Постанова
Іменем України
09 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 524/7046/18
провадження № 61-18497св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач
-
публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк",
відповідачі: треті особи:
ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Алвіга", приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович, приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Доценко Андрій Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року в складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
23 серпня 2018 року публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк"), яке змінило найменування на акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") звернулося в суд із позовом та просило визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки О. В. від 11 липня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 1617, на виконання зобов`язань товариства з обмеженою відповідальністю "Алвіга" (далі - ТОВ "Алвіга") перед ОСОБА_1 за договором позики, за яким звертається стягнення на: квартиру АДРЕСА_1 та приміщення нотаріальної контори, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, власником яких з 27 січня 2018 року є ОСОБА_2 .
Позовна заява мотивована тим, що спірне нерухоме майно є предметами іпотеки за договорами, посвідченими приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за реєстровим № 3617, укладеним між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 . Відчуження майна іпотекодавцем відбулося незаконно, що на думку позивача, підтверджується рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року в справі № 524/1775/17. У цьому рішенні встановлено нікчемність договору купівлі-продажу відповідної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Алвіга", а також усіх подальших правочинів, що вчинені на його підставі.
Враховуючи, що на час примусової реалізації предметів іпотеки ТОВ "Алвіга" не було законним власником спірного нерухомого майна, позивач просив суд визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року позов ПАТ "Укрсиббанк" задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 11 липня 2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1617, серії ННІ 346803 про звернення стягнення на: квартиру загальною площею 140,30 кв. м, у тому числі житловою - 100,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення нотаріальної контори, загальною площею 82,20 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений на підставі нікчемного правочину, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПАТ "Укрсиббанк".
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року - без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі договору іпотеки від 21 листопада 2015 року № 3820, укладеного між ТОВ "Алвіга" та ОСОБА_5, який є нікчемним.
Спірне нерухоме майно первісно передано ОСОБА_4 в іпотеку ПАТ "Укрссибанк" за договорами іпотеки: від 20 листопада 2006 року та від 19 березня 2007 року, а тому відчуження предметів іпотеки ТОВ "Алвіга", яке в цей же день передало їх в іпотеку ОСОБА_1, без погодження з первісним іпотекодержателем є неправомірним.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є недійсним (нікчемним). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини третя статті 215 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Отже, враховуючи нікчемність договору іпотеки від 21 листопада 2015 року між ТОВ "Алвіга" та ОСОБА_1, остання не набула права іпотекодержателя, а спірний виконавчий напис про стягнення боргу з ТОВ "Алвіга" на користь ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на відповідне нерухоме майно вчинено на підставі нікчемного правочину, який не створює жодних правових наслідків, а тому апеляційний суд погодився із рішенням районного суду, який обґрунтовано визнав оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 грудня 2020 року ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховним Судом 21 грудня 2020 року постановлено ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано той факт, що нікчемність правочинів, на яку посилається позивач, не стосується спірних правовідносин. Наголошує, що він є добросовісним набувачем спірних об`єктів нерухомості, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню порушує його права на володіння, користування та розпорядження ними. Вважає, що саме по собі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису вже і є підтвердженням безспірності в даних правовідносинах, а відсутність в Державному реєстрі прав на нерухоме майно будь-яких відомостей, які б свідчили про зареєстровану іпотеку придбаного ним нерухомого майна, іпотекодержателем в яких був АТ "Укрсиббанк" спростовують твердження банку про наявне у нього право іпотекодержателя. Зазначає, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 квітня 2020 року в справі №1640/2831/18, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 16 жовтня 2020 року в справі № 922/1995/17. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
14 січня 2021 року представник АТ "Укрсиббанк" - Тіторенко І. А. надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи у ньому на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
20 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк"), яке змінило найменування на ПАТ "Укрсиббанк", а в подальшому - на АТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. за умовами якого ОСОБА_4, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 перед банком, передано в іпотеку нерухоме майно - приміщення нотаріальної контори загальною площею 82,20 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно із інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек 20 листопада 2006 року приватним нотаріусом Ганночкою О. В. за реєстраційним № 4084562 зареєстровано обтяження на нерухоме майно та за реєстраційним № 4084591 - іпотека (підстава обтяження: договір іпотеки від 20 листопада 2006 року, об`єкт обтяження: приміщення нотаріальної контори, загальна площа якого 82.20 кв. м, адреса: АДРЕСА_4, номер РПВН - 16504003).
19 березня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., за умовами якого ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 перед банком, передано в іпотеку нерухоме майно - чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 140,30 кв. м, житловою - 100,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
19 березня 2007 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. в державному реєстрі іпотек за № 4656484 зареєстровано обтяження - іпотека (об`єкт обтяження: квартира, загальна площа 140.3 кв. м, житлова - 100.0 кв. м, адреса: АДРЕСА_3, номер РПВН: 3310497; іпотекодержатель - АКІБ "Укрсиббанк", майновий поручитель - ОСОБА_4, боржник за основним зобов`язанням - ОСОБА_6 ).
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року в справі № 817/873/16: визнано незаконним та скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію припинення обтяження іпотекою чотирьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, встановленої на підставі договору іпотеки від 19 березня 2007 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 (номер запису про іпотеку 11801160, відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року: назва реєстру - Державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки 4656484, 19 березня 2007 року, 18:15:57, реєстратор - Кременчуцький міський нотаріальний округ).
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року в справі № 817/872/16: визнано незаконним та скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію припинення обтяження іпотекою приміщення нотаріальної контори за адресою: АДРЕСА_4, встановленої на підставі договору іпотеки від 20 листопада 2006 року, укладеного між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 (номер запису про іпотеку 11801282, відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року: назва реєстру - Державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки 4084591, 20 листопада 2006 року, 17:34:37, реєстратор - Кременчуцький міський нотаріальний округ).
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 15 лютого 2018 року у справі № 524/1775/17 скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 листопада 2017 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ "Укрсиббанк" за договором про надання споживчого кредиту від 19 березня 2007 року № 11129780000 в сумі 72 267,21 доларів США та пені - 64 684,12 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 березня 2007 року, укладеного між АКІБ "Укрсиббанк" і ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3617, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 140,30 кв. м, житловою - 100,00 кв. м, яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за № 2370 та зареєстрований в бюро технічної інвентаризації в книзі М-1 за № 99 та в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3310497; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за 1 305 899,00 грн, визначеному висновком оцінювача про вартість оцінюваного майна - ТОВ "Експерт +" від 22 листопада 2016 року.
11 липня 2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 1617, яким запропоновано звернути стягнення на: квартиру загальною площею 140,30 кв. м, у тому числі житловою - 100,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення нотаріальної контори, загальною площею 82,20 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ., власником яких є ОСОБА_2 .
Це нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 21 листопада 2015 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. за № 3820, передано в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань по договору позики від 21 листопада 2015 року, кредитором за яким є ОСОБА_1 ; боржником за договором позики є ТОВ "АЛВІГА"; строк платежу за договором позики настав. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки запропоновано задовольнити вимоги стягувача, що виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов договору позики за період з 21 листопада 2015 року до 11 червня 2018 року, а саме: прострочену заборгованість за позикою, яка станом на 11 липня 2018 року становить 6 900 00,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваний виконавчий напис вчинений на підставі нікчемного правочину, а тому суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ "Укрсиббанк".
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта та п`ята статті 82 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 січня 2020 року в справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правомірно виходили із того, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі договору іпотеки від 21 листопада 2015 року № 3820, укладеного між ТОВ "Алвіга" та ОСОБА_5, який є нікчемним.
Судами установлено, що спірне нерухоме майно (квартира та приміщення нотаріальної контори) первісно передано ОСОБА_4 в іпотеку АКІБ "Укрссибанк" за договорами іпотеки від 20 листопада 2006 року та від 19 березня 2007 року, а тому відчуження предметів іпотеки ТОВ "Алвіга", яке в подальшому передало це ж майно в іпотеку ОСОБА_1, без погодження з первісним іпотекодержателем є неправомірним, враховуючи частину третю статті 12 Закону України "Про іпотеку".
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є недійсним (нікчемним). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина третя статті 215 ЦК України).
Правочин про відчуження предмета іпотеки та/або передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку без згоди первісного іпотекодержателя, є нікчемним.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 501/1703/16-ц.
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).
Враховуючи те, що спірний виконавчий напис було вчинено на підставі нікчемного правочину, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про обґрунтованість позовних вимог ПАТ "Укрсиббанк" та визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
У статті 17 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Судами установлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки; припинення іпотеки, яка виникла на підставі договорів іпотеки від 20 листопада 2006 року та від 19 березня 2007 року, укладених між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 .
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про задоволення вимог позивача.
Аргументи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена в наведених ним у касаційній скарзі відповідних постановах є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_3, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки вказані доводи не впливають на встановлений судами факт неправомірності вчиненого нотаріусом виконавчого напису та відповідно не спростовують незаконність спірного виконавчого напису нотаріуса.
Наведені у касаційній скарзі інші доводи щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що наведені в обґрунтування касаційної скарги аргументи не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не свідчать про незаконність відповідних рішень, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію їх обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.