Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 280/573/18
провадження № 61-9487св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю фінансова компанія "Авістар",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, ОСОБА_3,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 лютого
2020 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів:
Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія "Авістар", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, ОСОБА_3, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія "Авістар" (далі - ТОВ ФК "Авістар"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., ОСОБА_3, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що
16 червня 2016 року було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 16 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ ФК "Авістар" на приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В.
На думку позивача, вказаний договір укладений із порушенням чинного законодавства, оскільки згідно з умовами договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 16 червня 2016 року ОСОБА_2 є іпотекодержателем, який не є фінансовою установою та не включений до державного реєстру фінансових установ, що суперечить Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Посилаючись на зазначене, просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 16 червня
2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ФК "Авістар", на приміщення за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області
від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спірний договір не є договором факторингу, а є договором відступлення права вимоги, який укладено з дотриманням норм чинного законодавства.
При цьому суди посилалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду
від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 03 квітня 2019 року
у справі № 591/4552/17 та ін.
Крім того, договір про відступлення прав вимоги за основним кредитним зобов`язанням позивачем не оскаржено, позивач підстави та предмет позову не змінювала та позовні вимоги не уточнювала, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року справу № 280/573/18 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував під час апеляційного перегляду норми статей 203, 215, 1054, 1077-1079 ЦК України, норми статті 24 Закону України "Про іпотеку", норми статей 1, 4, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми статті 5 Закону України "Про нотаріат" та не врахував правові висновки щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18,
від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17,
від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 161/13889/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 489/762/17.
Також посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та на частину третю статті 411 ЦПК України стосовно того, що суди не врахували обставини справи, зазначені в позовній заяві та в апеляційній скарзі (пункти 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судами не враховано той факт, що спірний договір було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ ФК "Авістар", яке на момент укладення спірного договору не було первісним кредитором.
Суди помилково вважала спірний договір договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 (позивач у цій справі) з вимогою про стягнення 965 365,50 грн у справі № 280/666/15-ц, у той час як у договорі про уступку права вимоги ним було сплачено 424 250,00 грн, тобто вимагає кошти в більшому розмірі, ніж сплатив за договором про відступлення права вимоги.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки між сторонами укладено саме договір про відступлення права вимоги, а не договір факторингу, як помилково вважає ОСОБА_1 .
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій підтримує вимоги своєї касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 0040/07/52 СL та іпотечний договір № 0040/07/52 СL, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку нежитлове приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 .
16 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Форум" було укладено договір поруки № 40-0040/07/52 СL.
15 квітня 2016 року між ТОВ ФК "Авістар" та ОСОБА_2 було укладено договір № 15042016 про відступлення прав вимоги в майбутньому за кредитним договором № 0040/07/52 СL від 16 листопада 2007 року. Відповідно до умов цього договору первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору право вимоги до боржника за кредитним договором, що буде належати первісному кредитору у разі перемоги у аукціоні (конкурсі) щодо продажу активів ПАТ "Банк Форум", що буде оголошений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" відповідно до законодавства, а новий кредитор зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти у сумі ціни відступлення (п. 1.1 договору) (а. с. 78, т. 1).
Відповідно до протоколу № 7 проведення аукціону в електронній формі
03 червня 2016 року ТОВ ФК "Авістар" стало переможцем аукціону лоту
№ 45 - "Право вимоги за кредитним договором № 0040/07/52 СL. Нежиле приміщення, цех трав`яного борошна, площею 1 448,20 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_1, порука ФО" (а. с. 86, т. 1).
16 червня 2016 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ ФК "Авістар" було укладено договір про відступлення права вимоги № 119Ф, згідно з умовами якого, первісний кредитор ПАТ "Банк Форум" передав право вимоги новому кредитору ТОВ ФК "Авістар" по кредитному договору № 0040/07/52 СL
від 16 листопада 2007 року (а. с. 71-74, т. 1).
