Постанова
Іменем України
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/17150/19
провадження № 61-18799св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Силакова Максима Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Національного банку України (далі - НБУ) про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями державних органів, що призвели до втрати власності, посилаючись на те, щостаном на грудень 2014 року на його поточному рахунку № НОМЕР_1 (долар США), відкритому Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк"), знаходилися належні йому кошти в розмірі 1 000 000 доларів США. Платіжним дорученням в іноземній валюті від 09 грудня 2014 року № 1 він намагався переказати вказані кошти на рахунок № НОМЕР_2, відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), однак це доручення не було виконано. На підставі постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 з 14 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 22 жовтня 2018 року він звернувся до Фонду з відповідним запитом щодо надання інформації про виконання платіжного доручення від 09 грудня 2014 року № 1, однак не отримав відповідь. При цьому з відповіді Фонду від 04 березня 2019 року на запит Адвокатського об`єднання "НЕССА Груп" він дізнався, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, якими: визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних"; визнано протиправним та скасовано рішення Фону від 13 лютого 2015 року № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк"; визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Златобанк"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно; зобов`язано НБУ надати ПАТ "Златобанк" строк, встановлений частиною сьомою статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року № 2121-III, за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ "Златобанк" після проведення заходів з його ліквідації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на свою користь відшкодування майнової (матеріальної) шкоди, завданої йому неправомірними рішеннями, діями НБУ та Фонду, що призвели до втрати власності, в розмірі 1 000 000 доларів США, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
У відзиві на позовну заяву Фонд заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що, позивач не надав доказів того, що кошти в розмірі 1 000 000 доларів США були перераховані на його рахунок, відкритий в ПАТ "Златобанк". Оскільки підставою для звернення до суду стало невиконання платіжного доручення саме банком, то Фонд не є належним відповідачем у справі. Порушення прав позивача відбулося до визнання банку неплатоспроможним та відкликання банківської ліцензії, і матеріали справи не містять доказів, які б встановлювали обставини завдання шкоди позивачу саме протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю Фонду. Фонд є юридичною особою публічного права і не зобов`язаний нести солідарну відповідальність з НБУ. Судовими рішеннями, якими були скасовані рішення НБУ про визнання ПАТ "Златобанк" неплатоспроможним та відкликання банківської ліцензії, не встановлювалися обставини щодо порушення прав позивача на отримання коштів від ПАТ "Златобанк". Тому визнання протиправними рішень Фонду не є доказом або підтвердженням завдання шкоди позивачу. Після запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Однак ОСОБА_1 не звертався до уповноваженої особи Фонду із заявою про визнання вимог кредитора.
НБУ також подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що він не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями НБУ. Крім того, до функцій НБУ не належить вирішення спорів, що виникають в договірних відносинах між клієнтом та банком. НБУ не є стороною договірних відносин, які виникли між ПАТ "Златобанк" та позивачем, і не має зобов`язання з виконання умов укладеного договору. Порядок виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також порядок повернення коштів вкладників під час здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації банку врегульовано положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому виведення неплатоспроможних банків з ринку відноситься до компетенції Фонду. Позивача було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми та до загального реєстру вкладників з визначеною сумою відшкодування, однак він не звертався за отриманням гарантованої суми вкладу. Судові рішення, якими були скасовані рішення НБУ про визнання ПАТ "Златобанк" неплатоспроможним та відкликання банківської ліцензії, не містять висновків про те, що внаслідок дій НБУ чи Фонду було порушено право позивача чи інших кредиторів на отримання коштів за договорами, укладеними з ПАТ "Златобанк". Позивачем не доведено, що внаслідок дій (бездіяльності) НБУ було порушене його право на отримання коштів за договором поточного рахунку. Тобто позивачем не доведено вини НБУ та причинно-наслідкового зв`язку між діями НБУ та заявленими до стягнення збитками.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ "Златобанк" не виконало своїх зобов`язань за договором поточного рахунку в частині виконання платіжного доручення від 09 грудня 2014 року № 1 щодо переказу грошових коштів в розмірі 1 000 000 доларів США до прийняття постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення Виконавчої дирекції Фонду від 13 лютого 2015 року № 30, яким з 14 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Відповіді Фонду на адвокатські запити представника позивача не свідчать про втрату власності позивача чи вчинення відносно нього або ж його майна будь-яких протиправних дій з боку Фонду чи НБУ. Також в матеріалах справи відсутні докази вини відповідачів у заподіянні позивачу шкоди. Чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено спеціальний порядок повернення коштів вкладникам та іншим кредиторам банку з їх депозитних та поточних рахунків. Однак позивач не скористався визначеним Законом механізмом повернення коштів, а лише звертався до Фонду із запитами про надання інформації стосовно коштів, які перебувають в нього на рахунку. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). На час розгляду справи ПАТ "Златобанк" як юридична особа не ліквідована, а отже, правовідносини між сторонами не можуть вважатися припиненими. Фонд та НБУ не є правонаступниками ПАТ "Златобанк", тому не несуть відповідальність за виконання чи невиконання ним своїх договірних зобов`язань.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
16 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Силаков М. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив пункт 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та послався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про витребування у Фонду доказів, а саме інформації про те, чи були включені до ліквідаційної маси ПАТ "Златобанк" грошові кошти, які обліковувалися на поточному рахунку № НОМЕР_3 клієнта банку, на час винесення рішення Виконавчої дирекції Фонду про затвердження ліквідаційної маси банку. В клопотанні він досить точно обґрунтував необхідність витребування зазначеної інформації та її значення для правильного вирішення справи, однак суд безпідставно послався на те, що позивач не вказав на обставини, які повинні підтверджувати вказані докази.
У січні 2021 року НБУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Докази, які просив витребувати представник позивача, не мають значення для цієї справи, так як позивача було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми. Також позивача було включено до загального реєстру вкладників з визначеною сумою відшкодування, що підтверджується листом Фонду від 28 лютого 2019 року № 27-3962/19.
У лютому 2021 року Фонд також подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що саме в результаті введення тимчасової адміністрації та здійснення процедури ліквідації в ПАТ "Златобанк" настали негативні фінансово-економічні наслідки і це призвело до неможливості повернення йому коштів як кредитору банку. Позовні вимоги та доводи касаційної скарги обґрунтовуються подіями, які мали місце задовго до виведення неплатоспроможного банку з ринку та введення тимчасової адміністрації. ОСОБА_1 було включено до загального реєстру вкладників з визначеною рішенням Виконавчої дирекції Фонду сумою відшкодування. Гарантована сума відшкодування була доступна для виплати в банках - агентах, однак позивач не звертався за її отриманням. Позивач помилково ототожнює відповідальність Фонду, яка передбачена та випливає зі змісту Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та майнову відповідальність ПАТ "Златобанк" як сторони договору поточного рахунку. При цьому Фонд не є стороною вказаного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
14 січня 2021 року справа № 761/17150/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 09 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Златобанк" було укладено угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (Договір поточного рахунку).
В позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що станом на грудень 2014 року на його поточному рахунку № НОМЕР_1 знаходилися належні йому кошти в розмірі 1 000 000 доларів США.
Під час розгляду справи судом першої інстанції свідок ОСОБА_2 пояснила, що є рідною донькою ОСОБА_1 та у 2014 році перерахувала кошти зі свого депозитного рахунку на рахунок свого батька, після чого правовідносини з банком припинилися.
При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що вказані кошти були зараховані на рахунок, відкритий позивачу в ПАТ "Златобанк".
За платіжним дорученням в іноземній валюті від 09 грудня 2014 року № 1 ОСОБА_1 мав намір здійснити переказ коштів у розмірі 1 000 000 доларів США з рахунку № НОМЕР_1 на відкритий в ПАТ "Ощадбанк" рахунок № НОМЕР_2 .
ПАТ "Златобанк" не виконав вищевказане платіжне доручення, не перерахував кошти в сумі 1 000 000 доларів США.
На підставі постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року №105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 лютого 2015 року № 30 з 14 лютого 2015 року розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду з листом, в якому просив повідомити про причини обмеження його прав при здійсненні переказу за платіжним дорученням в іноземній валюті від 09 грудня 2014 року № 1 та надати інформацію щодо грошових коштів, які перебувають на рахунку № НОМЕР_1 .
13 лютого 2019 року та 14 березня 2019 року Адвокатське об`єднання "НЕССА Груп" в інтересах позивача зверталося до Фонду з адвокатськими запитами про надання інформації щодо грошових коштів, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 .
Листом Фонду від 28 лютого 2019 року № 27-3962/19 адвокату Сабіні М. Г. повідомлено, що ОСОБА_1 включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої суми. Також рішенням Виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 включений до загального реєстру вкладників з визначеною сумою відшкодування.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року у справі № 826/2184/17: визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк"; визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Златобанк"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку"; визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно; зобов`язано НБУ надати ПАТ "Златобанк" строк, встановлений частиною сьомою статті 75 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ "Златобанк" після проведення заходів з його ліквідації.
Вищевказане судове рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року.
При цьому вищевказаними судовими рішеннями у справі № 826/2184/17 не встановлювалася протиправність дій Фонду чи НБУ, які б призвели до порушення прав позивача чи інших кредиторів ПАТ "Златобанк" на задоволення їх майнових прав чи інтересів. Тому зазначені судові рішення не підтверджують вину відповідачів у заподіянні позивачу шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями державних органів, що призвели до втрати власності, позивач посилався на статтю 1173 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Підставами для виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України є наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача і причинний зв`язок між його діями та шкодою, і ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.