Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 310/5348/18
провадження № 61-5460св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", Запорізька обласна філія комунального підприємства "Центр державної реєстрації" в особі державного реєстратора Безсмолого Олександра Володимировича,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року в складі судді Білоусової О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ"), Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" в особі державного реєстратора Безсмолого О. В., у якому просив:
- визнати протиправними дії ПАТ "ПУМБ" щодо здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "ПУМБ" права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ПАТ "ПУМБ" припинити дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "ПУМБ" права власності на будинок АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 36349744 від 27 липня 2017 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року (номер запису про право власності 21608111) за ПАТ "ПУМБ" код ЄДРПОУ 14282829 на будинок АДРЕСА_1 ;
- відновити за ним право власності на 4/5 частин та ОСОБА_2 на 1/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що 01 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "ПУМБ" укладений кредитний договір № 6572375, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 100 000 дол. США строком до 01 квітня 2016 року.
Того ж дня в забезпечення виконання вказаного вище кредитного договору між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПАТ "ПУМБ" укладений іпотечний договір № 6572512, відповідно до якого передано банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року задоволено позов ПАТ "ПУМБ" про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572512 звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер 23067104, загальна площа 172,9 кв. м, житлова площа - 89,7 кв. м.
25 липня 2017 року державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Безсмолий О. В. на підставі статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" прийняв рішення про реєстрацію за ПАТ "ПУМБ" права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки.
Посилаючись на те, що ПАТ "ПУМБ" вже використало судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки та в період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусове стягнення на належний йому житловий будинок, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 3639744 від 27 липня 2017 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року (номер запису про право власності 21608111) за ПАТ "ПУМБ" код ЄДРПОУ 14282829 на будинок АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки може застосовуватись лише до початку звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку; у порушення пункту 4.7.1 договору іпотеки від 01 серпня 2008 року № 6572512, статті 37 Закону України "Про іпотеку", статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вимозі до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 банк не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя; звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ "ПУМБ" залишено без задоволення, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки державна реєстрація права власності на квартиру за ПАТ "ПУМБ" була проведена всупереч чинному законодавству та умовам іпотечного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У березні 2020 року АТ "ПУМБ" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Наявність судового рішення не відновлює порушеного права особи у разі відсутності його реального виконання, а тому не може вважатись реалізацією права на захист у судовому порядку. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Здійснення особою права на захист не може ставитись в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень містять посилання на обставини, які не вказувались позивачем в позовній заяві, зокрема, щодо пункту 4.7.1. договору іпотеки.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Безух М. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що обраний позивачем спосіб захисту передбачений статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Рішення суду набрало законної сили, а іпотекодержателем було реалізовано право одним із способів звернути стягнення на предмет іпотеки, який він самостійно обрав. На спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що є підставою для задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 310/5348/18 з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ПУМБ", Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" в особі державного реєстратора Безсмолого О. В., треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання припинити ці дії, скасування реєстрації права власності, відновлення права власності, призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 01 серпня 2008 року року між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 6572375, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США зі сплатою 14,49 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 01 квітня 2016 року.
01 серпня 2008 року між ПАТ "ПУМБ", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 6572512, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Романченко В. В. за реєстровим № 309, за умовами якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572375 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано в іпотеку у житловий будинок АДРЕСА_1 .
Внаслідок невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572512 звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
02 листопада 2015 року банк направив вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, які отримані останніми 17 листопада 2015 року.
25 липня 2017 року державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Безсмолий О. В. на підставі статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" прийняв рішення про реєстрацію за ПАТ "ПУМБ" права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував наявність рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572512 звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, а тому вважав, що позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки може застосовуватись лише до початку звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на наступне.
Законом України "Про іпотеку" передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно, як способу захисту порушеного права, потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року №1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зроблено висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.
Підсумовуючи вищенаведене та розкриваючи зміст частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" та послідовно здійснюючи тлумачення положень статей 15 та 16 ЦК України, Верховний Суд вказує на те, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку визначені Законом та договором), направлені на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що набрало законної сили, не позбавляє іпотекодержателя права після ухвалення такого рішення застосовувати позасудовий спосіб захисту своїх порушених прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що був предметом судового розгляду.
Наведене дає підстави для висновку, що судами не правильно застосовано положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (судового способу) не порушує принцип правової визначеності, а направлене на задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, способом незабороненим законом.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року в справі № 720/852/18 (провадження № 61-14395св19).
Крім того, як підставу для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що при здійсненні реєстрації права власності за іпотекодержателем державним реєстратором не додержано вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя.
07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Аналіз вищевказаних норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" дає підстави для висновку про те, що він застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
Тягар доведення зазначених обставин покладається на позивача, оскільки частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не дослідив, а апеляційний суд не перевірив, чи є кредитний договір від 01 серпня 2008 року № 6572375 споживчим (пункт 1.2. договору), та чи використовується житловий будинок АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя.
Таким чином, суд не перевірив наявності усіх умов, передбачених пунктом 1 Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", одночасне існування яких є підставою для скасування рішення державного реєстратора.
Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що ПАТ "ПУМБ" порушило пункт пункту 4.7.1 договору іпотеки від 01 серпня 2008 року № 6572512, оскільки у вимозі до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 банк не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателю, що позбавляє іпотекодавця гарантій, передбачених статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не звернув уваги, що у позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не повідомляв його про намір набути право власності на предмет іпотеки, чим порушив пункт 4.7.1 іпотечного договору, при цьому будь-яких заперечень щодо ціни, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателю, позивав не вказував.
Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, зокрема, наявності усіх умов, передбачених пунктом 1 Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не дослідив предмет та підстави позову, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині позовних вимог до ПАТ "ПУМБ" підлягає скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Колегія суддів вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з ПАТ "ПУМБ" з приводу порушення останнім права власності позивача на нерухоме майно внаслідок наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ПАТ "ПУМБ" права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, а тому державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Безсмолий О. В. є неналежним відповідачем.
Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Безсмолого О. В. необхідно відмовити.