Постанова
Іменем України
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 308/12855/19
провадження № 61-3130св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2020 року у складі судді Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" (далі - КНП "Ужгородська районна лікарня") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом головного лікаря Комунального закладу "Ужгородська районна лікарня" (далі - КЗ "Ужгородська районна лікарня"), який в подальшому реорганізовано в КНП "Ужгородська районна лікарня", Голуба О. Є. від 10 жовтня 2019 року № 852-к його було звільнено з посади лікаря-психіатра за прогул (відсутність на робочому місці 27 та 30 вересня 2019 року) без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не довів факт порушення ним трудової дисципліни, звільнення проведене не уповноваженою особою, а протокол Ужгородської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я від 09 жовтня 2019 року № 10 не може бути належним доказом отримання КЗ "Ужгородська районна лікарня" дозволу на його звільнення з роботи відповідно до вимог частини першої статті 43 КЗпП України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним його звільнення з посади лікаря-психіатра КЗ "Ужгородська районна лікарня" і поновити його на цій посаді; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 000 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача як на робочому місці, так і на роботі в цілому без поважних причин 27 та 30 вересня 2019 року, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним. При цьому, будучи головним лікарем і одночасно головою комісії з реорганізації КЗ "Ужгородська районна лікарня", Голуб О. Є. мав повноваження організовувати діяльність цього закладу, призначати на посаду та звільняти з посади працівників, а також здійснювати інші повноваження, передбачені законом та установчими документами. Тому доводи позивача про те, що наказ про його звільнення мала видати саме комісія з реорганізації, є неспроможними.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій застосували: 1) пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України без урахування висновків щодо його застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 367/8553/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 589/2862/16-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18; 2) пункт 3 частини першої статті 29 КЗпП України без урахування висновків щодо його застосування у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 40, 43, 43-1, 147-1 КЗпП України у подібних правовідносинах щодо звільнення з роботи в ситуації, коли на підприємстві, що ліквідується, наявний як керівник (директор, головний лікар), так і колегіальний орган - ліквідаційна комісія. Також апеляційний суд не дослідив безпосередньо в судовому засіданні зібрані у справі докази, хоча його представник наполягав на цьому.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
07 квітня 2021 року справа № 308/12855/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-психіатра в КЗ "Ужгородська районна лікарня", який у листопаді 2019 року реорганізовано шляхом перетворення в КНП "Ужгородська районна лікарня".
Правилами внутрішнього трудового розпорядку КЗ "Ужгородська районна лікарня", схваленими загальними зборами трудового колективу та введеними в дію наказом від 15 березня 2018 року № 40, передбачено, що працівник зобов`язаний дотримуватися дисципліни праці (вчасно з`являтися на роботу, дотримуватися встановленого робочого часу, використовувати робочий час для виконання функціональних обов`язків, своєчасно та точно виконувати розпорядження адміністрації (пункт 14); за порушення трудової дисципліни оголошуються та застосовуються такі види стягнень: догана, звільнення з роботи (пункт 24).
Згідно з посадовою інструкцією лікаря-психіатра та графіком роботи, з якими позивач був ознайомлений під особистий підпис, у понеділок, середу та п`ятницю з 09:00 год. по 16:12 год. ОСОБА_1 працює у Чопській філії КЗ "Ужгородська районна лікарня" (місто Чоп, вулиця Приозерна, 4), а у вівторок та четвер з 08:00 год. по 15:12 год. - у поліклінічному відділенні КЗ "Ужгородська районна лікарня" (місто Ужгород, вулиця Минайська, 71).
За графіком позивач 27 та 30 вересня 2019 року мав працювати у Чопській філії КЗ "Ужгородська районна лікарня" (місто Чоп, вулиця Приозерна, 4), однак у ці дні він не з`явився на роботу.
Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці (в кабінеті № 8) більше трьох годин протягом робочих днів 27 та 30 вересня 2019 року підтверджено актами, складеними 27 та 30 вересня 2019 року комісією з перевірки відпрацювання робочого часу. За змістом цих актів:
- 27 вересня 2019 року лікар-психіатр ОСОБА_1 був відсутній в робочому кабінеті № 8 у приміщенні Чопської філії КЗ "Ужгородська районна лікарня" в період часу з 09:00 год. по 12:18 год., що засвідчено підписами членів комісії та працівників філії, які перебували на робочому місці: медичної сестри із стоматології ОСОБА_3, медичної сестри поліклініки ОСОБА_4, лікаря-ревматолога ОСОБА_5, дитячого лікаря-офтальмолога ОСОБА_6, молодшої медичної сестри (санітарки) клініко-діагностичної лабораторії ОСОБА_7 ;
- 30 вересня 2019 рокулікар-психіатр ОСОБА_1 був відсутній в робочому кабінеті № 8 у приміщенні Чопської філії КЗ "Ужгородська районна лікарня" в період часу з 09:00 год. по 14:10 год., що засвідчено підписами членів комісії та працівників філії, які перебували на робочому місці: медичної сестри із стоматології ОСОБА_3, медичної сестри поліклініки ОСОБА_4, медичної сестри маніпуляційного кабінету ОСОБА_8, медичної сестри поліклініки ОСОБА_9, медичного реєстратора ОСОБА_10 .
01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення на ім`я голови комісії з реорганізації, головного лікаря КЗ "Ужгородська районна лікарня" ОСОБА_2, за змістом яких на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці 27 та 30 вересня 2019 року ним будуть надані відповідні документи.
У письмових поясненнях від 09 жовтня 2019 року позивач вказав, що 27 та 30 вересня 2019 року він перебував в Ужгородській міській раді у зв`язку з необхідністю вирішення конфлікту з колишньою дружиною.
Будь-яких доказів поважності причин відсутності на роботі у вказані дні ОСОБА_1 не надав, про своє перебування в Ужгородській міській раді з метою вирішення особистих сімейних питань керівництво не повідомив, що призвело до скасування прийому пацієнтів.
09 жовтня 2019 року голова комісії з реорганізації, головний лікар КЗ "Ужгородська районна лікарня" Голуб О. Є. звернувся до профспілкової організації працівників охорони здоров`я Ужгородського району з поданням про надання згоди на звільнення позивача згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
09 жовтня 2019 року на засіданні профспілкової організації працівників охорони здоров`я Ужгородського району було розглянуто вищевказане подання за участю ОСОБА_1 та надано згоду на його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом голови комісії з реорганізації, головного лікаря КЗ "Ужгородська районна лікарня" Голуба О. Є. від 10 жовтня 2019 року № 852-к ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-психіатра з 10 жовтня 2019 року за прогул (відсутність на робочому місці 27 та 30 вересня 2019 року більше трьох годин) без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Цього ж дня, 10 жовтня 2019 року, позивача було ознайомлено із вказаним наказом.
Судами також встановлено, що будучи головним лікарем і одночасно головою комісії з реорганізації КЗ "Ужгородська районна лікарня", Голуб О. Є. мав повноваження організовувати діяльність цього закладу, призначати на посаду та звільняти з посади працівників, а також здійснювати інші повноваження, передбачені законом та установчими документами.
Відсутність ОСОБА_1 27 вересня 2019 року з 09:00 год. по 12:18 год. і 30 вересня 2019 року з 09:00 год. по 14:10 год. на роботі загалом (як на постійному робочому місці в кабінеті № 8 адміністративної будівлі поліклінічного відділення КЗ "Ужгородська районна лікарня" за адресою місто Чоп, вулиця Приозерна, 4, так і на робочому місці, визначеному наказом про прийняття на роботу і графіком роботи лікаря-психіатра (поліклінічне відділення КЗ "Ужгородська районна лікарня" за цією ж адресою)), окрім вищезгаданих комісійних актів і самих пояснень позивача, також підтверджується табелем обліку використання робочого часу за вересень 2019 року та письмовими поясненнями працівників Чопської філії КЗ "Ужгородська районна лікарня" ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_7 .
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.