Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 497/261/19
провадження № 61-1842св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлове приміщенняплощею
92 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належить йому на праві власності. В оренду ОСОБА_2 позивач здав це приміщення на певних умовах - оформити право на земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення магазину. Однак ці вимоги останній не виконав, чим позбавив як себе, так і його законного права користуватися цим приміщенням, оскільки, не маючи договору оренди цієї земельної ділянки з місцевою владою, якій вона належить, не можна сплатити відповідний податок на землю, користуватися цією земельною ділянкою з метою ведення підприємницької діяльності, тощо.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення про виселення з нежитлового приміщення площею 92 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб з товарно-матеріальними цінностями, які належать їм, звільнивши зазначене приміщення від їх товару та інших побутових речей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня
2019 року позов задоволено.
Примусово виселено з нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 92 кв. м, ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб з товарно-матеріальними цінностями, які належать їм, звільнивши це приміщення від їх товару та інших побутових речей.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власником спірного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 92 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, є позивач, що підтверджується витягом з державного реєстру, виникнення права користування цим приміщенням у відповідача не вбачається, оскільки суду не надано відомостей про державну реєстрацію цього права, хоча сторони не заперечували факт передачі позивачем і отримання відповідачем в оренду спірного приміщення, та факту користування цим приміщенням відповідачем з моменту укладення договору оренди і до моменту ухвалення судом цього рішення. Враховуючи встановлені обставини, що власником спірного майна - нежитлового приміщення є позивач, при цьому майно без будь-яких правових підстав перебуває у володінні та користуванні відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3
з 17 квітня 2014 року не є власником спірного нежитлового приміщення площею 92 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з державного реєстру, у зв`язку з чим рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з нежитлового приміщення не впливає на права і обов`язки ОСОБА_3 .
Оскільки рішенням суду про задоволення позову про виселення з нежитлового приміщення не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито.
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги щодо впливу оскарженого рішення суду першої інстанції на права заявника, не взяв до уваги, що вказаним рішенням, крім ОСОБА_2, виселено будь-яких інших осіб з товарно-матеріальними цінностями, які належать їм, не перевіривши при цьому чи будуть порушені права ОСОБА_3 і чи відноситься вона до зазначених осіб та цього виселення.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам заявника про те, що запис про державну реєстрацію від 17 квітня 2014 року, за яким зареєстровано право власності на спірне приміщення за ОСОБА_1, оскаржено ОСОБА_3 у Болградському районному суді Одеської області та позовною вимогою є, зокрема, поновлення за останньою права власності на вказане нежитлове приміщення.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду права ОСОБА_3 не порушуються, оскільки відсутні судові рішення, якими було б установлено, що ОСОБА_3 є власницею спірного майна, а інших доказів про право власності на спірне майно до суду першої інстанції ОСОБА_3 не надала. Крім того, ОСОБА_3 не є власником спірного майна, а тому не мала права укладати договори щодо вказаного майна з іншими особами.
Додатково вказано, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: державний реєстратор прав на нерухоме майно ЦНАП Болградської районної державної адміністрації Одеської області, Болградська міська рада Одеської області (справа № 497/1276/19).
Таким чином, відсутні правові підстави вважати, що оскаржуваним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про те, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси ОСОБА_3 не досліджувалися, оскільки в апеляційній скарзі доведено наявність у неї правового зв`язку з позивачем і такий зв`язок є очевидним, а не ймовірним.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції не врахував того, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ЦНАП Болградської районної державної адміністрації Одеської області, не є остаточним, а оскаржено нею в апеляційному порядку.
Також судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (справа № 815/1093/14), якою були скасовані постанова Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, саме з підстав не залучення ОСОБА_3 до справи в якості сторони.
У відзиві на касаційну скаргу, надісланому на адресу Верховного Суду, ОСОБА_1, погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, просить оскаржену ухвалу залишити без змін, оскільки апеляційний суд з`ясував усі обставини справи з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та встановив, що питання про права, свободи та обов`язки ОСОБА_3 судом першої інстанції не вирішувалися.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником будівлі - нерухомого майна 347729951214 загальною площею 92 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності за ОСОБА_1 зареєстроване 17 квітня 2014 року реєстраційною службою Болградського районного управління юстиції в Одеській області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за № 20959720 від 25 квітня 2014 року (а. с. 8).
За договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 25 червня 2017 року орендодавець ОСОБА_1, як власник, зобов`язався передати орендатору ОСОБА_2 у тимчасове оплатне користування з метою здійснення торгівлі промисловими товарами своє власне приміщення площею 107 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1, приміщення придатне для експлуатації, недоліків та майна не має, строк оренди встановлений п. 4.1. договору - один рік і п`ять місяців - з 25 червня 2017 року до 26 листопада 2018 року, передача приміщення та майна здійснюється протягом 5-ти днів після підписання договору, орендна плата - 3 000,00 грн на місяць (а. с. 13).
Відповідно до двох вимог, які ОСОБА_1 направляв ОСОБА_2, він вимагав у останнього звільнити спірне приміщення: за першою вимогою - у строк до 31 грудня 2018 року, за другою вимогою - до 28 лютого 2019 року. Обидві вимоги ОСОБА_2 отримав - першу особисто, в чому підписався, а другу - поштою, підтвердивши в судовому засіданні ці факти (а. с. 4, 5).
За змістом довіреності від 07 червня 2018 року, що була зареєстрована за № 472 приватним нотаріусом Ажинтаревим В. В., ОСОБА_1 строком на три роки уповноважив ОСОБА_2 бути його представником з усіх питань, пов`язаних з експлуатацією та користуванням спірною нерухомістю (а. с. 9).
Наказом із кадрових питань Фонду державного майна України ОСОБА_1 призначений з 02 липня 2018 року на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, підстава встановлення надбавки до посадового окладу - 12 років державної служби (а. с. 15).
Листом Болградської міської ради Одеської області від 25 травня 2018 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, повідомлявся про розгляд його заяви від 30 липня 2015 року "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років для будування та обслуговування будівель торгівлі", - розглянута 18 травня 2018 року, висновки додаються, а згідно доданої до цього листа виписки з протоколу засідання постійної комісії з питань врегулювання земельних відносин та охороні навколишнього природнього середовища VІІ скликання (ПК-2), рішення стосовно оренди земельної ділянки розглядалося за відсутністю заявника (його представника), та були враховані обставини, які були в наявності комісії і яка ухвалила рекомендувати заявнику погасити втрати міського бюджету за користування земельною ділянкою за останні три роки, а за наявності добровільного погашення заборгованості - рекомендувати розгляд проекту землевідведення на сесії міської ради (а. с. 11, 12).
Згідно з листом Болградської міської ради Одеської області від 18 грудня
2018 року на ім`я ОСОБА_1 за вищевказаною адресою, Болградська міська рада запрошувала його на 26 грудня 2018 року на засідання комісії з виявленню на території м. Болград земельних ділянок, що у користуванні з порушенням законодавства про плату за землю (а. с. 10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, конституційна засада забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно з частиною першою статі 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною першою статі 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частина третя статті 352 ЦПК України передбачає, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Зазначена стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення та поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17.
Рішення місцевого суду не містить у собі будь-яких висновків про права та/чи обов`язки ОСОБА_3 .
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі стверджувала, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з нежитлового приміщення, безпосередньо стосується її прав та інтересів, оскільки ОСОБА_1 у судовому порядку намагався зобов`язати державного реєстратора зареєструвати за ним право власності на нежитлове приміщення загальною площею 92 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належало їй.
Водночас матеріалами справи доведено, що з 17 квітня 2014 року ОСОБА_3 не є власником спірного нежитлового приміщення, що підтверджено витягом з державного реєстру. Отже, рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2019 року про виселення не впливає на права та обов`язки ОСОБА_3 .
Виходячи з наведеного, ОСОБА_3 не є особою, права чи інтереси якої порушені у цій судовій справі.
Доводи касаційної скарги про те, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ЦНАП Болградської районної державної адміністрації Одеської області (цивільна справа № 497/1276/19), не є остаточним, не знайшли свого підтвердження. Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином, рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2020 року набрало законної сили.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (адміністративна справа № 815/1093/14), якою були скасовані постанова Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, саме з підстав не залучення ОСОБА_3 до цієї справи в якості сторони, то колегія суддів зазначає таке.
У лютому 2014 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року постанова суду першої інстанції скасована, а позов задоволено.
Зазначені судові рішення були переглянуті у касаційному порядку і постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано з тих підстав, що ОСОБА_3 не було залучено до участі у цій справі, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас під час нового розгляду справи ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року за заявою позивача ФОП ОСОБА_1 позов залишено без розгляду. Ухвала набрала законної сили.
Таким чином, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 362 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами процесуального права, які судом дотримано при постановленні ухвали.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Також наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.