16 червня 2016 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ ФК "Авістар" було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор ПАТ "Банк Форум" передав право вимоги новому кредитору
ТОВ ФК "Авістар" по іпотечному договору № 0040/07/52 СL від 16 листопада 2007 року (а. с. 77, т. 1).
16 червня 2016 року між ТОВ ФК "Авістар" як первісним іпотекодержателем
і ОСОБА_2 як новим іпотекодержателем було укладено
договір № 15042016 про відступлення права за іпотечним договором
№ 0040/07/52 СL від 16 листопада 2007 року. Згідно з п. 1.1 договору первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належних первісному іпотекодержателю згідно з іпотечним договором, посвідченим 16 листопада 2007 року приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Яровенко І. В. (а. с. 84, т. 1).
Згідно з актом № 15042016 погодження ціни відступлення від 16 червня
2016 року сторони погодили, що ціна відступлення становить 424 250,00 грн (а. с. 85, т. 1).
Відповідно до карки рахунку ТОВ "Фінансова компанія "Авістар" ОСОБА_2 сплатив товариству 424 250,00 грн (а. с. 183, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -
у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у справі, яка переглядається, є договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 16 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ФК "Авістар", на приміщення за адресою:
АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання,
в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року
у справі № 906/1174/18 зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу і зроблено правовий висновок такого змісту.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом
є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови.
З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
У справі, що переглядається, встановлено, що 15 квітня 2016 року між
ТОВ ФК "Авістар" та ОСОБА_2 було укладено договір № 15042016 про відступлення прав вимоги в майбутньому за кредитним договором
№ 0040/07/52 СL від 16 листопада 2007 року. Відповідно до умов цього договору первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору право вимоги до боржника за кредитним договором, що буде належати первісному кредитору у разі перемоги у аукціоні (конкурсі) щодо продажу активів ПАТ "Банк Форум", що буде оголошений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" відповідно до законодавства, а новий кредитор зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перерахувати первісному кредитору кошти у сумі ціни відступлення.
Вказаний договір є дійсним та не оскаржувався в судовому порядку.
У зв`язку з укладанням вказаного договору 16 червня 2016 року між
ТОВ ФК "Авістар" як первісним іпотекодержателем і ОСОБА_2 як новим іпотекодержателем було укладено договір № 15042016 про відступлення права за іпотечним договором № 0040/07/52 СL
від 16 листопада 2007 року. Згідно з п. 1.1 договору первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належних первісному іпотекодержателю згідно з іпотечним договором, посвідченим 16 листопада 2007 року приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Яровенко І. В.
Згідно з актом № 15042016 погодження ціни відступлення від 16 червня
2016 року сторони погодили, що ціна відступлення становить 424 250,00 грн.
Відповідно до карки рахунку ТОВ ФК "Авістар" ОСОБА_2 сплатив товариству 424 250,00 грн.
За цим договором ОСОБА_2 як новий іпотекодержатель набув право замість ТОВ ФК "Авістар" переважно перед іншими кредиторами у порядку, визначеному договором іпотеки та Законом України "Про іпотеку" задоволення своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати процентів, комісії, можливої неустойки) за рахунок майна, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Таким чином, судами встановлено, що ОСОБА_2 замінений як новий кредитор замість ТОВ ФК "Авістар", він не набув право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилалася на те, що ОСОБА_2 як фізична особа не міг бути стороною спірного договору про відступлення права за іпотечним договором.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 16 червня 2016 року, укладено між ОСОБА_2 та
ТОВ ФК "Авістар" з дотриманням норм чинного законодавства.
Колегія суддів із вказаним висновком погоджується та зазначає, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16,
від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19.
Таким чином, встановивши, що спірний договір від 16 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ФК "Авістар", є договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором, суб`єктний склад якого законом не обмежений, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі
№ 906/1174/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16,
від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 03 квітня 2019 року
у справі № 591/4552/17, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16,
від 18 грудня 2018 року у справі № 161/13889/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 489/762/17, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду