Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 754/6037/16-ц
провадження № 61-21592св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), після зміни назви Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2007 року позивач та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № К3R0G102426484, згідно з умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 86 400,00 дол. США на термін до 30 липня 2036 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Банк виконав свої зобов`язання за договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 86 400,00 дол. США, а відповідач на порушення умов кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість станом на 25 січня 2016 року, у розмірі 417 998,43 дол. США, у тому числі: 89 258,11 дол. США - заборгованість за кредитом; 68 642,48 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 12 551,50 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 247 546,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
На забезпечення виконання зобов`язання за договором № К3R0G102426484 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Згідно з пунктом 6 договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.
Позивачем направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № К3R0G102426484. Вимога, що була направлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобов`язання, була залишена без задоволення.
Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 121 016,53 дол. США, у тому числі: 89 258,11 дол. США - заборгованість за кредитом; 31 758,42 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банком нараховуються відсотки та штрафні санкції, виходячи з поточної заборгованості, без урахування сум, які вже були стягнуті з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № К3R0G102426484, заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року. Отже, звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором при наявності сум сплачених та зарахованих коштів, в тому числі за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру), шляхом її продажу, призвело до подвоєння суми заборгованості та настання подвійної відповідальності відповідачів.
Позивач мав право звернутись до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № К3R0G102426484 протягом шести місяців з дня застосування права на повернення кредиту достроково, а саме: з дня звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто, строк пред`явлення вимоги до ОСОБА_2 сплив 20 липня 2014 року, а позивач звернувся до суду лише 15 лютого 2016 року, про що свідчить ухвала Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі № 758/1955/16-ц.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що унаслідок порушення боржником виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" пред`явило вимогу до боржника про дострокове повернення заборгованості, що відповідає вимогам частини другої статті 1050 ЦК України та умовам кредитного договору й договорів поруки.
При пред`явленні у 2009 році позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення усієї суми кредиту у зв`язку із наявністю прострочення чергових платежів ПАТ КБ "ПриватБанк" змінив строк виконання основного зобов`язання та після спливу строку дії договору, у даному випадку - після зміни строку виконання основного зобов`язання, припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею.
Строк позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 89 258,11 дол. США та процентами за користування кредитними коштами за період з 30 серпня 2007 року до 01 червня 2009 року у розмірі 12 451,94 дол. США тривав протягом трьох років з дня зміни строку виконання основного зобов`язання, тобто принаймні до червня 2012 року.
Ураховуючи зміну кредитором у 2009 році на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, передбачений статтею 559 цього Кодексу строк пред`явлення вимоги до поручителя підлягає обрахуванню від цієї дати, принаймні від червня 2009 року. Тому порука ОСОБА_2 на час звернення до суду з цим позовом - травень 2016 року (майже через сім років) є припиненою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк" посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки одержана від реалізації предмета іпотеки суми не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати суму якої не вистачає, та позовна давність про стягнення такої суми повинна обчислюватися з дати реалізації предмета іпотеки;
банк має право на отримання процентів належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України до повного виконання сторонами зобов`язань за договором;
сума, яка надійшла від реалізації іпотечного майна зарахована банком відповідно до умов кредитного договору та врахована під час розрахунку заборгованості при зверненні з цим позовом;
реалізація предмета іпотеки у 2014 році не припинила основне зобов`язання, а поручителю направлено вимогу про погашення чергової суми платежу, що не є вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитом. Згідно з пунктом 12 договору поруки, порука припиняється після закінчення 5-річного строку з дня настання терміну повернення кредиту, тобто 30 липня 2041 року.
У січні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 30 липня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К3R0G102426484, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 86 400,00 дол. США та зобов`язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлених кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором сторони 30 липня 2007 року уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов`язань за договором № К3R0G102426484, 30 липня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № К3R0G102426484.
Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами про видачу готівки № 1 та № 2 від 30 липня 2017 року.
