Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 753/4405/20
провадження № 61-5967св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Іванченка М. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно її колишнього чоловіка ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що з 25 вересня 2015 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року було розірвано.
Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1, у них народився син: ОСОБА_3, який проживає з нею.
Під час побачень з дитиною ОСОБА_2 поводить себе агресивно, у присутності сина декілька разів застосовував щодо неї фізичне насильство.
Внаслідок дій ОСОБА_2 вона боїться за своє життя та вказує, що такі агресивні вчинки колишнього чоловіка негативно впливають на психологічний стан її сина.
У зв`язку із цим просила суд видати обмежувальний припис, за яким: заборонити ОСОБА_2 строком на 6 місяців наближатись на відстань 500 метрів до: місця реєстрації заявника та їх спільної дитини за адресою: АДРЕСА_1 ; до місця її проживання та їх спільної дитини за адресою: АДРЕСА_2 ; до дачі її батьків за адресою: АДРЕСА_3 ; до інших місць тимчасового чи постійного її проживання (перебування) та їх спільної дитини, навчання, роботи, відпочинку та інших місць частого відвідування; обмежити спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_3 ; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати заявника та їх сина, якщо заявник за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2, переслідувати її та у будь-який спосіб спілкуватись з нею; заборонити вести листування, телефонні переговори та контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 вчинялось фізичне чи психологічне насильство щодо неї, оскільки сам факт її звернення в різні періоди часу із заявами до правоохоронних органів не підтверджує факту фізичного чи психологічного насильства, а наявність між сторонами довготривалого конфлікту не може бути підставою для застосування обмежувальних заходів щодо особи.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою нарішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 рокуу вищевказаній справі.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 30 квітня 2021 року заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
14 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
30 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2, в якій ОСОБА_1 заперечила проти доводів ОСОБА_2 та підтримала вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
16 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Від даного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 разом з дитиною залишила квартиру АДРЕСА_1, де мешкала разом з чоловіком, і переїхала проживати до квартири своїх батьків, за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у м. Борисполі Київської області.
Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 27 липня 2018 року № 495 визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні дитини - ОСОБА_3, за наступним графіком: три дні на тиждень (у вихідні дні батька) з 11.00 год. до 13.00 год. в присутності матері.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису та видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 терміном на шість місяців шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 .
В подальшому, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року продовжено дію обмежувального припису відносно ОСОБА_2 строком на шість місяців, а саме до 18 грудня 2019 року, шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження його прав.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що 01 березня 2020 року о 14:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5, вчинив сімейну сварку з колишньою дружиною, в ході якої виражався нецензурною лайкою, поривався у бійку, своїми діями чинив психологічний тиск на неї.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2020 року постанова Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 змінена, виключено з постанови посилання на нецензурну лайку ОСОБА_2 під час сварки з колишньою дружиною як на ознаку психологічного насильства. У решті постанова залишена без змін.
Вказаним судовим рішенням апеляційний суд встановив, що 01 березня 2020 року о 14:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5, під час конфлікту з колишньою дружиною у приміщенні парадного будинку погрожував потерпілій застосуванням фізичної сили, створюючи на неї психологічний тиск, що змусило її з дитиною вийти з будинку та звернутися за допомогою до органів поліції. Суд зазначив, що вказані дії ОСОБА_2 охоплюються такою ознакою психологічного насильства як погрозою, що викликало у постраждалої особи побоювання за свою безпеку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису та видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 терміном на шість місяців шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 .
В подальшому рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року продовжено дію обмежувального припису відносно ОСОБА_2 строком на шість місяців, а саме до 18 грудня 2019 року, шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження його прав.
Вказані судові рішення набрали законної сили.
01 березня 2020 року, тобто поза межами дії обмежувального припису, встановленого зазначеними вище судовими рішеннями відносно ОСОБА_2, останній, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5, під час конфлікту з колишньою дружиною у приміщенні парадного будинку погрожував потерпілій застосуванням фізичної сили, створюючи на неї психологічний тиск, що змусило її з дитиною вийти з будинку та звернутися за допомогою до органів поліції.
Зазначені обставини встановлені постановою Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2020 року, у відповідності до яких ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Згідно із частиною шостою статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду.
На вказані обставини ОСОБА_1 посилалася у заяві про видачу обмежувального припису та в апеляційній скарзі.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, жодної оцінки встановленим судами при розгляді справи про адміністративні правопорушення протиправним діям ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1, що мали місце 01 березня 2020 року, не надав, вказані доводи заяви та апеляційної скарги не врахував, дійшовши передчасного висновку про те, що заявницею не доведено, що ОСОБА_2 вчинялось фізичне чи психологічне насильство щодо неї.
При цьому слід ураховувати, що апеляційний суд не дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом із тим, в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.