Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 398/1350/19
провадження № 61-1236св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 серпня 2019 року у складі судді Орловського В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.
Позов мотивовано тим, що 16 жовтня 2018 року ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" продав, а ОСОБА_2 придбав у власність нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У квітні 2018 року позивачу випадково стало відомо, що відповідно до зазначеного договору,ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" без його згоди, без будь-яких доручень здійснило відчуження належного ОСОБА_1 нерухомого майна. Як зазначено у договорі купівлі-продажу нерухомого майна, право на продаж вказаного майна відповідач має на підставі договору іпотеки від 18 лютого 2008 року.
Позивач вважав, що оскільки зазначена квартира є його єдиним місцем проживання, а тому це нерухоме житлове майно, відповідно до вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуто (без згоди власника) протягом дії зазначеного закону.
Позивач зазначав, що порушено процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотекодавець не отримував від іпотекодержателя письмових повідомлень про порушення обов`язків, не отримував вимогу про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та не отримував попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, позивач вважав, що оцінка вказаної вище квартири є дуже низькою і під час укладення оспорюваного договору оцінка майна здійснена не була та відповідачем був порушений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2, який був посвідчений 16 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Понамарьовою Д. В.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 липня 2019 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2 .
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 серпня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2, укладений 16 жовтня 2018 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" та ОСОБА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Понамарьовою Д. В.
Стягнуто з ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач зареєстрований та проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки за договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитом, наданим в іноземній валюті. Ця квартира належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності відсутні, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами та витягами з реєстру прав власності, що зазначені вище. Відповідач також не оспорює тверджень позивача про відсутність у нього іншого житла. Позивач постійно проживає у зазначеній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав.
На момент укладення 16 жовтня 2018 року оспорюваного договору дії ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Спірний договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду,ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 свідомо ухилився від отримання вимоги-повідомлення від позивача щодо наміру укладення договору купівлі-продажу, а тому висновки судів про недотримання іпотекодержателем умов договору іпотеки є помилковими; мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє його примусове стягнення (відчуження) без згоди власника; згода на підписання спірного договору надана власником під час підписання іпотечного договору; Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на випадки звернення стягнення в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".
У лютому 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності на житло від 19 березня 2007 року, видане Олександрійською міською радою).
Відповідно до договору дарування від 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_1 ? частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
18 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 22 680,00 дол. США на умовах та в порядку, передбаченого кредитним договором.
Того ж дня між банком та позивачем укладений іпотечний договір на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Радовою С. В., за реєстровим № 266.
Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 87 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки також містить положення, відповідно до якого іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету застави від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".
Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, посвідченого державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В., зареєстрованого за № 678, Публічне акціонерне товариством "Дельта Банк", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
30 серпня 2018 року за вих. № 43778 ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення та дострокове повернення кредиту (в порядку статей 35-38 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимога ОСОБА_1 вручена не була у зв`язку з відмовою адресата від одержання.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про балансову вартість нерухомого майна, крім об`єктів незавершеного капітального будівництва, виданої директором ТОВ "ФК "Позика" станом на 30 вересня 2018 року балансова та залишкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 87 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, становить 152 734,00 грн.
16 жовтня 2018 року між ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., за реєстровим номером 2277.
Відповідно до умов договору ТОВ "ФК " Довіра та гарантія", діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" продав, а ОСОБА_2 купив нерухоме майно - трикімнатну квартиру, АДРЕСА_3 . Право власності на зазначене нерухоме майно належить позивачу ОСОБА_1 .
Право на продаж нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю (ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") на підставі договору іпотеки від 18 лютого 2008 року та договору № 667/К купівлі-продажу майнових прав. Право ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" як іпотекодержателя нерухомого майна, що відчужується за цим договором, підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130666092. Відчуження зазначеного нерухомого майна здійснюється за 152 734,00 грн, які ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" до 16 жовтня 2019 року.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, що підтверджується довідкою Комунального підприємства "Житлогосп" від 10 квітня 2019 року.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником вказаної вище квартири є ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Розділом 5 іпотечного договору визначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Позасудове врегулювання здійснюються відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.
Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку", право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі продажу у порядку встановленому Законом України "Про іпотеку".
У разі настання обставин, зазначених в пункті 4.1 договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомлені зазначається який спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені Законом України "Про іпотеку" застосовуються іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.
07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) дійшла висновку про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас цей Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Встановивши, що позивач зареєстрований та проживає у квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, яка є предметом іпотеки за договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитом, наданим в іноземній валюті, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на момент укладення 16 жовтня 2018 року оспорюваного договору дії ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а тому договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Також суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що при укладені спірного договору купівлі-продажу квартири відповідачем не було дотримано вимог, визначених у розділі 5 іпотечного договору, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що іпотекодавець був повідомлений іпотекодержателем про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимога ОСОБА_1 вручена не була у зв`язку з відмовою адресата від одержання.
Доводи касаційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на випадки звернення стягнення в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" спростовуються висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 свідомо ухилився від отримання вимоги-повідомлення від позивача щодо наміру укладення договору купівлі-продажу, а тому висновки судів про недотримання іпотекодержателем умов договору іпотеки є помилковими; мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє його примусове стягнення (відчуження) без згоди власника; згода на підписання спірного договору надана власником під час підписання іпотечного договору висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.