У 2008 року ПАТ "КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що станом на 25 листопада 2008 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № К3R0G102426484 становить: основний борг - 108 859,00 дол. США, що є еквівалентом 685 267,41 грн за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; відсотки - 8 805,56 дол. США, що є еквівалентом 55 431,00 грн за курсом 6, 295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; комісія - 1 388,68 дол. США, що є еквівалентом 8 741,74 грн за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року; пеня - 1 500,17 дол. США, що є еквівалентом 9 443,57 грн за курсом 6,295 відповідно до розпорядження НБУ від 24 листопада 2008 року.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 30 липня 2007 року в розмірі 758 883,72 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ "КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ "КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1, яка проживає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зняття з реєстраційного обліку. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у справі.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 21 січня 2014 року ОСОБА_1, від імені якої діяв ПАТ КБ "ПриватБанк", на підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року передала у власність покупця ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 . Покупцем за вищевказане майно було сплачено 429 756,00 грн.
Відповідно до копій квитанцій від 21 січня 2014 року ОСОБА_3 здійснено розрахунок за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та сплачено кошти в сумі 420 000,00 грн та 10 000,00 грн, що еквівалентно 53 797,07 дол. США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на частину першу статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем боргових зобов`язань перед позивачем утворилася заборгованість.
Частиною першою статті 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
З огляду на статтю 1 Закону України "Про іпотеку" основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель, тобто банк, вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням за договором кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Підпунктом а пункту 2.3.3 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами договору, банк, на власний розсуд, має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно з статтями 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату.
Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1 цього договору (30 липня 2036 року), у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3 цього договору (пункт 2.3.7 кредитного договору).
У зв`язку з невиконанням боржником умов договору в частині неповернення кредиту та сплати відсотків за його користування, ПАТ КБ "ПриватБанк" у 2009 року звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту у повному обсязі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 30 липня 2007 року в розмірі 758 883,72 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру шляхом продажу вказаного предмета іпотеки за договором купівлі-продажу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідачем у суді першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності до вимог банку.
Встановивши, що унаслідок порушення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" у 2009 році пред`явило вимогу до боржника про дострокове повернення заборгованості усієї суми кредиту, змінило строк виконання основного зобов`язання та після спливу строку дії договору, у даному випадку - після зміни строку виконання основного зобов`язання, припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею, а строк позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 89 258,11 дол. США та процентами за користування кредитними коштами за період з 30 серпня 2007 року до 01 червня 2009 року у розмірі 12 451,94 дол. США тривав протягом трьох років з дня зміни строку виконання основного зобов`язання, тобто принаймні до червня 2012 року.
Однак із цим позовом про стягнення заборгованості банк звернувся до суду лише у травні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, клопотань про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у позові. Момент реалізації предмету іпотеки не може вважатись початком перебігу строку позовної давності, а також виступати підставою для його переривання.
Аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені Верховним Судом в постановах від 23 жовтня 2019 року по справі № 446/1022/14-ц (провадження № 61-11444св18), від 29 січня 2020 року у справі № 369/4553/17 (провадження № 61-16249св19).
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 456/1747/15-ц (провадження № 61-27806св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовну давність за заявленими вимогами щодо стягнення решти заборгованості у випадку реалізації предмета застави слід відраховувати саме з моменту реалізації є неприйнятними, оскільки у цій справі між сторонами виникли правовідносини щодо договору застави.
Однак, у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 369/4553/17 (провадження № 61-16249св19), у якій між сторонами виникли правовідносини щодо договору іпотеки (квартира), Верховний Суд дійшов висновку про те, що посилання банку на те, що про порушення свого права він дізнався лише після реалізації предмета іпотеки за ціною, що виявилося недостатнім для погашення всієї суми заборгованості, є необґрунтованим, оскільки момент реалізації предмету іпотеки не може вважатись початком перебігу позовної давності, а також виступати підставою для його переривання.
Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, яку уточнила або від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних справ мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).
Доводи касаційної скарги про те, що реалізація предмета іпотеки у 2014 році не припинила основне зобов`язання, а поручителю було направлено вимогу про погашення чергової суми платежу, що не є вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитом, а тому згідно з пунктом 12 договору поруки, порука припиняється після закінчення 5-річного строку з дня настання терміну повернення кредиту, тобто 30 липня 2041 року не знайшли свого підтвердження.
Так, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що враховуючи зміну кредитором у 2009 році на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, передбачений статтею 559 цього Кодексу строк пред`явлення вимоги до поручителя підлягає обрахуванню від цієї дати, принаймні від червня 2009 року. Тому порука ОСОБА_2 на час звернення до суду з цим позовом - травень 2016 року (майже через сім років) навіть враховуючи вимоги договору поруки щодо її припинення після п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту, є припиненою.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.