Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 199/3784/19
провадження № 61-458св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору міни дійсним та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2, у травні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати дійсним договір міни від 18 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 з однієї сторони та нею з іншої сторони, квартири АДРЕСА_1, а також визнати в рівних частках право власності на зазначену квартиру за нею та ОСОБА_2 по 1/2 часток за кожною.
Зазначений позов мотивований тим, що вона та її малолітня дочка проживають за адресою: АДРЕСА_2, яка раніше належала ОСОБА_5
ОСОБА_5 разом із цивільною дружиною ОСОБА_4 та їх дітьми: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (факт їх проживання однією сім`єю та встановлення батьківства був підтверджений рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2010 року, яке набрало законної сили 01 березня 2012 року) проживав у зазначеній квартирі до 18 серпня 2007 року.
До придбання квартири вона мешкала у АДРЕСА_3 .
Познайомившись із ОСОБА_5 (останній бажав жити за містом та придбати для себе та своєї сім`ї будинок), вони домовилися про обмін житлового будинку на його квартиру з доплатою нею 20 000 доларів США.
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з однієї сторони, та нею, з іншої сторони, було укладено договір міни, відповідно до якого вона обміняла житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3, який належав їй, на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5, з доплатою в розмірі 20 000 доларів США, про що було складено письмовий договір міни.
Згідно з умовами зазначеного договору вони домовилися оформити всі правовідносини, надавши один одному повноваження на оформлення квартири та будинку на себе, оформивши один на одного довіреності: ОСОБА_5 15 серпня 2007 року видав нотаріально посвідчену довіреність на її ім`я, а вона того ж дня видала довіреність на цивільну дружину ОСОБА_5 - ОСОБА_4
ОСОБА_5 видав 08 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів, укладення та підписання договору купівлі-продажу вищевказаної квартири в установленому законом порядку.
Фактично передача грошей та майна (були передані ключі від квартири і від будинку та документи на квартиру і будинок) відбулася у серпні 2007 року.
Вона почала користуватися квартирою, як своєю власністю, а ОСОБА_5 разом із сім`єю - житловим будинком, не маючи один до одного претензій щодо фактичного укладеного договору.
ОСОБА_5 знявся з квартирного обліку 28 грудня 2007 року та зареєстрував місце проживання 31 січня 2008 року у житловому будинку, про що свідчить довідка Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.
Згідно з довідкою про склад сім`ї, виданою виконкомом Вільненської сільської ради від 11 квітня 2008 року за № 707, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 дійсно проживають у АДРЕСА_3 .
Після здійснення обміну житлом вона з вересня 2007 року почала проживати разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9 спірній у квартирі, ними були здійснені витрати на переїзд та капітальний ремонт квартири.
Факт проживання її з ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2007 року підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2008 року у справі № 2о-184/08.
Згідно з довідкою з житлово-експлуатаційної організації від 10 грудня 2008 року вона проживає разом з ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2, з вересня 2007 року.
ОСОБА_10 зазначила про те, що нотаріальне посвідчення договору міни могло б бути здійснено у той же день, але їй було необхідно отримати дозвіл органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради на купівлю 1/2 частини квартири від імені малолітньої дочки, отримання якого і відстрочило продаж квартири.
Рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 16 травня 2008 року № 157/2 ОСОБА_1 було надано дозвіл, як законному представнику малолітньої ОСОБА_2, на купівлю в рівних частках спірної квартири, на своє ім`я і малолітньої дочки, а також надано дозвіл на підписання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від імені ОСОБА_2 .
Уклавши письмовий договір міни та чекаючи рішення виконкому Амур- Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради щодо надання згоди на купівлю 1/2 частини квартири від імені малолітньої дочки для нотаріального посвідчення договору міни, вона дізналася про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер.
Спірна квартира є єдиним місцем її проживання та місцем проживання неповнолітньої дитини.
Вона разом зі своєю дитиною ОСОБА_2 є добросовісними набувачами зазначеної квартири на законних підставах, оскільки квартира була придбана нею за гроші, передані ОСОБА_5 та його цивільній дружині ОСОБА_4, з отриманням дозволу органу опіки та піклування на купівлю квартири від імені неповнолітньої дитини.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 09 вересня 2019 року відмовив у задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що укладення договору у простій письмовій формі (тоді як нотаріальне посвідчення договору є обов`язковим), при наявності якої може бути визнаний дійсним нікчемний договір від 18 серпня 2007 року, та при відсутності доказів на підтвердження висловлених позивачем суду доводів щодо неможливості іншою стороною вчасно звернутися для нотаріального посвідчення договору станом на дату звернення із позовом до суду, текст якого взагалі викладається на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків, не є тією умовою, за наявності якої може бути визнаний дійсним нікчемний договір.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження підстав пред`явлення вказаного позову саме до визначеного позивачем кола відповідачів ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), оскільки відповідно до договору міни від 18 серпня 2007 року сторонами вказаного правочину були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого, та позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували право власності вказаних осіб на спірне нерухоме майно, в тому числі і відповідача ОСОБА_3 .
