та ефективного способу захисту

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 листопада 2015 року у справі № 725/2664/15-ц, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2016 року, скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки, виключення відомостей з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 02 жовтня 2017 року у справі № 725/2306/17 предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 - був поділений між подружжям: приміщення квартири № 1, загальною площею 91, 90 кв. м, що складає 37/100 часток, визнано за ОСОБА_5, а приміщення квартири № 1, загальною площею 157, 40 кв. м, що складає 63/100 часток, визнано за ОСОБА_6, а на момент розгляду справи судами власниками спірного майна є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

Надаючи правову оцінку встановленим у справі судами першої та апеляційної інстанцій обставинам справи, Верховний Суд врахував, що судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є кінцевими набувачам предмета іпотеки та є останніми іпотекодавцями. За таких встановлених фактичних обставин суди відмовили у задоволенні позову банку у зв`язку з безпідставністю таких позовних вимог.

Отже, не оскаржуючи такі судові рішення в частині висновків судів про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є іпотекодавцями майна, переданого в іпотеку банку, відповідачі визнали та погодилися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а отже, відсутні підстави для дослідження питання добросовісності осіб, які придбали майно, яке є предметом іпотеки, оскільки такі обставини (набуття статусу іпотекодавців) відповідачі не заперечували.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин обґрунтованими є висновки про те, що банк є іпотекодержателем за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року

№ PCNL-OAJ/507/2006 об`єктів нерухомого майна, а саме: квартири, загальною площею 91, 90 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_1, та квартири, загальною площею 157, 40 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_2, які до поділу за рішенням суду разом становили відокремлену 1/2 частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 249, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що поворот виконання скасованого рішення суду про визнання недійсним договору іпотеки недійсним не відповідає правомірному способу захисту у справі, яка переглядається (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 203/2612/13-ц (провадження № 61-1394св17)), оскільки, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є визнання прав іпотекодержателя щодо спірного майна.

Такий спосіб захисту відповідає способам захисту, визначеним у частині другій статті 16 ЦК України, зокрема у пункті 1, - шляхом визнання права.

................

Перейти до повного тексту