Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 404/5299/15-ц
провадження № 61-18634св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "КредексФінанс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція по управлінню заборгованості", Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерельний",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Єгорової С. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "КредексФінанс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція по управлінню заборгованості", Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерельний", про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання кредиту, іпотечного договору,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати недійсним з моменту укладання договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між ним та АКІБ "УкрСиббанк";
- визнати недійсним з моменту укладання іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м;
- визнати недійсним договір застави нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м, укладений в рахунок забезпечення договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000;
- застосувати правові наслідки недійсності правочину - призначити двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладеного між ним та АКІБ "УкрСиббанк";
- стягнути з ПАТ "УкрСиббанк" на його користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 19 червня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") було укладено договір про надання кредиту № 11172098000, згідно якого йому було надано суму коштів в гривні еквівалентно до іноземної валюти, а саме 198 786 швейцарських франків, що на момент укладення даного договору складало 809 618,80 грн, з відсотковою ставкою 8,49 % та кінцевим терміном погашення 18 червня 2018 року. Згідно умов даного договору надання кредитних коштів здійснюється траншами, а перший етап мав складати 67 000 швейцарських франків, що еквівалентно 272 878,67 грн. Однак позивач отримав лише 63 153,19 швейцарських франків, що еквівалентно 261 300 грн. Після запиту до відповідача про різницю в сумах коштів була надана відповідь про те, що 67 000 швейцарських франків були обміняні по курсу швейцарського франка до гривні 3,90 грн, так як даний курс діяв на момент обміну на міжбанківському валютному ринку. Згоди на отримання траншу у вказаній сумі він не надавав, а умовами укладеного кредитного договору не передбачено умов видачі кредитних коштів із застосуванням обмінного курсу швейцарського франка до гривні, а тим більше який діє на міжбанківському валютному ринку.
В рахунок забезпечення позову про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, було укладено договір застави від 19 червня 2007 року, згідно якого в заставу передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м.
В рахунок забезпечення зазначеного договору про надання кредиту було укладено та засвідчено нотаріально договір іпотеки від 19 червня 2007 року, згідно якого в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м.
Зазначає, що умовою укладання кредитного договору та надання йому кредиту була нав`язана відповідачем послуга-доручення банку на проведення договірного списання грошових коштів, яка законодавством не передбачена, а є умовою виключно банку з особистою метою.
Надалі, його було примушено на відкриття двох поточних рахунків та зобов`язано на підписання безлічі додаткових угод, якими постійно змінювались умови кредитного договору лише в поліпшення правового та фінансового стану банківської установи і спрямовані на погіршення майнового стану боржника.
Під час укладення кредитного договору відповідач приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення удорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку він сплатив би відповідачу, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній в договорі кількості таких платежів. Окрім того під час підписання кредитного договору банк повинен був надати йому інформацію про умови кредитування, яка мала бути підписана сторонами як додаток до договору, інформацію про загальну вартість кредиту за весь термін кредитування, відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості, в якому повинна міститись інформація щодо зниження заборгованості, загальної вартості кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту, реальної відсоткової ставки за виконання позичальником кредитних зобов`язань перед банком (за весь термін кредитування). Також, відповідачем не було надано в письмовій формі всіх можливих схем погашення кредиту, що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг.
Окрім того, банком в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не врахована сума грошових коштів в розмірі 6 389,48 грн, яка внесена ним в рахунок погашення заборгованості.
Разом з тим, йому та його дружині постійно телефонують в робочі та нічні години та присилають погрозливі листи як представники банку так і представники колекторських фірм, які також погрожують розправою, кримінальними провадженнями, примусовим стягненням та продажем усього належного йому та членам його сім`ї майна, що призводить до постійних стресів, нервових розладів та погіршення стану його здоров`я та його дружини.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Кіровський районний суд м. Кіровограда рішенням від 20 січня 2016 року, яке залишив без змін Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 22 червня 2016 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 .
Застосував до сторін наслідки недійсності правочину - визнав недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Джерельний", посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л. В., реєстраційний № 1824, яким в іпотеку передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м; визнав недійсним з моменту укладення договір застави від 19 червня 2007 року, яким у заставу передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м, укладений на підставі пункту 2.1 договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000.
Застосував до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ "УкрСиббанк" грошові кошти у розмірі 178 542,15 швейцарських франків, що еквівалентно 4 413 820,48 грн; з ПАТ "УкрСиббанк" стягнув на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 188 092,96 швейцарських франків, що еквівалентно 4 649 930,33 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задовольнив частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судове рішення мотивував тим, що визнавши недійсним зазначений кредитний договір у зв`язку з невідповідністю вимогам, передбаченим одночасно статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та статтею 230 ЦК України, суд порушив положення як матеріального, так процесуального права, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, адже вказані правові підстави для визнання правочинів недійсними є взаємовиключними. Визнаючи недійсним із моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Джерельний", суд порушив норми процесуального права, оскільки до участі у справі не залучено ТОВ "Джерельний".
Крім того, дійшовши висновку про визнання недійсним із моменту укладення договору застави від 19 червня 2007 року, яким у заставу передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м, укладеного на підставі пункту 2.1 договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, суд також порушив норми процесуального права щодо установлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки такий договір чи його копія у справі відсутні, таким чином, не вбачається між якими сторонами цей договір укладено та чи він укладався взагалі, а згідно з вимогами частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 06 червня 2018 року заяву представника позивача задовольнив, позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" в частині визнання недійсним договору застави нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 157 кв. м, укладеного в рахунок забезпечення договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 залишив без розгляду.
Кіровський районний суд м. Кіровограда рішенням від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 не є договором про надання споживчого кредиту у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" та постанови Правління НБУ № 168 та не може бути визнаний недійсним з моменту укладення. Посилання на додаткову угоду від 21 червня 2007 року, якою змінено цільове призначення кредиту, є необґрунтованим з огляду на те, що згідно вимог частини першої статті 215 України підставою недійсності правочину, що є предметом позову, є недодержання вимог закону саме в момент вчинення правочину сторонами. Відсутність у графіку суми необхідного платежу, на що посилається позивач як на одну з підстав для висновку про ненадання кредитором повної і достовірної інформації позичальнику, не є порушенням прав позичальника, оскільки умовами договору не передбачена обов`язковість таких умов.
Волевиявлення позивача було вільним і відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, адже позивач сплачував протягом тривалого часу періодичні платежі згідно умов договору і таким чином, погоджувався з умовами кредитного договору та не порушував питання про його розірвання чи визнання недійсним через ненадання кредитором своєчасної та достовірної інформації про послугу.
Доказів, що підтверджують факт умисних дій, чи умисної бездіяльності банку із метою обману позичальника та, що доводили б заперечення, або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню кредитного договору позичальником до суду не надано, а висновки судово-економічної експертизи не доводять факт вчинення позичальником кредитного договору під впливом обману з боку банку.
Оскільки, позовні вимоги про визнання недійсним з моменту укладання договору про надання кредиту та визнання недійсним з моменту укладання іпотечного договору не підлягають задоволенню, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.
Також є правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування моральної шкоди, оскільки дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним кредитного договору.
Однак, твердження суду першої інстанції про те, що договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 не є договором про надання споживчого кредиту у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" та постанови Правління НБУ № 168 та не може бути визнаний недійсним з моменту укладення є помилковим. Зокрема, додатковою угодою від 21 червня 2007 року № 1 до договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 сторони за взаємною домовленістю, що підтверджується їх підписами, виклали пункт 1.4 кредитного договору в новій редакції та визначили, що цільове призначення кредиту - споживчі цілі, що підтверджує те, що оспорюваний договір є споживчим кредитом.
Разом з тим, вказане помилкове твердження суду першої інстанції не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у грудні 2020 року подав касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, а саме статті 549 ЦК України, статті 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, без врахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 185/8140/15-ц та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (пункт 7).
Суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорюваний договір укладено з суттєвими порушеннями істотних умов договору встановлених законодавством України, що регулюють спірні правовідносини, які необхідні для його укладання, з використанням елементів нечесної підприємницької практики, всупереч існуючих норм і вимог діючого законодавства України та грубо порушує охоронювані Конституцією України і законодавством України права та інтереси споживача фінансових послуг, і водночас завдає значної шкоди. Крім того, суди залишили поза увагою те, що відсутня згода за всіма іншими істотними умовами кредитного правочину (зокрема, істотна умова договору - ціна, стаття 632 ЦК України), визначених Законом України "Про захист прав споживачів", частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами".
Наявність розбіжностей у реальній відсотковій ставці свідчить про умисел банка отримувати від позичальника завищені та необліковані суми винагороди за надані послуги по кредитуванню.
Суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували існування всіх підстав, що оспорюваний кредитний договір укладений під приводом та впливом банку (омана) з одночасним використанням ним елементів нечесної підприємницької діяльності, тому вказаний договір є недійсним в силу статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Крім того, суди у порушення вимог статей 264, 265, 382 ЦПК України взагалі не надали оцінки доводам позовної заяви про недійсність кредитного договору з підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ "УкрСиббанк" у березні 2021 року подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що під час розгляду справи позивачем не надано жодних доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому. Укладаючи кредитний договір, позивач був ознайомлений з усіма його істотними умовами про, що свідчить його підпис на кожній сторінці правочину. При цьому, застережень з боку позивача стосовно того, що він не згоден з будь-яким пунктом договору зроблено не було. Крім того, фактично позов ОСОБА_1 обґрунтовано власним тлумаченням умов договорів і такі доводи не підтверджені жодними доказами та спростовані судами попередніх інстанцій. Також, будь-яких доказів щодо введення позивача в оману зі сторони відповідача, умисних дій та умислу на введення в оману матеріали справи не містять.
АТ "УкрСиббанк" зазначає про врахування принципу добросовісності, який відображено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 204/1646/16.
Разом з тим, АТ "УкрСиббанк" просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки зазначені в касаційній скарзі правові позиції висловлені у подібних справах, які були викладені Верховним Судом та не враховані судом, не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суду у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 09 лютого 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кіровського районного суду м. Кіровограда.
25 лютого 2021 року справа № 404/5299/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання кредиту № 11172098000 та додаткові угоди до нього.
Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору № 11172098000 АКІБ "УкрСиббанк" зобов`язався надати позивачу кредит в іноземній валюті у сумі 198 786 швейцарських франків, а позивач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, сплачуючи 8,49 % річних за його використання та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 18 червня 2018 року.
Сума кредиту дорівнювала еквіваленту 809 618,80 грн за курсом НБУ на день укладання договору, цільове призначення кредиту: розвиток бізнесу.
Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.
Для забезпечення виконання умов боргових зобов`язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки від 19 червня 2007 року.
21 червня 2007 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, згідно якої пункт 1.4 договору викладено в іншій редакції, а саме: "цільове призначення кредиту: споживчі цілі".
З додатку № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, який має назву "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту", вбачається, що розмір щомісячного платежу складається з конкретно визначеної суми погашення основної суми кредиту, суми процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту та сум платежів за супутні послуги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.