Також місцевий суд зазначив про те, що правонаступництво ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в даних правовідносинах ОСОБА_4 не допускається.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2, у січні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суддя повинна була вивчити додані до матеріалів справи документи та рішення судів і звернутися до учасників справи з проханням долучити до матеріалів справи оригінали судових рішень, а у разі неможливості, за своєю ініціативою витребувати їх самостійно за ухвалою суду.
Суд першої інстанції підійшов формально до розгляду справи та не дослідив рішення суду від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12, в якому було встановлено те, що на праві власності ОСОБА_5 належала 1/3 частина спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським заводом валків 01 вересня 1995 року, 1/3 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2007 року після смерті матері ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, та 1/3 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2007 року після смерті батька ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Висновки суду першої інстанції про те, що суду не було надано доказів ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення правочину є помилковими. Суд не взяв до уваги, що зазначені докази всебічно, повно та об`єктивно були досліджені в рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12.
У ОСОБА_5 не були належним чином оформлені документи, тому обмін відбувся шляхом надання генеральної довіреності на його цивільну дружину ОСОБА_4 та після отримання ним свідоцтва про право на спадщину, він видав 08 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 довіреність на здійснення усіх дій, пов`язаних з відчуженням спірної квартири.
Факт проживання ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_9 у спірній квартирі з вересня 2007 року підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2008 року у справі № 2о-184/08.
У матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, а також рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська вже були встановлені всі ці обставини, тому вони не підлягають доказуванню.
Судом не досліджено чи має право ОСОБА_13 спадкувати майно померлого батька, чи були нею дотримані строки прийняття спадщини, чому вона звернулася до нотаріуса і не отримала свідоцтво про прийняття спадщини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 у травні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила задовольнити касаційну скаргу, посилаючись на те, що суд формально підійшов до розгляду справи, не встановив факту того, чому ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з цим позовом. Судами залишилося поза увагою те, що ОСОБА_5 був власником в цілому спірної квартири, її обмін був здійснений за його життя. Договір міни було вчинено у простій письмовій формі, спірна квартира фактично була передана ОСОБА_1 у власність ще 18 серпня 2007 року.
Від ОСОБА_4 у серпні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 серпня 2021 року відзив ОСОБА_4 повернув заявнику без розгляду, у зв`язку з тим, що він поданий поза межами встановленого строку на його подання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 29 березня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 199/3784/19 надійшла до Верховного Суду 08 квітня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та її малолітня дочка ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Між ОСОБА_1, з однієї сторони, та ОСОБА_4 (перебували з ОСОБА_5 в цивільному шлюбі), ОСОБА_5, з іншої сторони, 18 серпня 2007 року було укладено договір міни у простій письмовій формі, відповідно до якого позивач обміняла житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3, на квартиру АДРЕСА_1 з доплатою в розмірі 20 000 доларів США, про що був складений договір міни у простій письмовій формі.
Сторони за даним договором домовилися оформити всі правовідносини, надавши один одному повноваження на оформлення квартири та будинку на себе, оформивши один на одного довіреності: ОСОБА_5 видав довіреність ОСОБА_1 від 15 серпня 2007 року, посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою зареєстровану в реєстрі за № 5688, а позивач видала довіреність на цивільну дружину ОСОБА_5 - ОСОБА_4 від 15 серпня 2007 року посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстровану в реєстрі за № 5692. ОСОБА_4 видала довіреність позивачу для оформлення та отримання ідентифікаційного номеру від 15 серпня 2007 року, зареєстровану в реєстрі за № 5687, посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.
ОСОБА_5 08 лютого 2008 року видав ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів, укладення та підписання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в установленому законом порядку.
Сторони визнали, що фактично передача грошей та майна (були передані ключі від квартири і від будинку та документи на квартиру і будинок) відбулася у серпні 2007 року.
ОСОБА_1 почала користуватися квартирою, як своєю власністю, в свою чергу, ОСОБА_5 разом із сім`єю (цивільною дружиною та дітьми) почали користуватися житловим будинком АДРЕСА_3 .
Сторони один до одного претензій щодо фактичного укладеного договору не мали, ОСОБА_5 знявся з квартирного обліку 28 грудня 2007 року та зареєстрував місце проживання 31 січня 2008 року за адресою: АДРЕСА_3, про що свідчить довідка Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, згідно з якою ОСОБА_5 з 31 січня 2008 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований за вказаною адресою.
Після здійснення обміну житлом позивач з вересня 2007 року стала проживати разом із своїм чоловіком ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 16 травня 2008 року за № 157/2 ОСОБА_1 було надано дозвіл, як законному представнику малолітньої ОСОБА_2, на купівлю в рівних частках квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на своє ім`я і малолітньої дочки та надано дозвіл на підписання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від імені ОСОБА_2
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.